Християнство та його вплив на європейську культуру

Християнство та його вплив на європейську культуру

1. Поширення християнства в Європі. Особливості раннього християнства. Сучасна карта.

1.При підготовці першого питання доцільно назвати типологічні

особливості світових релігій і визначити роль християнства з-поміж них.

Потрібно схсрактеризувати епоху й умови виникнення християнства, його

релігійні, філософські та етичні джерела.

1. Християнство виникло в римській провінції Юдея в I столітті н. е. В його основі лежали віра в Ісуса Христа і євангельська діяльність його учнів¹².

2. Християнство поширилось на всю Європу через міста східної частини Римської Імперії, таких як Мала Азія, Сирія, Єгипет, а потім поширилося на Захід³.

3. Світові релігії мають декілька спільних рис: значна кількість прихожан і послідовників в різних частинах світу; поширення в світовому масштабі; значний вплив на світову історію⁴⁵.

4. Християнство має значний вплив на сучасне суспільство, мистецтво, культуру, філософію та право. Воно є найбільшою релігією в Європі⁶. У історичному контексті, поняття «Світова релігія» аж до XIX століття використовувалось виключно стосовно християнства⁷.

5. Епоха, в яку виникло християнство, була переважно епохою рабовласництва⁸. Вона була характеризована безсиллям соціальних низьких верств рабовласницького суспільства.

6. Християнство виникло як вiдгалуження iудaїзму, вiд якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповiту (в iудеїв вiн мaє назву Танах) - найдавнiшoї частини Бiблiї.

7. Релiгiйним джерелом xристиянства була зокрема юдейська сектантська течiя Ессеї —широкий рух, опозицiйний панiвному юдаїзмовi, чию головну течiю нарекли як Фарисеї. Ідеології Ессеїв були властиві дві основні риси:

• есхатологізм (грец. єсхатос, — кінець) — вчення про «кінець світу» разом з останнім Судом над усіма, що коли-небудь жили;

• месіанство (месія — від давньогебрейського машиах, букв. Помазаник, Посланник Божий) — віра в божественного Спасителя, який поверне юдеям Божу прихильність.

2. Головні принципи догматики, культу та організації в християнстві.

2. При висвітленні другого питання варто зупинитись на характеристиці

Біблії як священної книги іудаїзму і християнства. Схарактеризувати

християнську догматику, Символ віри, християнський культ, особливості

церковної організації. Церква та держава: історичні моделі взаємодії. Основні

конфесії у християнстві.

Біблія - це багатоструктурний священний текст християнства, який складається з двох частин: Старого Завіту та Нового Завіту¹. Вона визнається не тільки в християнстві, але і в іудаїзмі¹.

Ось деякі особливості Біблії:

• Біблія є скарбницею мудрості, джерелом відповідей на світоглядні та морально-етичні запитання, яке ідейно та духовно наснажує людей².

• Християни вважають Біблію “Святою Біблією” і вважають весь канонічний текст Біблії написаним під впливом Святого Духа².

• Біблія була перекладена більш ніж на 2000 мов і діалектів, що робить її найбільш перекладеною книгою в історії.

• Біблія включає в себе різноманітність жанрів, включаючи історичну прозу, псалми, притчі, пророцтва тощо.

• Біблія була написана багатьма авторами протягом більш ніж 1000 років

• Біблія має певну історичну цінність. Вона дає уявлення про життя, культуру та історичні події давнього свiту.

• Універсальність: Біблія є книгою, яка впливає на людей різних культур, рас, віків та соціального становища. Вона має повідомлення для всіх людей, незалежно від їхнього життєвого досвіду.

• Вчення про спасіння: Основна тема нового заповіту Біблії - це спасіння людства через Ісуса Христа. Вона описує, як Бог висловлює свою любов до людей, надаючи їм можливість спасіння.

• Біблія містить численні пророцтва.

• Біблія має багато моральних вказівок та настанов, якими можна керуватися у житті. Вона надає різні поради, включаючи справедливе ставлення до інших, прощення, любов та багато іншого.

• Багато історичних легенд та мифологических історий було засновано або надихнуто істориями з Біблії. Це показує її глибокий культурний вплив.

Біблію також називають «книгою книг», адже вона найбільш видавана книга, і її ідеї вплинули на весь світ.

• Християнська догматика представляє собою систему основних положень християнського віровчення, які складалися протягом багатьох століть. Ці положення були сформульовані у Біблії та постановах християнських вселенських соборів¹.

• Символ віри: Сутність основних догматів викладена у Символі Віри, прийнятому на Нікейському (325 р.) та Константинопольському (381 р.) вселенських соборах¹.

• Троїця: Згідно з Символом віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох Особах (Троїця): Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа¹.

• Воскресіння: Найважливіше положення християнства - догмат Воскресіння, згідно з яким Ісус Христос після смерті на хресті і поховання, воскрес третього дня і явився своїм учням¹.

