8

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

РЕФЕРАТ

ТЕМА: «Яка роль інтуїції у пізнанні?»

Виконала:

Київ – 2020

Зміст

1. Роль інтуїції у пізнанні.

2. Проблема інтуїції.

3. Використані джерела.

1.Роль інтуїції у пізнанні

Пізнання, даючи адекватне відображення дійсності і озброюючи людину знаннями законів її функціонування та розвитку, які необхідні для цілеспрямваного перетворення дійсності, теж має бути творчим процесом. Специфіка творчості у пізнанні проявляється у тому, що це процес діалектичної єдності найбільш сильно вираженої активності суб'єкта і максимальної об'єктивності змісту результатів його пізнавальної діяльності. Шляхи реалізації пізнавальної творчості багатогранні: вони проявляються і в розкритті природи об'єкта; і в пошуку методів та форм реалізації процесу пізнання; і в розумінні, інтерпретації та осмисленні досліджуваних явищ; і в перевірці істинності та достовірності отриманих знань; і в їх практичному застосуванні.

Отже, пізнавальна творчість реалізується як у процесі формування знання, так і в процесі його теоретичної інтерпретації, у виявленні та осмисленні його сутності, сфери застосування і значимості, а також у практичному використанні. В процесі пізнання об'єктивні зв'язки та процеси відображаються в специфічно людських пізнавальних нормах: поняттях, судженнях, ідеях, концепціях, теоріях і т.д. Іншими словами, справи природи людина перекладає на свою власну мову.

Інтуїція – центральне поняття для даної роботи, тому варто зупинитись на аналізі всіх ймовірних її визначень і потім виокремимо загальне.

За Платоном споглядаючи ідею (прообрази речей чуттєвого світу) існує вид безпосереднього знання, яке приходить наче раптове осяяння, якому передувала довготривала робота розуму.

За Декартом. «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення чуттів і не оманливе судження безладної уяви, але поняття ясного та уважного розуму, породжене лише натуральним світлом розуму та дякуючи своїй простоті більш достовірно, ніж сама дедукція». З допомогою інтуїції істина відкривається розуму людини шляхом прямого вдивляння без використання логічних визначень та доказів як проміжних ланок пізнання.

За Кантом інтуїція використовується як первинне поняття по відношенню до усвідомлення речей та є безпосереднім, тому, що не залежит від допомоги понять. Він відрізняв інтуїцію емпіричну; через відчуття; чисту інтуїцію універсалій для пізнання апріорних (який не спирається на досвід, а передує йому) істин, таких невідчутних сутностей, як час та простір.

За Гегелем інтуїція – це пізнання у вигляді чуттєвого споглядання. Вона дає знання як «ясне, як сонце…лише чуттєве», таємниця інтуїтивного пізнання та … «зосереджена в чуттєвості».

За Бергсоном інтуїція – це інстинкт, вона виникає безпосередньо, без попереднього научіння як визначаючої форми поведінки. Вона не виражається через аналіз чи синтез.

За словником російської мови інтуїція – стихійне, безпосереднє відчуття, чуття, яке базується на попередньому досвіді та, яке підказує вірне розуміння осягнення істини безпосереднім шляхом, без її аргумернтації.

За словником іноземних мов інтуїція – це чуття, проникливість, безпосереднє осягнення істини без логічного базису, засноване на попередньому досвіді.

За Оксфордським словником сучасної англійської мови інтуїція – раптове розуміння чого-небудь без свідомих роздумів та вивчення.

 

За словником англійської моми Вебстера інтуїція – акт або процес отримання прямого знання або визначеності без роздумів чи виснвків; одкровення, отримане інсайтом чи природним знанням; раптове розуміння чи пізнання.

За сучасним тлумачним словником української мови інтуїція – здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв`язку з чуттєвим і раціональним пізнанням; має підсвідомий характер, усвідомлюється лише результат; здогад, проникливість, чуття.

З словником філософії і психології розрізняюь чуттєву і моторну інтуїцію. Перша – кінцевий етап в осягненні зовнішнього об`єкта, який існує в синтезі елементів у часі та просторі. Друга – готова команда складної дії або ряду дій, незалежно від свідомої підгоовки. В цьому випадку дія розглядається як моторний синтез.

За матеріалами Вікіпедії вільної енциклопедії інтуїція – (пізньолат. лат. intuitio – споглядання, від лат. intueor – уважно дивлюся, звертаю увагу) – здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, нання і т. п.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття.

