Семінар 3

Проблема методу пізнання у філософії Нового часу (емпіризм, раціоналізм, скептицизм, сенсуалізм) (Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гоббс, Д. Юм, Дж. Локк, Дж. Берклі).

1. Що таке емпіризм.

2. Хто його представники.

3. В чому суть емпіризму.

4. В чому сильні та слабкі сторони емпіризму.

Емпіризм - це напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що всі знання ґрунтуються на досвіді1. Він протистоїть раціоналізму та містицизму1.

В історії філософії емпіризм виступав як ідеалістичний (Девід Г’юм, Джордж Берклі, Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, сучасний логічний емпіризм тощо), такий що визнавав єдиною реальністю суб’єктивний досвід (відчуття, уявлення), і як матеріалістичний емпіризм (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільяк та ін.), що вважав, що джерелом чуттєвого досвіду є об’єктивний світ2.

Суть емпіризму полягає в тому, що всяке познання має свою основу в чуттєвому досвіді3. Це означає, що всі наші знання походять з нашого безпосереднього сприйняття світу через органи чуття3.

Щодо сильних сторін емпіризму, вони полягають у тому, що цей напрямок наголошує на важливості безпосереднього спостереження та досвіду для отримання знань. Це може бути корисно у наукових дослідженнях та практичних застосуваннях. Однак слабкими сторонами емпіризму можуть бути обмеження нашого сприйняття та можливостей спостереження. Наприклад, не всю інформацію можна отримати через безпосереднє спостереження або досвід4.

РАЦІОНАЛІЗМ

1. Що таке раціоналізм.

2. Хто його представники.

3. В чому суть раціоналізм.

4. В чому сильні та слабкі сторони раціоналізм.

5. Які були передумови виникнення раціоналізму.

1. Раціоналізм - це філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму в пошуках правди1. Раціоналізм протиставляється емпіризму, який кладе в основу пошуків істини досвід1. Раціоналізм визнає розум головним джерелом і критерієм достовірності знань1.

2. Раціоналізм розвинувся протягом XVII - XVIII століть, і найвидатнішим його автором був Рене Декарт1.

3. Суть раціоналізму полягає в тому, що це найважливіший напрям у філософії, на чолі якого стоїть розум як єдине джерело достовірних знань про світ2. Раціоналісти заперечують пріоритет досвіду. На їх думку, тільки теоретичним шляхом можна осягнути всі необхідні істини2.

4. Щодо сильних та слабких сторон раціоналізму, на жаль, я не знайшов конкретної інформації в моїх джерелах.

5. Передумови виникнення раціоналізму пов’язані з епохою Нового часу, коли працювали Рене Декарт, Б.Спіноза, Лейбніц та інші3. Цей період був часом перемоги нових економічних відносин, реалізації нових наукових і технічних ідей, становлення науки як культурного феномену3.

СКЕПТИЦИЗМ

1. Скептицизм - це філософська концепція, яка піддає сумніву можливість пізнання об’єктивної дійсності. Скептики вважають, що немає надійних критеріїв істини і що людина може спиратися лише на свої враження і думки.

2. Представниками скептицизму були деякі давньогрецькі філософи, такі як Піррон, Тимон, Секст Емпірик, Карнеад та інші. У новий час скептицизм розвивали Рене Декарт, Девід Г’юм, Іммануїл Кант та інші.

3. Суть скептицизму полягає в тому, що людина не може бути впевнена ні в чому, навіть у своєму існуванні. Скептики заперечують будь-які догми, авторитети, традиції та релігію. Вони ставляться критично до всього, що їх оточує, і шукають аргументи проти будь-якої тези.

4. Сильними сторонами скептицизму є те, що він сприяє розвитку критичного мислення, наукового пізнання, самопізнання та толерантності. Слабкими сторонами скептицизму є те, що він призводить до релятивізму, нигилизму, песимізму та самотності. Скептицизм також може бути зловживаний для маніпуляції людьми або для виправдання своїх помилок.

5. Передумовами виникнення скептицизму були такі фактори, як розбурхання соціально-політичного життя в давньому світі, занепад традиційних релігійних уявлень, розмаїття філософських шкіл та поглядів, контакт з іншими культурами та цивілізаціями.

СЕНСУАЛІЗМ

1. Сенсуалізм - це філософська сфера чуттєвого досвіду людини. Це напрям у теорії пізнання, завдяки якому відчуття і сприйняття є основною формою достовірного пізнання людини1.

2. Представники сенсуалізму включають таких філософів, як Протагор, Епікур, Джон Локк, Етьєн Бонно де Кондильяк2. Також до цього списку можна додати Арістотеля, Тому Аквінського, Джорджа Берклі, Девіда Юма та Вільяма Джемса3.

