mitna_sprava

10. Взаємодія митних органів з іншими органами державної влади при виконанні покладених на них завдань

Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.

Окрім основних законодавчих і виконавчих органів (ВРУ, КМУ, ДМСУ) і інші державні органи, взаємодіючи з митними виконують ряд завдань і повноважень пов’язаних з реалізацією митної справи в Україні. Зокрема до таких органів належать:

o Адміністрація Держприкордонслужби та її структурні підрозділи o Міністерство внутрішніх справ України та його підрозділи

o Служба безпеки України та її підрозділи

o Державна податкова адміністрація та її підрозділи

o Міністерство охорони здоров’я України та його органи o Міністерство аграрної політики України та його органи

o Міністерство транспорту та зв’язку України та його органи

 Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи

o Міністерство культури і мистецтв України та його органи o Міністерство закордонних справ України та його органи

Зазначимо основні повноваження та завдання органів державної влади при здійсненні взаємодії з митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями

Адміністрація Держприкордонслужби та її структурні підрозділи в

межах установлених законодавством повноважень здійснюють координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань:

-організації та здійснення пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна;

-додержання усіма невійськовими суднами і військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, а також у частині вод прикордонних річок, озер та інших водойм, що належать Україні;

-провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні у межах прикордонної смуги;

-додержання прикордонного режиму в прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, режиму в пунктах пропуску через державний кордон;

-врегулювання прикордонних інцидентів на державному кордоні; -залучення громадян України на добровільних засадах до участі в охороні

державного кордону.

Міністерство внутрішніх справ України та його підрозділи:

-самостійно або у складі оперативно-військових груп взаємодіючих органів припиняють незаконне ввезення (вивезення) товарів та інших предметів

за межі держави поза пунктами пропуску через державний кордон. У разі виявлення осіб і транспортних засобів з контрабандою, предметами і товарами, забороненими до ввезення (вивезення) в Україну (з України), передають їх до найближчого митного органу;

-забезпечують охорону громадського порядку і безпеку дорожнього руху в прикордонних районах, на дорогах і в місцях, які прилягають до пункту пропуску;

-беруть участь в охороні громадського порядку, запобіганні злочинності й припинення злочинів безпосередньо у пунктах пропуску через державний кордон без втручання у проведення прикордонного, митного та інших видів контролю і діяльності служб;

-при отриманні інформації від митних органів або державної прикордонної служби про затримання значної кількості товарів, сировини, що незаконно вивозяться, вживають заходів для виявлення джерел і умов їх придбання.

Служба безпеки України та її підрозділи:

-спільно з оперативно-розшуковими органами Державної прикордонної служби опрацьовують і вживають заходів протидії спробам використання нелегальних каналів для закидання на територію України зброї, боєприпасів, наркотичних речовин та інших заборонених до переміщення предметів;

-здобувають, перевіряють і реалізують інформацію про виникнення можливих провокацій та конфліктних ситуацій на кордоні і в пунктах пропуску через нього, підготовку та здійснення контрабандних операцій і спроб порушення кордону;

-направляють на КПП Державної прикордонної служби дані про терористів і осіб, яким закрито в”їзд в Україну, приймають рішення за інформацією одержаною від КПП Державної прикордонної служби стосовно таких осіб;

-у разі потреби беруть участь у з”ясуванні обставин порушення (спроб порушення) державного кордону України, в тому числі за фактами виявлення засобів терору і диверсій, контрабанди;

-здійснюють спільно з підрозділами Державної прикордонної служби, Держмитслужби і МВС заходи щодо виявлення передумов виникнення надзвичайних подій і ситуацій, які можуть призвести до серйозного ускладнення обстановки у пунктах пропуску через Державний кордон України; -спільно з підрозділами Держмитслужби готують та проводять операції по припиненню діяльності організованих груп контрабандистів і зарубіжних

контрабандних центрів; -здійснюють оперативне забезпечення контрольованих поставок

наркотичних речовин і психотропних засобів; -за необхідності, виділяють у тимчасове користування митних органів

технічні засоби і засоби зв’язку для проведення спільних дій або окремих видів митного контролю.

Державна податкова адміністрація та її підрозділи:

-одержують безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів (обов”язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і не резиденти, за формою погодженою з Державною податковою адміністрацією України та від органів статистики – дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;

-застосовують до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягують до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадку, порядку та розмірах встановлених законами України;

-запобігають злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Відповідно до чинного законодавства переміщення через митний кордон України дозволено лише щодо тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України.

