Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Афінська демократія як феномен

.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
29.10.2023
Размер:
22.92 Кб
Скачать

Афінська демократія як феномен.

Демократія - це форма державно-політичного устрою суспільства, що заснована на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципів свободи й рівності людей і ґрунтується на принципах: влада більшості, рівноправність громадян, захищеність їх прав і свобод, верховенство закону, поділ влади, виборність глави держави, представницьких органів1.

Концепт демократії може бути трактований по-різному залежно від історичного, культурного, соціального та політичного контексту. Основними підходами до трактування демократії є:

  • Ліберальна демократія - це теорія і практика демократичного правління, яка ґрунтується на принципах лібералізму, таких як індивідуальна свобода, права людини, верховенство закону, конституційна влада, представницька демократія, поділ влади, плюралізм та конкурентна багатопартійна система2.

  • Неліберальна демократія - це форма демократичного правління, яка не повністю або не ефективно реалізує принципи ліберальної демократії, такі як захист прав меншостей, незалежність судової системи, свобода слова та преси. Неліберальними демократіями можуть бути так звана «контрольована» або «керована» демократія (Росія), «популістська» або «делегативна» демократія (Венесуела), та ін3.

  • Національними розновидами демократичних систем можуть бути так звана «скандинавська» або «соціальна» демократія (Швеція), «консенсусна» або «корпоративна» демократія (Норвегия), «пропорцiйна» або «консолiдацiйна» демократiя (Нiмеччина), «президентська» або «федеративна» демократiя (США) та iн.

Інші терміни:

  • Суверенна демократiя - це форма демократичного правлiння, за якої народ має найвищий статус у суспiльствi i є єдиним легiтимним джерелом влади. Суверенна демократiя передбачає, що народ може безпосередньо або через своїх представникiв приймати рiшення з будь-яких питань, що стосуються його iнтересiв i добробуту.

  • Електронна демократiя - це форма демократичного правлiння, за якої використовуються iнформацiйно-комунiкацiйнi технологiї для полiпшення доступностi, прозоростi, участi i взаємодiї громадян з органами влади. Електронна демократiя може мати рiзнi форми, такi як електронне голосування, електронне консультування, електронне петицiонування, електронне бюджетування тощо.

  • Делегативна демократія - це форма демократичного правління, за якої громадяни обирають своїх представників не на певний термін, а на певну справу або питання. Представники зобов’язані виконувати волю своїх виборців і можуть бути відкликані ними у будь-який момент. Делегативна демократія сприяє більшій гнучкості і відповідальності політичної системи.

  • Поліархія - це форма демократичного правління, за якої існує високий рівень політичної конкуренції, участі і свободи. Поліархія передбачає наявність багатопартійної системи, регулярних і чесних виборів, незалежності судової системи, свободи слова та преси, прав людини та меншостей. Поліархія є одним з критеріїв оцінки якості демократичних режимів.

    • «Викривлення демократії» (Ж. Бешлер) - це термін, який використовує французький політолог Жан Бешлер для опису процесу, за якого демократичні інститути та цінності втрачають свою сутність та ефективність через різні фактори, такі як бюрократизація, масова культура, маніпуляція громадською думкою, корупція тощо. Бешлер аналізує різні форми викривлення демократії, такі як «демократичний централізм», «демократичний популізм», «демократичний тоталітаризм» та «демократичний авторитаризм» 1.

    • «Загрози демократії» (Ф. Шміттер) - це назва книги, написаної американським політологом Філліпом Шміттером у 2003 році. У ній він розглядає ряд викликів та проблем, з якими стикається сучасна демократія, таких як глобалізація, націоналізм, фундаменталізм, нерівність, екологічна криза тощо. Він також пропонує можливі шляхи подолання цих загроз та зміцнення демократичних інститутів та практик 2.

