Семінар 1

1. Предмет філософії та зміст онтологічних вчень досократиків.

Предмет філософії — це відношення людини і світу, їхнє пізнання, цінність і сенс¹. Філософія прагне раціонально обґрунтувати свої істини шляхом дослідження і доведення². Досократики — це ранні грецькі філософи, які жили до Сократа (800 — 500 роки до Р. Х.)³. Вони займалися космологією, тобто поясненням природи і походження світу, його елементарних першооснов і закономірностей³. Онтологія — це розділ філософії, який досліджує буття, його сутність, структуру і форми⁴. Онтологічними були вчення досократиків про архе (першопочаток), логос (розум), апейрон (безмежне), атом (неподільне), одне (буття) і багате (не-буття)³.

Досократики — це назва, яку дали древнегрецьким філософам, які жили до Сократа, або не належали до його традиції. Вони були першими, хто поставив питання про походження і сутність світу, про закони природи і розуму, про буття і знання. Вони намагалися знайти раціональні відповіді на ці питання, відкидаючи міфологічні та релігійні пояснення. Вони також розвивали логіку, математику, фізику, астрономію, етику та політику. Вони створили різні школи і напрямки філософської думки, такі як милетська школа, елеатська школа, піфагореїзм, гераклітова доктрина, атомізм та інші. До найвидатніших досократиків належать Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Парменід, Зенон Елейський, Геракліт, Піфагор, Емпедокл, Анаксагор, Демокрит та інші. Їх твори збереглися лише у вигляді фрагментів або цитат у пізніших авторів. Їх філософська спадщина мала великий вплив на Сократа і його учнів Платона і Аристотеля. Якщо вас цікавить більше про досократиків, ви можете прочитати статтю про них у Википедiї¹ або переглянути їх шаблон².

2. Антропологічний поворот в філософії. Софісти та Сократ.

Антропологічний поворот в філософії — це перехід від космологічних до людинознавчих проблем, який виник у V ст. до н. е. у Греції⁴. Софісти — це група філософських учителей, які. Вони стверджували, що немає об’єктивної істини, а тільки суб’єктивна думка; що немає природного права, а тільки людська угода; що немає загальних понять, а тільки слова; що мета життя — це насолода і успіх². Сократ — це видатний грецький філософ, який започаткував діалектику, етику і майевтику². Він заперечував софистичну риторику і прагнув знайти об’єктивну істину про добро, справедливість і душу². Він ставив запитання своїм співбесідникам, спонукаючи їх до самоперевірки і самополіпшення².

Сократ був видатним грецьким філософом, який започаткував діалектику, етику і майевтику. Він заперечував софистичну риторику і прагнув знайти об’єктивну істину про добро, справедливість і душу. Він ставив запитання своїм співбесідникам, спонукаючи їх до самоперевірки і самополіпшення. Він вважав, що знання є добром, а невежество є злом. Він також вчитав, що чеснота є одною і може бути навчена за допомогою розуму. Він також розробив концепцію універсальних понять або ідей, якими керуються людським мисленням. Вони не брали грошей за своє навчання і не писали жодного твору. Його філософська спадщина була передана його учням Платону і Аристотелю²³.

• Діалектика - це спосіб мислення та мовлення, який полягає у постановці тези, антитези і синтезу, а також у виявленні суперечностей і протиріч у розумінні понять і явищ¹.

• Метод Сократа - це спосіб навчання та пізнання, який полягає у задаванні запитань співрозмовнику, щоб викликати його самоперевірку, самоусвідомлення і самополіпшення².

• Сократівський інтелектуалізм - це погляд, за яким знання є добром, а невежество є злом, а також за яким людина завжди діє згідно з тим, що вона вважає за краще³.

• Сократівська іронія - це стиль мовлення та поведінки, який полягає у тому, що Сократ навмисно показував свою некомпетентність або невинність у тих справах, про які він розмовляв, щоб спровокувати своїх співбесідників на більш глибокий аналіз⁴.

3. Філософські вчення Платона та Аристотеля.

Платон — це найвидатніший учень Сократа і засновник Академії². Він розробив ідеалістичну теорію ідей, за якою існують два світи: світ ідей, який є вічним, незмінним і досконалим, і світ чуттєвих речей, який є тимчасовим, змінливим і недосконалим². Ідеї — це загальні поняття, які виражають сутність речей, а речі — це тільки копії ідей². Платон також створив філософську політику, етику, естетику, психологію і епістемологію². Аристотель — це найвидатніший учень Платона і засновник Ліцею². Він розробив реалістичну теорію форми і матерії, за якою речі складаються з двох принципів: форми, яка є визначенням, суттю і ціллю речей, і матерії, яка є основою, потенцією і змогами речей². Форма і матерія не можуть бути відокремлені одна від одної, але трансформуються в процесі руху². Аристотель також створив фундамент логіки, фізики, біології, метафізики, етики, політики, поетики і риторики².

Платон — це один з найвпливовіших давньогрецьких філософів, який розробив ідеалістичну теорію ідей, за якою існують два світи: світ ідей, який є вічним, незмінним і досконалим, і світ чуттєвих речей, який є тимчасовим, змінливим і недосконалим¹. Платон також створив філософську космологію, в якій він пояснив походження і структуру всесвіту за допомогою поняття світової душі.

Світова душа — це розумна і жива сила, яка наповнює і оживляє всесвіт². Вона була створена Творцем світу з того ж матеріалу, що і душа всесвіту, але в меншому обсязі³. Вона має гармонійну структуру, яка виражається у математичних пропорціях і музичних інтервалах³. Вона обертається навколо осі всесвіту, розділяючи його на два концентричних кола: коло рівного (еклiптика) і коло нерівного (екватор)³. Коло рівного включає в себе сфери планет і зоряного неба, які рухаються за законами необхiдностi. Коло нерiвного включає в себе сферу мiсяця i землю, якi пiдлягають випадковостi i змiнностi³.

Світова душа є посередником між Творцем світу і матеріальними речами². Вона передає в них участь у божественних ідеях, надаючи їм порядок, красу і життя². Вона також є джерелом розуму і моралі для людських душ, які є її частинами². Людська душа може прагнути до пiзнання i любовi до свiтової душi, або ж може загрузнути в чуттєвостi i пристрастях, втрачаючи зв’язок з нею².

4. Внутрішній світ людини як предмет філософії доби еллінізму.

Еллінізм — це період грецько-римської культури (IV — I ст. до н. е.), який характеризувався кризою полісної демократії, поширенням монархичних держав, змішанням народностей і впливом східних релігій². Філософська думка еллінського перiоду була спрямована на пошук особистого щастя і спокою душi в умовах соцiально-полiтичної нестабiльностi i хаосу¹. Внутрiшнiй свiт людини став предметом фiлософiї таких шкiл i напрямкiв, як стоїцизм, епiкуреїзм i скептицизм¹. Стоїцизм — це фiлософська школа, заснована Зеноном Кiтiйським (335 — 263 до н. е.), яка вчила про гармонiю людини з природою i Богом за допомогою розуму i моралi². Епiкуреїзм — це фiлософська школа, заснована Епiкуром