3. Суть сенсуалізму полягає в тому, що відчуття є єдиним джерелом і підставою знання4. Основний принцип сенсуалізму - "немає нічого в розумі, чого б не було в почуттях"5.

4. Щодо сильних та слабких сторін сенсуалізму, на жаль, я не зміг знайти конкретної інформації. Однак можна зазначити, що сенсуалізм, як і будь-яка філософська теорія, має свої переваги та недоліки. Наприклад, одним з переваг є те, що вона наголошує на важливості чуттєвого досвіду в процесі пізнання. З іншого боку, ця теорія може бути критикована за недостатню увагу до ролі розуму або інтуїції в процесі пізнання.

5. Щодо передумов виникнення сенсуалізму, на жаль, я не змогла знайти конкретної інформації. Однак можна зазначити, що сенсуалізм як напрямок у философии познания мог виникнуть як реакцiя на рационалiзм або iдеалiзм - философские направления, якi акцентують роль розуму або iдеi у процесi познания.

Поняття суб’єкта та об’єкта, розуміння природи, людини, тіла і душі (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц, франц. матеріалізм)

1. Рене Декарт: Суб’єкт, за Декартом, це людина, яка здатна пізнавати, активна, творча, цілеспрямована¹. Об’єкт - це та частина об’єктивної дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність людини¹.

2. Бенедикт Спіноза: Згідно з Вікіпедією, суб’єкт - це той, хто здійснює якусь дію, або від кого направлена певна діяльність. І відповідно направлена ця діяльність на об’єкт².

3. Готфрід Лейбніц: Лейбніц вважав, що субстанція завжди індивідуальна, вона виступає як індивід, що якісно відрізняється від інших своєю активністю³. В рамках його философии монади - це метафизичнi точки, своерiднi атоми³.

4. Французький матерiалiзм: З точки зору матерiалiзму, об’єкт - це фрагмент дiйсностi, або рiч, на яку спрямована пiзнавальна або практична дiяльнiсть, а носiєм її є суб’єкт⁴.

Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

Монізм, дуалізм та плюралізм є трьома основними версіями вчення про субстанцію, які були розвинуті філософами, такими як Рене Декарт, Бенедикт Спіноза та Готфрід Вільгельм Лейбніц.

1. Монізм (від грец. «Монос» – один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок¹. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, або ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття)¹.

2. Дуалізм (від лат. «Duo» – два) – це світогляд, який бачить у світі прояв двох протилежних один одному початків (факторів), боротьба між якими і створює все те, що є насправді¹. Вчення Декарта про двох незалежних один від одного субстанціях – протяжної і мислячої¹.

3. Плюралізм (від лат. «Pluralis» – множинний, багато) – визнає існування у світі багато взаємодіючих факторів і початків¹. Точка зору плюралізму лежала в основі методології Г. Лейбнiца¹.

Це лише загальний опис цих трьох версiй вчення про субстанцiю. Кожна з них має свої варiанти та нюанси, якi розглядали рiзнi фiлософи.

Монізм - це теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела¹. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, або ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття)¹.

Ось декілька видатних представників монізму:

1. Матеріалістичний монізм: Фалес, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар, французькі матеріалісти XVIII ст., Фейєрбах, марксизм, позитивізм².

2. Ідеалістичний монізм: Платон, Гегель, Володимир Соловйов². Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного монізму є філософія Гегеля².

3. Пантеїстичний монізм: Бенедикт Спiноза. За його поглядами, свiдомiсть та матерiя суть прояви єдиної субстанцiї, що лежить в їхнiй основi¹.

Це лише кiлька прикладiв представникiв монiзму. Кожен з них розглядає цей погляд з унiкальної перспективи.

Завершення Нового часу. Філософія Просвітництва (Ш.Л. Монтеск′є, Ж.-Ж. Руссо.

Шарль Луї де Монтеск’є був французьким юристом, письменником і політичним мислителем¹. Він є одним з найважливіших філософів Просвітництва¹.

Основу його вчення становить теорія суспільного договору, в цілому яка складається з вчення про походження і сутність держави². Монтеск’є вважав, що держава виникла історично, на певному етапі розвитку суспільства².

Він визначив Бога лише як творця та охоронця природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи³. Він підкреслював, що людина є часткою природи і підкоряється її об’єктивним законам³.

Монтеск’є також піддав гострій критиці феодальну юстицію, систему середньовічного законодавства, вказував на необхідність зміни законів, що встановлюють відповідальність за злочини⁴.

Однак найбільш важливим його внеском у політичну теорію було його вчення про поділ влади. В своїй працi “Про дух законiв” Монтеск’є запропонував подiлити державну владу на законодавчу, виконавчу та судову¹. Це було революцiйною iдеєю на той час і мало значний вплив на формування конституцiйних демократiй.