• Вознесення: Догмат вознесення говорить про те, що після свого воскресення Ісус Христос вознесся на небо у своєму людському тілі¹.

• катехи́зис та катехи́зм^[1] (грец. κατήχησις — повчання, казання) — доступний для всіх підручник з християнської віри, що побудований у вигляді питань-відповідей та викладає християнські догми.

Символ віри - це коротко і точно викладене вчення про те, у що повинні вірувати християни¹. Цей стародавній виклад віри був складений на Першому Нікейському і Першому Константинопольському соборах (325–381 рр.) для того, щоб назавжди зберегти вчення церкви, захистивши його від неправдивих тлумачень та викривлень¹.

Символ віри промовляється у прилюдних і приватних моліннях і співається або читається на літургії¹. Виголошення Символу віри з найдавніших часів вимагається від охрещуваного; якщо ж хрестять немовлят (у католицьких і православних церквах), то Символ віри читає за нього хрещений (хресний) батько¹.

У православ’ї весь Символ віри складається з дванадцяти частин, і в кожній з них міститься особлива істина, або, як ще називають, догмат православної віри¹.

Символ Вiри має значне значення для християнства, оскiльки вiн слугує як основа для розумiння i сповiдання основних догматiв християнської вiри.

Вірую в одного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, видимого всього і невидимого.

І в одного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, що від Отця народився перед усіма віками: Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого не створеного, єдиносущного Отцеві, через кого все стало. Нас ради людей і нашого ради спасення зійшов з небес і увоплотився від Духа Святого і Марії Діви і став Людиною. Розп'ятий також за нас під Понцієм Пилатом, постраждав і був погребений. І воскрес у третій день за Писаннями. І вознісся на небеса і сидить одправо Отця. І знову прийде з славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця ісходить, що з Отцем і Сином разом поклоняється і разом славиться, що говорив через пророків. В одну святую вселенську і апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на прощення гріхів. Чекаю воскресення мертвих і життя майбутнього віку. Амiнь.

1. Теократія: Це форма правління, при якій функціонування держави та її інституцій, регламентація суспільного життя визначається панівною Церквою та її органами².

2. Цезаропапизм: Це боротьба церковної влади за домінування над світською².

3. Законодавча підтримка: Це забезпечує привілейований стан церкви¹.

4. Відокремлення церкви від держави: Це коли церква та держава діють як два незалежних інститути².

5. Проміжний стан між моделлю державної церкви і моделлю повного відокремлення: Це коли церква та держава мають певний рівень взаємодії, але не є повністю залежними одна від одної¹.

Характер державно-церковних відносин детермінується історичними, політичними, соціальними факторами². На нього мають вплив як особливості окремої історичної епохи, так і форми політичного устрою держави, характер конкретних суспільних відносин, етнічний склад соцiуму².

Це лише краткий огляд основних моделей взаємодiї мiж християнською церквою та державою. Детальний аналiз можна знайти у спецiалiзованих полiтичних i релiгiйних текстах.

3. «Велика Схизма» 1054 р. та її значення в історії християнської церкви.

3. У третьому питанні необхідно схарактеризувати еволюційний етап

розвитку християнства, повзаний з Великою Схизмою 1054 р. та її значенні в

історії Європи. Православна догматика, східний обряд. Вселенське

Православ’я: автокефальні та автономні церкви. Православна церква та

держава: принцип «симфонії» та практика цезаропапізму. Особливості

віровчення, культу та церковної організації католицизму. Католицькі чернечі

ордени. Католицизм в історії: папство як чинник політичного життя Європи.

Велика Схизма 1054 року, також відома як Розкол Християнської церкви, була важливим етапом в розвитку християнства1. Це було остаточне розчеплення християнської церкви на дві гілки: католицьку, яка була під проводом Папи Римського, та православну, де рішення приймаються соборно, помісними церквами на чолі з патріархами

Цей розкол був результатом тривалих богословських суперечок, а також військових і політичних конфліктів, особливо на сході Європи, де історично пролягала межа впливу церковних структур Сходу і Заходу

Велика Схизма мала значний вплив на історію Європи. Вона спричинила тривалі конфлікти та напруженості між різними християнськими групами і вплинула на політичний ландшафт континенту2. Вона також сприяла формуванню різних культурних та релігійних традицій у різних частинах Європи

Православна догматика - це сукупність відкровених істин, які визнаються Православною Церквою як основа її віри і життя. Православна догматика ґрунтується на Святому Письмі, Святому Преданні, Вселенських Соборах та святих отцях Церкви. Православна догматика висвітлює такі питання, як Божественна Трійця, Ісус Христос, Святий Дух, Церква, Свята Тайна, гріх, спасіння, есхатологія тощо.