З усіх приведених вище визначень видно, що, будучи різними, вони мають дещо спільне. Це, по-перше, підкреслення момента безпосередньості інтуїтивного пізнання. По-друге, впевненість у вірності результата (достовірність, очевидність), не виправдана ніякими умовиводами, і, по-третє, значимсть попереднього накопичення знань (довготривала підготовка розуму, досвід).

Чуттєва безпосередність, незалежність від раціональних суджень, відчуття достовірності, переживання раптовості – все це свідчить про високу зацікавленісь правої півкулі головного мозку.

З іншого боку, в ряді визначень відмічається, що інтуїція, не дивлячись на всю її раптовість опирається на життєвий досвід людини. При цьому не лише згадується роль довготривалої підготовки розуму, але й уточнюється значення синтеза чуттєвої та моторної інфорамції. Відмічені властивості роблять зрозумілим уявлення вчених, які роблять упор на неусвідомленість джерел інтуїції, тобто пов`язують її з правою півкулею. Але такий напрямок думки відображає не всі варіанти розвитку інтуїції, а лише ті, які великою мірою дивували уяву людей.

Інтуїтивні компоненти виявляються у багатьох професіях та різних життєвих ситуаціях. В юриспруденції cудді необхідно знати не лише «букву», але і «дух» закону. Він має виносити вирок не лише у відповідності з зарання написаною кількістю доказів, але й згідно «внутрішнім переконанням», оскільки в законі поруч з однозначною «літерою» присутній і інтуїтивний «дух». В філології інтуїція важлива для розвитку «мовного відчуття». В медицині відомо, що досвідчений лікар відчуває певні загальні тенденції захворювання. Кинувши швидкий погляд на хворого, він може іноді точно поставити діагнох, при цьому не може пояснити на які саме симптоми спирається. Ірле опитав психіатрів про роль інтуїції у їх роботі.

Серед опитаних 86% заявили, що можуть з допомогою інтуїції безпомилково діагностувати певні захворювання з першого погляду.

Не тільки юристи, філологи та лікарі опираються на інтуїцію у своїй діяльності. Нерідко вона стає рятівником для робітників «швидкісних» професій. Коли відповідальні, життєво важливі рішення мають прийматися у жорсткому дефіциті часу та інформації, наприклад у льотчиків-випробовувачів, розвинута інтуїція – поістині неоціненне багацтво. Таким чином, в житті кожної людини, незалежно від його професії, зустрічаються ситуації, коли гострий недолік інформації та часу для прийняття відповідального рішення не дозволяє спокійно, методично та раціонально врахувати усі обставини. Тоді інтуїція може його виручити – її вторгнення дозволяє побачити задачу вцілому, переборювати обмеженість відомих підходів до рішення та вийти за рамки звичних, логічних уявлень.

2. Проблема інтуїції

Таке безпосереднє, раптово (без видимої витрати зусиль) здійснюване відкриття, якому передує тривалий період “зрощування” суб'єкта з об'єктом, є інтуїцією (від лат. intuitus — споглядання,. бачення). Інтуїція, таким чином, є завершальним моментом процесу здійснення у сфері практичної (предметно-діяльнісної) взаємодії суб'єкта і об'єкта. У цьому процесі можна виділити такі послідовні етапи:

• відчуття чужості об'єкта (коли структури суб'єкта і об'єкта ще неадекватні одна одній);

• досвідно-діяльнісне відображення об'єкта, вміння подолати його опір (момент становлення спільної структури суб'єкта і об'єкта, що інтегрують);

• інтуїтивне знання власної структури об'єкта, фіксоване у вихідних принципах, аксіомах, базисних положеннях нової теоретичної системи (момент завершення інтеграції, в результаті якого стає можливим своєрідне “відчування” структури об'єкта, подібне відчуванню суб'єктом своїх власних внутрішніх станів).

Коли дев'ятирічний син А. Ейнштейна одного разу запитав у батька, чому той такий знаменитий, Ейнштейн відповів: “Бачиш, коли сліпий жук повзе по поверхні кулі, він не помічає, що пройдений ним шлях зігнутий, мені ж поталанило помітити це”. “Поталанило помітити” — в цих словах відображена своєрідність виникнення всякого нового знання. Його безпосереднім джерелом не є логічне міркування у відповідності з гегелівською формулою “звідки” і “куди” (де “звідки” постає як “необхідність поняття, його доведення і дедукція”, а “куди” як таке визначення, “внаслідок якого окрема ланка спекулятивного кругообігу, як живий зміст методу, є в той же час початок нової ланки”).