    • «Невиконані обіцянки» (Н. Боббіо) - це фраза, яку вживав італійський філософ та політолог Норберто Боббіо для характеризації стану сучасної демократії. Він стверджував, що демократична ідея має два аспекти: формальний та субстанційний. Формальний аспект стосується правил та процедур, що гарантують участь громадян у прийнятті рішень. Субстанційний аспект стосується цілей та результатів, що повинні бути досягнуті за допомогою демократичного процесу, таких як соціальна справедливість, розвиток, мир тощо. Боббіо вважав, що сучасна демократія досягла значного прогресу у формальному аспекті, але не змогла виконати свої обов’язки у субстанційному аспекті 3.

    • «Нерiвнiсть громадян» (Р. Даль) - це концепцiя, розроблена американським політологом Робертом Далем у його книзі «Демократія та її критики» (1989). Він визначає нерiвнiсть громадян як ступiнь, до якого деякi громадяни мають бiльше впливу на полiтичнi рiшення, нiж iншi. Він аргументує, що нерiвнiсть громадян є несумiсною з iдеалом демократiї, оскiльки вона порушує принцип полiтичної рiвностi. Він також аналізує різні причини та наслідки нерiвностi громадян, такі як економічна нерiвнiсть, соціальна стратифікація, плюралізм інтересів, медійна маніпуляція тощо 4.

    • Сучасні моделі демократії - це теоретичні конструкції, які намагаються описати та пояснити різноманіття демократичних режимів та практик у світі. Вони також висувають пропозиції щодо удосконалення демократичного процесу та його адаптації до сучасних викликів та потреб. Серед сучасних моделей демократії можна виділити такі:

      • Вашингтонська модель демократії - це модель, яка базується на американському досвіді та пропагується США як універсальний стандарт для інших країн. Вона характеризується ліберальною конституційною демократією з багатопартійною системою, президентською формою правління, федералізмом, судовою незалежністю, захистом прав людини та ринковою економікою 5.

      • Делiберативна модель демократii - це модель, яка акцентує увагу на значеннi публiчного обговорення та обмiну аргументами мiж громадянами та полiтиками. Вона вважає, що демократичне рiшення повинне бути результатом розумного та взаємовигiдного дiалогу, який враховує iнтереси та погляди всiх зацiкавлених сторiн. Вона також прагне залучити громадян до безпосередньої участi в полiтицi через рiзноманiтнi форми громадської дискусii та консультацii, такi як форуми, конференцii, опитування тощо 6.

2. Особливості афінської демократії.

Афінська демократія - це перша у світі демократична система правління, що сформувалася в Афінському полісі приблизно з 594 по 321 р. до н. е. Вона є прикладом безпосередньої демократії, за якої громадяни (тобто вільні чоловіки, які народилися в Афінах) мали право (та обов’язок) участвувати в роботі Народного собрания (Еклесiї), яке було найвищим органом влади. Еклесiя приймала рiшення з усiх питань, що стосувалися полiтики, законодавства, фiнансiв, вiйни та миру. Еклесiя збиралася не менше 40 разiв на рiк на пагорбi Пнiкс i могла зiбрати до 6000 громадян.

Нероби не голосували. Якщо людина не сплачує податки, вона не мала права голосувати.

Для попереднього обговорення та пiдготовки порядку денного Еклесii служив Совет пятисот (Буле), який складався з 500 громадян, обраних жеребом на один рiк з кожного з 10 фiл (племенних одиниць). Буле також контролювала дотримання законiв i розподiляла бюджет.

Судова функцiя належала Гелиэе (Гелiї), яка була судом присяжних i складалася з 6000 громадян, обраних жеребом на один рiк. Гелiї розглядала всi види справ: кримiнальнi, цивiльнi, полiтичнi, релiгiйнi тощо. Вона також могла скасовувати або переглядати рiшення Еклесii або Буле.

Інший важливий орган влади був Ареопаг (Рада Ареопага), який складався з колишнiх архонтiв (вищих посадових осiб) i мав довiчне членство. Ареопаг спочатку був найвищим органом влади i мав широкий спектр повноважень, але поступово його роль зменшилася i вiн займався лише морально-етичними питаннями.