Міністерство охорони здоров’я України та його органи:

-подають до Кабінету Міністрів України узгоджені з іншими зацікавленими міністерствами, спеціально уповноваженими органами виконавчої влади пропозицій щодо тимчасового обмеження чи припинення сполучення через кордон, або встановлення карантину для людей;

-здійснюють медичний (санітарний) огляд транспортних засобів, екіпажів, пасажирів, вантажів при одержанні відомостей про наявність на українських та іноземних транспортних засобах хворих із симптомами інфекційного захворювання, комарів, загиблих пацюків та інше;

-забезпечують державний санітарний нагляд за об’єктами, розташованими в пунктах пропуску, а також надають першу невідкладну медичну допомогу особам, які перетинають державний кордон (за необхідності);

-вживають заходів для санітарної охорони території України від занесення і розповсюдження карантинних та інших небезпечних інфекційних захворювань.

Міністерство аграрної політики України та його органи:

-подають до Кабінету Міністрів України узгоджені з іншими зацікавленими міністерствами спеціально уповноваженими органами виконавчої влади пропозиції щодо запровадження карантинного режиму у пунктах пропуску;

-здійснюють контроль за транспортуванням через державний кордон України тварин, продуктів і сировини тваринного походження, кормів, біологічних і ветеринарних препаратів та інше;

-проводять спільно з зацікавленими організаціями ветеринарно-санітарні та фітосанітарні заходи при експорті, імпорті тварин, продуктів і сировини тваринного і рослинного походження та інших вантажів, підконтрольних регіональній службі державного ветеринарного і фітосанітарного контролю;

-вживають карантинних заходів щодо охорони території України від проникнення з-за кордону карантинних та інших небезпечних, шкідливих збудників хвороб рослин чи бур’янів;

-здійснюють фітосанітарний контроль підкарантинних матеріалів та об’єктів, що перетинають державний кордон;

-проводять експрес-аналіз хімічних речовин, які використовуються в сільському господарстві.

Міністерство транспорту та зв’язку України та його органи:

-погоджують з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

-проводять оформлення дозволів (ліцензій) перевізниками України для здійснення ними міжнародних перевезень пасажирів та вантажів, відповідно до заключених Україною міжурядових угод;

-державне підприємство “Укрінтеравтосервіс” забезпечує контроль виконання угод про міжнародне автомобільне сполучення та системи дозволів на право виконання міжнародних перевезень;

-контролюють вагові та габаритні параметри автотранспортних засобів іноземних власників та разом з підрозділами безпеки руху МВС, організовує їх проїзд територією України, здійснює технічне обслуговування і ремонт рухомого складу іноземних та вітчизняних власників;

-забезпечують протиепідемічну готовність виїжджаючих українських транспортних засобів, спеціальну підготовку членів екіпажів (бригад) з питань профілактики і боротьби з особливо небезпечними інфекціями;

-виділяють санітарні причали (стоянки), майданчики, тупики і відповідно обладнує їх.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи:

-здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища на пунктах пропуску через Державний кордон України токсичних, радіоактивних речовин та відходів, об’єктів тваринного та рослинного світу в будь-якому вигляді, мисливських трофеїв;

-проводять перевірку транспортних засобів щодо їх відповідності вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища;

-здійснюють спільно з Держмитслужбою екологічний контроль вантажів з метою захисту навколишнього середовища України від забруднення;

-здійснюють спільно з органами Держмитслужби контроль з метою запобігання незаконного вивезення з території України об’єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної книги України, мисливських трофеїв, рослинної сировини, зоологічних колекцій;

-проводять експрес-аналіз речовин та матеріалів з метою встановлення їх належності до токсичних радіоактивних речовин, відходів та вмісту забрудненого баласту і стічних вод суден.

Міністерство культури і мистецтв України та його органи:

-забезпечують проведення державної експертизи культурних цінностей, заявлених до вивезення (тимчасового вивезення) та при поверненні після тимчасового вивезення;

-розглядають клопотання власників культурних цінностей або уповноважених ними осіб;

-приймають рішення про можливість вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей;

-здійснюють реєстрацію ввезених (тимчасово ввезених) культурних цінностей;

-складають переліки культурних цінностей, що вивозяться (тимчасово вивозяться) і встановлюють режим тимчасового вивезення, розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на виконання міжнародних зобов’язань України з питань запобігання незаконним вивезенню, ввезенню та поверненню культурних цінностей.