Безпосереднім джерелом нового знання є досвід. Тому саме на рівні досвідного (а не теоретичного) пізнання стає можливим вільний вибір вихідних принципів нової теорії. Адже саме сфера досвіду (жорстко не обмежена логічним “звідки” і “куди”) виявляється досить широкою для вибору і водночас досить вузькою (внаслідок тісного зв'язку з матеріальною, практичною дією), щоб не дати вибору перетворитися на неосяжно безмежну сваволю.

Визначеність (відповідність об'єктивному змісту пізнаваного об'єкта) — характерна риса як теоретичного, так і досвідного знання. Проте, якщо на рівні теоретичного пізнання необхідну визначеність знанню надає логіка, то на рівні досвідного пізнання ця визначеність досягається через інтуїцію, яка виконує тут функції основного пізнавального засобу.

Як логіко-дискурсивний, так й інтуїтивний способи пізнавального осягнення реальності спрямовані на розкриття чогось “прихованого” від безпосереднього погляду, але розкриття здійснюється по-різному. Логічне передбачення, на думку М. Борна, є “аналітичним передбаченням”. У його основі лежить аналіз, тобто розчленування “видимої” частини досліджуваного явища на складові елементи з метою-встановлення їх тотожності (чи близької подоби) чомусь добре відомому. Оскільки закономірності зв'язку цього добре відомого зафіксовані у відповідній теорії, то на основі встановленої тотожності робиться висновок про справедливість теорії і щодо “прихованої” частини явища.

Аналітичне передбачення — високоефективний спосіб наукового пізнання. Проте, вказуючи на такі його приклади, як гіпотеза Адемса — Левер'є і передбачення Гамільтеном конічної рефракції, і називаючи їх “дивовижним подвигом математичного мистецтва і терпіння”, М. Бори зауважував: “Не применшуючи їх значення, слід сказати, що це не розширювало кругозір теорії” Що ж до інтуїції, то вона дає іншого роду передбачення — синтетичне. Синтетичне передбачення, згідно з Берном, базується на гіпотетичному припущенні, що реальний образ частково відомого явища відрізняється від того, який він здається. Базою синтетичного передбачення є не аналіз, а синтез. Інтуїтивне передбачення завжди спрямоване на специфічність досліджуваного явища, на те, що робить його специфічною (відмінною від усього відомого досі) цілісністю.

Інтуїція, на відміну від логіко-дискурсивного осягнення об'єкта, є свого роду відчуванням справжньої сутності об'єкта, вона ніби проникає “всередину” об'єкта і безпосередньо “чує” його єство. Знання, отримуване інтуїтивно внаслідок такої його ““безпосередності”, набуває характеру очевидної істини, тобто такої, що не вимагає логічного обґрунтування. Очевидність ця може мати характер як чуттєвої наочності (якщо інтуїтивний контакт з об'єктом здійснюється у сфері матеріальної діяльності), так і інтелектуальної наочності (якщо породжуюча її діяльність лежить у сфері ідеальної діяльності), у зв'язку з цим розрізняють чуттєву й інтелектуальну інтуїцію. Надаючи своїм результатам характеру очевидної істини, інтуїція тим самим обов'язково супроводжується почуттям глибокої певності в істинності своїх результатів.

Мільярди раз повторений на досвідному рівні пізнавальний контакт людини з земними тілами був інтуїтивно зафіксований в аксіомах евклідової геометрії, які набули характеру очевидних істин. Розширення меж досвідного контакту людини з дійсністю неминуче виводить його (контакт) на якомусь етапі за суто земні рамки, приводить до нових, відмінних від земного досвіду результатів. Внаслідок цього з'являються нові, також фіксовані інтуїцією і тому не менш очевидні істини. Зрозуміло, що сама очевидність набуває тут нового (нетотожного наочності) характеру.

Подібного роду очевидні, хоча й не наочні істини лягли в основу створених Лобачевським і Ріманом неевклідових геометрій. Таким чином, як у своєму функціонуванні, так і у змісті своїх результатів інтуїція визначається специфічно людською формою діяльності-практикою. Цей факт незаперечне свідчить про людський характер інтуїції як форми пізнавальної діяльності.

На соціальний, тобто суто людський, характер інтуїції вказує і російський психолог Я. О. Пономарьов, який розглядає її як “міст” зі сфери психічних взаємодій до сфери соціального. Слід зазначити, що неспроможність багатьох конкретних інтуїцій полягає в помилковому зближенні її з суто біологічними чинниками. Саме таке ототожнення становило наріжний камінь поглядів одного з зачинателів ґрунтовного вивчення інтуїції — французького філософа Анрі Бергсона (1859 — 1941).