Одною з особливостей афінської демократії була процедура остракізму, яка полягала в тому, що раз на рік Еклесiя могла провести голосування за вигнання з Афiн будь-якої особи, яка вважалася небезпечною для демократiї. Громадяни писали iм’я такої особи на осколку глиняного посуду (остраконi), i якщо таких осколкiв назбиралося не менше 6000, то особа повинна була покинути мiсто на 10 рокiв.

Афінська демократія мала свої історичні особливості, які відрізняли її від сучасних демократичних систем. До них належать:

Обмеженість кола громадян, які мали право участі в управлінні. Раби, метеки (прибульці з інших полісів) та жінки не мали політичних прав і не могли брати участі в Еклесiї, Буле або Гелiї. За різними оцінками, лише 10-20% населення Афiн були громадянами.

Використання жеребу для обрання більшості посадових осіб та суддів. Це робилося для запобігання корупції, зловживання владою та утворення політичних еліт. Однак це також означало, що на посадах могли опинятися некомпетентні або неосвічені люди.

Велика роль демагогiв - харизматичних ораторiв, якi могли впливати на громадську думку та прийняття рiшень за допомогою свого красномовства та емоцiйностi. Демагоги часто використовували популiстськi та радикальнi слогани для здобуття пiдтримки народу, але не завжди дотримувалися iнтересiв держави.

Теорія Х. Лінца та Ф. Фукуями - це дві сучасні політологічні концепції, які аналізують проблеми демократії та державотворення в різних регіонах світу. Обидві концепції мають спільну вихідну точку - вони визнають, що демократична система правління не є самоочевидною та стабільною, а потребує певних умов та інститутів для свого функціонування та розвитку. Однак, вони також мають відмінності у своїх поглядах на причини та наслідки кризи демократії, а також на шляхи її подолання.

Теорія Х. Лінца базується на ідеї, що демократична система правління не може існувати без ефективної держави, яка забезпечує законність, порядок, безпеку, соціальну справедливість та економічний розвиток. Лінц вважає, що багато країн, які перейшли до демократії після розпаду СРСР або падіння авторитарних режимів, стикаються з проблемою слабкої державності, яка проявляється у низькому рівні легальності, корупції, клановості, етнічних конфліктах, залежності від зовнішнього впливу тощо. Така ситуація загрожує стабільності та легитимності демократичних інститутів та процесів. Линц пропонує концепцію “демократичного становлення”, яка передбачає поетапне формування державності та демократичності за допомогою консолідації політичних електоратних режимiв (режимiв з вiльними i чесними виборами), створення професiйноi i незалежноi бюрократii, змiцнення вертикалi влади i горизонтальноi взаємодii мiж рiзними гiлками влади, розвитку громадянського суспiльства i полiтичноi культури 12.

Теорiя Ф. Фукуями базується на iдеї, що демократична система правлiння не може iснувати без сильного соцiального капiталу, який полягає у нормах i цiнностях, що сприяють колективнiй дii i суспiльнiй довiрi. Фукуяма вважає, що багато країн, які перейшли до демократії після розпаду СРСР або падіння авторитарних режимів, стикаються з проблемою низького рівня соціального капіталу, який проявляється у вiдсутностi громадянської активностi, недовiрi до iнститутiв i людей, егоїзмi i атомiзацiї суспiльства, низькiй якостi управлiння i слабкiй правовiй державi тощо. Така ситуацiя погiршує ефективнiсть i легитимнiсть демократичних iнститутiв та процесiв. Фукуяма пропонує концепцiю “будiвництва держави”, яка передбачає поетапне формування соцiального капiталу та демократичностi за допомогою розвитку громадянського суспiльства i громадських органiзацiй, змiцнення судової системи i прав людини, стимулювання соцiальної взаємодii i спiвробiтництва мiж рiзними групами i секторами суспiльства 3 .