017_endern_standarti_suchasno_osv_ti._Zb_rka_rekomendats_y._Chastina_1_2010_

Ґендерні стандарти сучасної освіти

збірка рекомендацій

Частина І

Київ – 2010

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ҐЕНДЕРНИХ

ПІДХОДІВ У СИСТЕМУ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

7

ВСТУП

Актуальність долучення ґендерної проблематики до освітньої системи­ України на початку ХХІ ст. пов’язана з позитивними тенденціями розвитку шкільної освіти, а саме: варіативністю, дитиноцентризмом, відкритістю до суспільства та особливо – з якістю освіти, рівним доступом обох статей до різних сфер суспільного життя, що в майбутньому визначатиме гідні умови життєдіяльності жінок та чоловіків. Принципи рівного доступу до якісної освіти закладено в чинних норма- тивно-правових документах України [стаття 24 Конституції України, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» (розділ V, с. 21), Закони України «Про освіту» № 100/96-ВР від 23.05.1991, «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999, наказ МОН України «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту» № 839 від 10.09.2009]. Разом з врахуванням міжнародного досвіду, пріоритетами в розробці дієвих ґендерних програм є «ідеологія самовизначення» молоді (В. Кремень), збереження «ідентичності української освіти як сердечної, духовної і душевної, людської і людяної, народної і родинної, патріотичної і моральної у всіх загальнолюдських вимірах» (В. Андрущенко).

Методологічне обґрунтування ґендерної ідеології на підставі «педагогічної матриці» української освіти сприятиме, на наш погляд, розвитку національного механізму забезпечення ґендерної рівності, підвищенню громадської обізнаності та чутливості до ґендерних питань. В історіографії України домінантною ґендерною рисою українців завжди була пошана до волі жінки, партнерство статей, індивідуалізація характерів поза статевою належністю і взаємна довіра, «кордоцентричність» (Г. Сковорода, П. Юркевич). Тому розвиток національної та ґендерної ідентичності є важливим чинником національного розуміння буття хлопчиками та дівчатками, юнаками та дівчатами, їхнього егалітарного життєздійснення (Г. Балл, І. Бех, Н. Бібік, А. Бойко, В. Бондар, М. Боришевський, Т. Говорун, І. Зязюн, В. Кравець, С. Максименко, В. Москаленко, Н. Ничкало, О. Савченко, О. Сухомлинська, Т. Титаренко та ін.).

Найбільш співзвучними нашому часові й перспективам формування ґендерної культури в дітей та молоді є оновлення традицій та впровадження інновацій в контексті спадщини видатних українських педагогів-гуманістів В. Сухомлинського, Г. Ващенка, С. Русової, А. Макаренка, М. Драгоманова, К. Ушинського та ін. Унікальність «педагогічної матриці» української освіти полягає в створенні культуротворчого соціуму для розвитку ідей виховання «рідномовного обов’язку» (І. Огієнко), духовності, патріотизму, толерантності тощо.

Право бути собою, робити вільний та свідомий вибір, андрогінність як інтеграція «жіночого» і «чоловічого» в одній особі, максимум можливостей для особистісного розвитку дитини незалежно від її статі, егалітарне виховання, партнерство статей тощо складає суть демократичного світобачення молодого покоління на шляху до європейського освітнього простору.

Виховання громадян нового типу передбачає інтегрування ґендерного підходу в освітньо-гуманітарний простір. Ґендерна демократія можлива за умови виховання дівчаток і хлопчиків на засадах егалітарності, що передбачає особистісно орієнтований підхід, орієнтацію на партнерство в міжстатевій взаємодії, «співдружність різних, проте рівних». Відповіддю на вимоги часу є формування ґендерних компетенцій у всіх учасників соціокультурної взаємодії (дітей, батьків, педагогів) як ключових життєвих компетенцій в контексті найкращих практик Європейського Союзу, оскільки егалітаризм є стратегією як державної політики, так і змісту навчально-виховного процесу.

Ґендерний підхід в педагогіці є новим методологічним інструментом аналізу і проектування особистісних змін, який ґрунтується на врахуванні «фактору статі» в змісті освіті та характері міжособистісної взаємодії «вихователь – дитячий колектив». У різних країнах цей підхід має різну­ назву: «ґендерний аналіз», «ґендерні лінзи», «ґендерний вимір», «ґендерна інтеграція» тощо. Сьогодні не можна якісно підготувати сучасного вчителя без вивчення ним ґендерної теорії, що вже давно стало професійною нормою педагогів в демократичних країнах.

Проблема впровадження ґендерного підходу в освіту є однією з найменш розроблених в українських ґендерних психолого-педагогічних дослідженнях. Труднощі пов’язані передусім з відносно недавнім долученням ґендерного підходу до освітніх практик, неоднозначним трактуванням як ґендерної термінології, так і її змістовного наповнення.

Усунення ґендерної різниці в початковій та середній освіті до 2015 року було проголошено на Саміті тисячоліття ООН (2000 р.) одним з найважливіших завдань та цілей розвитку громадянського суспільства. Проведення ґендерного аналізу стандартів дошкільної та початкової освіти дасть можливість інтегрувати ґендерний підхід в освітню практику, для того щоб дотримуватися принципів ґендерної рівності, уникати будь-яких проявів упередженості та дискримінації дітей за статевою ознакою, диференціювати вимоги щодо їхнього розвитку, навчання та поведінки на підставі належності до певної статі, створювати умови для максимального розкриття здібностей та інтересів дівчаток і хлопчиків під час педагогічної взаємодії.

9

РОЗДІЛ І. ҐЕНДЕРНА ЕКСПЕРТИЗА ЗМІСТУ БАЗОВОГО КОМПОНЕНТА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Основними правовими документами, які регулюють сферу освіти в Україні, є: Закон України «Про освіту»; Закон України «Про дошкільну освіту»; Закон України «Про загальну середню освіту»; Закон України «Про професійно-технічну освіту»; Закон України «Про позашкільну освіту»; Закон України «Про вищу освіту» та ін. Крім них, до переліку основних нормативно-правових документів, на яких ґрунтується система правового регулювання сфери освіти в Україні, належать: Державна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»); Концепція загальної середньої освіти (12річна школа); Національна доктрина розвитку освіти; Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні; Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір тощо.

Базовий для освітньої галузі Закон України «Про освіту», який ґрунтується на Конституції України, має одну пряму згадку про забезпечення ґендерної рівності – в статті 3 «Право громадян України на освіту» зазначено, що «громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин».

Устатті 6 цього закону подано основні принципи освіти в Україні: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; науковий, світський характер освіти, взаємозв’язок з освітою інших країн, гнучкість і прогностичність системи освіти, безперервність і різноманітність освіти тощо.

Устатті 33 «Дошкільна освіта» наголошено, що дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей обох статей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. У статті 35 «Загальна середня освіта» теж указано на забезпечення всебічного розвитку дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудової підготовки, професійного самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.