Східний обряд - це літургійний обряд, який виник і традиційно використовується на Сході християнського світу, в тому числі на території колишньої Східної Римської імперії (Візантії). Східний обряд має багато регіональних варіантів, таких як західно-сирійський, візантійський, вірменський, східно-сирійський, коптський та ефіопський. Східний обряд характеризується багатством символіки, мистецтва, музики та поетики. Східний обряд служить засобом залучення православних християн до соціальної і культурної практики, передачі релігійного досвіду від покоління до покоління, регламентує поведінку вірян, підтримує внутрішньогрупову згуртованість, освячує різноманітні об'єкти й соціальні відносини .

Вселенське Православ’я є однією з найбільших християнських конфесій, яка складається з 16 автокефальних (самоуправних) та 6 автономних (частково самоуправних) церков. Вони визнають духовне лідерство Константинопольського патріарха, але не підпорядковуються йому в адміністративних питаннях. Православна церква та держава традиційно співпрацюють на основі принципу «симфонії», за яким вони взаємно підтримують та поважають одна одну, але не втручаються в справи одна одної. Однак, в деяких країнах, таких як Росія, Візантія чи Сербія, існувала практика цезаропапізму, коли державний правитель мав значний вплив на церковну ієрархію та прийняття релігійних рішень.

Католицизм є найбільшою гілкою християнства, яка об'єднує близько 1,3 млрд віруючих у всьому світі. Католицька церква має жорстку вертикальну структуру, на чолі якої стоїть папа римський, якого вважають за наступника апостола Петра та непомилкового учителя віри. Католицьке віровчення базується на Святому Письмі, Святому Преданні та Магістеріумі (ученні церковних учителів). Католицький культ характеризується семи таїнствами (сакраментами), особливим шануванням Діви Марії та святих, а також розвиненою літургійною традицією.

Католицькі чернечі ордени є спеціальними спільнотами віруючих, які присвячують своє життя Богові та службі людям за певним правилом (регулою). Вони поділяються на монастирські (бенедиктинці, цистерціанці), медитативні (кармеліти, картезіанці), місіонерські (францисканці, домініканці), реформаторські (єзуїти, ораторіанці) та інші. Католицизм в історії відігравав велику роль як чинник політичного життя Європи. Папство боролося за свою незалежність вiд свiтськоï влади, зокрема iмператорiв Священноï Римськоï iмперiï, а також втручалося в справи рiзних краïн, надаючи свою пiдтримку або вiдлучення вiд церкви. Папи також сприяли розвитку культури, науки, мистецтва, освіти та благодійності в Європі.

4. Вплив Реформації на соціокультурний профіль Європи.

4. Четверте питання передбачає аналіз наслідків Реформації для

подальшої історії християнства. Реформація: засади протестантської

релігійності та церковності. Біблія в протестантизмі. Ранній та пізній

протестантизм: особливості вчення, організації, культу. Основні

протестантські деномінації. Модернізм та фундаменталізм у сучасному

протестантизмі. «Протестантський дух та етика капіталізму»: соціальні,

економічні та духовно-культурні виміри. Контрреформація: роль

Тридентського собору. Католицизм після Пія IX (кін. ХІХ–ХХ ст.): соціальна

активність церкви. Сучасний католицизм після II Ватиканського собору.

Понтифікат Іоана-Павла II. Енцикліка «Сотий рік» і подальший розвиток

соціально-етичної доктрини католицизму. Роль Реформації у становленні

нового типу культури.

Реформація була важливою подією в історії християнства, яка призвела до розколу західної церкви на католицьку та протестантську. Реформація почалася в Німеччині в 1517 році, коли Мартін Лютер опублікував свої 95 тез проти торгівлі індульгенціями та інших зловживань католицької церкви. Лютер виступав за сола скриптура (тільки Писанням), сола гратія (тільки благодаттю), сола фіде (тільки вірою), солус Крістус (тільки Христос) та солі Део глоріа (тільки Богу слава) як основи християнської віри. Він також переклав Біблію на німецьку мову, щоб зробити її доступною для звичайних людей.

Реформація поширилася на інші країни Західної Європи, де з'явилися різні протестантські деномінації, такі як кальвинізм в Швейцарії, англіканство в Англії, пресвітеріанство в Шотландії та інші. Протестанти вчили, що Бог дає спасіння людини через віру в Христа, а не через дотримання церковних обрядів, законів та традицій. Вони також наголошували на особистому зв'язку з Богом, свободі совісті та святості всього життя.

Реформація мала значний вплив на подальшу історію християнства та європейської цивілізації. Вона спричинила релігійну розбудову, конфесійну боротьбу, культурне розмаїття та соціальну модернізацію. Вона також спонукала католицьку церкву до проведення контрреформації, яка мала на мету оновити її доктрину, дисципліну та мораль. Реформація була одним з факторів, яким Макс Вебер пояснював «протестантський дух та етику капиталiзму», а саме, що протестантизм сприяв розвитку прагматизму, індивидуалiзму, пiдприємництва та рацiоналiзму у сучасному свiтi.