Міністерство закордонних справ України та його органи:

-забезпечують координацію переговорного процесу із суміжними державами і міжнародними організаціями,

-вирішення питань відповідного в’їзду до України іноземних громадян.

Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до статті 25 цього Закону.

В Україні згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для товарів,

що імпортуються з держав - членів Світової організації торгівлі (далі - СОТ):

національний режим, який означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав - членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях;

режим найбільшого сприяння, який стосується мит, митних зборів, методів стягнення таких мита і зборів, правил і формальностей у зв'язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав - членів СОТ або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння.

Виключення щодо режиму найбільшого сприяння в формі преференцій можуть бути зроблені для товарів, що походять з держав, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю або митний союз чи проміжні угоди, що у майбутньому призведуть до створення зон вільної торгівлі або митних союзів у межах розумного періоду часу (10 років), чи угоди про прикордонну торгівлю та застосування генеральної системи преференцій.

2. Підходи до поняття митної політики

Предметом дослідження митна політика стала з кінця XIX ст. Дослідники того часу зазначали, що "вся митна політика звертала увагу (спочатку) на суб'єкт торгівлі. Проблема торговельної політики полягала у визначенні ставлення державної влади до осіб, що здійснюють торгівлю з чужоземними країнами". Лише з часом почалося дослідження об'єкта митної і торговельної політики.

На сьогодні немає єдиного підходу до поняття митної політики. Більшість авторів, з одного боку, визначають її як „систему заходів, правил, процедур”, причому у вузькому значенні, тобто з урахуванням, наприклад, тільки двох або трьох чинників, з другого боку – як „функцію, механізм регулювання”, і з третього – як „комплекс напрямків, стратегічну лінію”.

Причина різноманітності думок щодо митної політики криється у односторонності підходів до формулювання цього поняття, яка полягає в розгляді та формулюванні поняття митної політики на етапі реалізації без врахування етапу її формування.

Об’єднує ж більшість авторів думка, що основною метою митної політики, є

захист інтересів держави, який реалізується як через внутрішню так і через зовнішню політику, тому зовнішня політика не може розглядатися у відриві від внутрішньої політики. Зовнішня політика спрямовується на створення сприятливих умов для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Сфери реалізації та взаємозв’язок зовнішньої та внутрішньої, економічної та зовнішньоекономічної політики держави окреслюються в теоретичному, прикладному та практичному плані достатньо чітко. В той же час сфера митної політики як складової частини внутрішньої та зовнішньої політики держави трактується різними науковцями неоднаково.

Визначаючи взаємозв’язок митної справи та митної політики, фахівці вимушені констатувати, що досить часто існує не дуже коректний підхід до цього питання, причиною якого є невірне визначення як на законодавчому, так і на теоретичному рівні співвідношення понять митної політики, митного права та митної справи, коли перші два включалися в об’єм останнього.

Очевидність того, що митна політика виходить за рамки митної справи що обґрунтовується цілями митної політики, значну частину яких неможливо досягти лише через митну справу. Зокрема такими цілями митної політики вважаються

o регулювання товарообігу,

o стимулювання розвитку національної економіки,

o сприяння проведенню структурної перебудови економіки держави o та інші не менш значні цілі.

Базуючись на такому підході в самому загальному вигляді митну політику можна визначити як систему політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, направлених на реалізацію і захист внутрішніх та зовнішньоекономічних інтересів з метою динамічної реалізації політичних і соціальноекономічних перетворень в умовах формування ринкових відносин.

Тому не правильно ототожнювати понять „митна політика” та „митна справа”. Митна політика є більш широким поняттям, ніж митна справа, оскільки митна справа є тільки засобом реалізації державної митної політики, і саме митна політика визначає основні цілі, завдання та функції митної справи.

При визначенні митної політики необхідно враховувати такі основні підходи до трактування митної політики: владно-правовий, організаційно-інституціональний, економічний і психоетичний. Усі чотири складові митної політики взаємопов'язані і взаємозалежні. Важливе значення в предметно-практичній діяльності і пізнанні митної політики має уявлення про „об’єкт” і „суб’єкт”.

Владно-правовий підхід до трактування митної політики орієнтується на розкриття її основних положень через дії, спрямовані на отримання, утримання і використання державної влади у сфері регулювання міжнародних економічних відносин. За даним підходом, митна політика - це система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, передусім, адміністративно-владного характеру, що впорядковується і регулюється за допомогою нормативно-законодавчої бази і т.д.