Однією з форм інтуїтивного осягнення реальності є так зване “перенесення в ситуацію”, яке дозволяє безпосередньо (на рівні досвідного знання) вступати в контакт з тим чи іншим об'єктивним станом речей. Вище вже наводнися приклад такого “перенесення в ситуацію” (“жорстокий експеримент” Ейнштейна — перенесення в ситуацію тіл, що рухаються з швидкістю, близькою до швидкості світла). Зазначене “перенесення в ситуацію” дає високий пізнавальний ефект у таких важкодоступних для “безпосереднього” пізнавального контакту сферах, як вивчення давно минулих історичних подій.

Яскравим прикладом такого роду інтуїтивного пізнання були подорожі відомого норвезького вченого Т. Хейєрдала по Тихому, Індійському і Атлантичному океанах. Подорожуючи на плоту від берегів Південної Америки до островів Тихого океану, Т. Хейєрдал переконливо довів справедливість висунутої ним “божевільної” ідеї про південноамериканське походження високої культури, пам'ятники якої розкидані по островах Океанії. Після Хейєрдала було здійснено чимало подорожей, які відтворювали плавання X. Колумба, Еріка Рудобородого та інших відомих мандрівників. Це пролило нове світло на цілий ряд обставин, дозволило по-новому оцінити знамениті події минулого.

Інтуїція становить ядро усякого справді творчого мислення, яке визначається як “мислення, стимульоване завданням, розв'язання якого не може бути безпосередньо отримане шляхом логічного висновку з існуючих засновків, а передбачає утворення нових способів діяння або своєрідне використання вже існуючих способів, що призводить до виникнення нових знань”. І хоча, як зазначає Я. О. Пономарьов інтуїція не тотожна творчості (вона лише її момент, хоча і найважливіший), інтуїцію, як і творчість у цілому, не можна звести до діяльності, що здійснюється алгоритмічно. Там, де є такий алгоритм, зауважує Пономарьов, там творчості немає. Кульмінаційний акт творчості характеризується саме відсутністю такого алгоритму.

Безпосередність, очевидність результатів інтуїції, безперечно, зближує наукову творчість з художньою. В науковому мисленні, згідно з Ейнштейном, завжди присутній елемент поезії. Справжня наука і справжня музика вимагають однорідного мислительного процесу. І справді, подібно до того, як наукове дослідження нових фактів вимагає активного проникнення вченого “всередину” цих фактів, так і всякий художній твір, вводячи читача (глядача та ін.) в ситуацію свого змісту, вимагає активного засвоєння цього змісту.

3.Використані джерела

1. Асмус В.Ф. Проблема интуиции в философии и математике /В.Ф.Асмус. – М.: Мысль, 1965. 2. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества /Н.А.Бердяев. – М.: Правда, 1989. 3. Морозов И.М. Природа интуиции /И.М.Морозов. – Мн.: Университетское, 1990. 4. Ирина В.Р. В мире научной интуиции: интуиция и разум /В.Р.Ирина, А.А.Новиков. – М.: Наука, 1978. 5. . Романовская Т.Б. Рецензия на книгу: Фейнберг Е.Л. Две культуры. Интуиция и логика в искусстве и науке /Т.Б.Романовская //Вопросы философии. – М., 1994. 6. Кармин А.С. Творческая интуиция в науке /А.С.Кармин, Е.П.Хайкин. – М.: Знание, 1971. 7. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання /М.Г.Марчук. – Чернівці: Рута, 2001. 8. Петрушенко В.Л. Гносеологічна концепція Р.Декарта /В.Л.Петрушенко //Філософська думка. – 2007. 9. Налчаджян А.А. Некоторые психологические и философские проблемы интуитивного познания (интуиция в процессе научного творчества) /А.А.Налчаджян. – М.: Мысль, 1972. 10. Бондаренко А.В. Научная и художественная формы интуиции: сущность, особенности развития и самоорганизация: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филос. наук: спец. «Онтология и теория познания» /А.В.Бондаренко. – Уфа, 2007. 11. Гуревич П.С. Несколько замечаний об интуитивном постижении реальности /П.С.Гуревич //Вестник РАН. – М., 1992. 12. Пономарев Я.А. Психика и интуиция /Я.А.Пономарев. – М., 1967.