Об’єктом владно-правового підходу в митній політиці є стосунки, що складаються при реалізації цієї політики, які підлягають з точки зору регулюючого органу держави правовому регулюванню, інформуванню і охороні. Суб’єктом – фізичні та юридичні особи, тобто індивідуальні та колективні суб’єкти, наділені законом спроможністю реалізовувати права та юридичні обов’язки.

Організаційно-інституціональний, який зосереджує увагу на законодавчих та виконавчих органах, причетних до розробки та реалізації митної політики.

У цьому підході митна політика формується через державні організації й інститути, в яких вона розробляється, визначається і реалізовується. Це, передусім, виконавчі і законодавчі органи влади, різні компетентні організації й відповідні міністерства і відомства, що розробляють заборонно-дозвільні або обмежувальні системи щодо переміщення товарів і фізичних осіб через митний кордон України та організують їх контроль. На Державну митну службу України та її організаційні структури покладаються функції, передусім, з розробки, реалізації та визначення цієї політики.

Об’єкт організаційно-інституціонального підходу являє собою різне організаційнопросторове наповнення митних територій і кордонів держави, на яке впливає суб’єкт митної політики. Під суб’єктом розуміється система інститутів митної справи, яка організаційно впливає на об’єкти митної політики.

Економічний підхід до митної політики пов'язаний в основному з впровадженням у життя зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни, яка грунтується на виборі оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання: протекціонізм, вільна торгівля або гармонійне їх поєднання. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його впливу (наприклад, протекціонізм може бути селективним, галузевим, колективним, прихованим, монопольним, помірним, жорстким) на практиці застосовуються різні інструменти економічної політики, в тому числі й митно-тарифні регулятори..

Під об’єктом економічного підходу в митній політиці розуміється те, на що направлений економічний вплив зі сторони митних органів (товар, транспортні засоби, послуги, інтелектуальну власність і фізичні особи, які перетинають митний кордон України).

Суб’єктом митної політики – управляюча система митних органів як сукупність активних органів, які приймають та реалізовують рішення щодо економічних питань регулювання зовнішньої торгівлі.

Об'єкт і суб'єкт економічної політики в митній системі формують систему економічної політики, яка включає до себе:

механізм економічної політики (мета, завдання, принципи і методи);

формування економіко-нормативної бази;

сукупність економічних заходів і правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

процеси прийняття і реалізації економіко-політичних рішень.

Психоетичний. За психоетичним підходом, митна політика сприймається як своєрідна характеристика психологічних відносин, які склалися в процесі її розробки та прийняття. Одне з важливих призначень митної політики розкривається через її ключову мету - поєднання загальнодержавних, колективних та індивідуальних економічних інтересів через митно-тарифні відносини.

Сьогодні митна політика з психоетичних позицій - це площина продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, угод, поступок, натисків і бар'єрів. Моральність і бажання до коригувань або зміни напряму митної політики є найважливішою характеристикою відносин, що виникають у митній діяльності.

Об’єктом психоетичного підходу в митній політиці є реальний інтерес різних людей, на який спрямована активність взаємопов'язаного з ним суб'єкта.

Інтерес - це об'єктивне явище (причина), що викликає у людей певні прагнення і стимули (свого роду відбиття у свідомості людей їхніх інтересів). Усвідомлені тією або іншою мірою інтереси породжують у людей певні спонукання до дії або зумовлюють поведінку, або інакше стимул. Потреби-стимули зумовлюються біологічною, психологічною і суспільною природою людини, а отже, потреби мають більш містке визначення, ніж інтереси. На нашу думку, зовнішньоекономічні інтереси - це сукупність етичних думок і поведінки людини, спрямованих на який-небудь товар, послугу або інтелектуальну власність, що переміщуються через митні кордони і задовольняють або здатні задовольнити його потреби. Суб’єктом даного підходу є окремий співробітник або колектив митних органів, що здійснює зміни відносно об'єктів.

Таким чином, митна політика характеризується не лише рядом підходів, але й різним розумінням об’єктів та суб’єктів в цих підходах.

Порівняння різних підходів до митної політики та відповідного розуміння об’єктів та суб’єктів митної політики (табл. 1.) переконує нас в необхідності розробки управлінського підходу, в якому будуть поєднані управлінські аспекти всіх інших підходів до митної політики.