МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

РЕФЕРАТ

ТЕМА: «Ф. Бекон і принципи його філософії»

Виконала:

Київ – 2020

Зміст

1.Вступ.

2.Френсіс Бекон і принципи його філософії.

3. Висновок.

4.Список використаних джерел.

1.Вступ

Термін "Новий час" такий же умовний, як і термін "Відродження". Вживаючи його, ми матимемо на увазі час зародження і утвердження нового суспільного устрою – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності й засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло, потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. На цій основі формуються у філософії XVII століття два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

При­хиль­ни­ки ем­пі­риз­му (від грец. emperia – дос­від) вва­жа­ли єди­ним дже­ре­лом піз­нан­ня чут­тє­вий дос­від (да­ні ор­га­нів від­чут­тя лю­ди­ни), спра­вед­ли­во твер­ди­ли, що про­цес піз­нан­ня по­чи­на­єть­ся з від­чут­тів. Сво­є­рід­ною мо­ди­фі­ка­ці­єю ем­пі­риз­му ви­сту­пає сен­су­а­лізм (від лат. sensus – по­чут­тя). При­хиль­ни­ки сен­су­а­ліз­му праг­ну­ли ви­вес­ти весь зміст піз­нан­ня вже не прос­то з дос­ві­ду, а з ді­яль­нос­ті ор­га­нів від­чут­тя. З ХVІІ– ХVІІІ століть ем­пі­ризм та сен­су­а­лізм роз­ви­ва­ли Френ­сіс Бе­кон, То­мас Гоббс, Джон Локк, пред­став­ни­ки фран­цузь­ко­го ма­те­рі­а­ліз­му. Пос­лі­дов­не про­дов­жен­ня сен­су­а­ліз­му Джона Лок­ка при­ве­ло Джор­джа Бер­клі та Давіда Юма до суб’­єк­тив­но-іде­а­ліс­тич­них вис­нов­ків.

При­хиль­ни­ки ра­ці­о­на­ліз­му вва­жа­ли дже­ре­лом піз­нан­ня Ро­зум, ло­гіч­не мис­лен­ня, твер­ди­ли, що чут­тє­вий дос­від не мо­же за­без­пе­чи­ти дос­то­вір­ність і за­галь­не знан­ня. На про­ти­леж­ність се­ре­дньо­віч­ній схо­лас­ти­ці та ре­лі­гій­но­му дог­ма­тиз­му кла­сич­ний ра­ці­о­на­лізм (Р. Де­карт, Б. Спі­но­за, Г. Лей­бніц) ви­хо­див з ідеї при­род­но­го по­ряд­ку – не­об­ме­же­ної при­чин­ної пос­лі­дов­нос­ті, що про­ни­зує світ, тоб­то мав фор­му де­тер­мі­ніз­му. Ра­ці­о­на­лізм, що ствер­джу­вав виз­на­чаль­ну роль Ро­зу­му не тіль­ки в піз­нан­ні, а й у ді­яль­нос­ті лю­дей, став фі­ло­софсь­кою ос­но­вою іде­о­ло­гії Прос­віт­ниц­тва.  По­зи­ція ра­ці­о­на­ліз­му, як і по­зи­ція ем­пі­риз­му (сен­су­а­ліз­му), була од­но­біч­ною, аб­со­лю­ти­зувала од­ну з піз­на­валь­них влас­ти­вос­тей лю­ди­ни, що вреш­ті-решт спри­я­ло ут­вер­джен­ню у фі­ло­со­фії ме­та­фі­зич­но­го, ме­ха­ніс­тич­но­го спо­со­бу мис­лен­ня.

2.Френсіс Бекон і принципи його філософії

Першим філософом Нового часу, засновником емпіризму вважається Френсіс Бекон (1561–1626). За політичними поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні філософські ідеї Бекона викладено в таких працях: «Досліди або повчання моральні і політичні» (1597), «Новий органон (1620), «Про гідність і примноження наук» (1623) та «Нова Атлантида» (видана посмертно у 1627).

Ос­нов­ним твором Ф. Бекона є «Но­вий Ор­га­нон». То­ді ор­га­но­ном на­зи­ва­ли збір­ку трак­та­тів з ло­гі­ки Аріс­то­те­ля. По­нят­тя ор­га­нон (зна­ряд­дя, інс­тру­мент) приблизно рів­но­знач­не по­нят­тю ме­тод. То­му, на­зи­ва­ю­чи свій твір «Но­вий Орга­нон», Френ­сіс Бе­кон про­тис­тав­ляє свій ме­тод ме­то­ду Аріс­то­те­ля, роз­роб­ляє ін­дук­тив­ний ме­тод піз­нан­ня, об­ґрунтовує ос­нов­ні прин­ци­пи ем­пі­риз­му. Го­лов­ним зав­дан­ням фі­ло­со­фії Френ­сіс Бе­кон вва­жав фор­му­ван­ня ме­то­ду на­у­ки – піз­нан­ня при­ро­ди і ово­ло­дін­ня нею си­ла­ми усіх на­ук – під­ви­щен­ня вла­ди лю­ди­ни над при­ро­дою, тоб­то на­у­ка ма­ла ста­ти не са­мо­ціллю, а за­со­бом. У ві­до­мо­му афо­риз­мі «Знан­ня – це си­ла» са­ме і під­крес­лю­єть­ся прак­тич­на спря­мо­ва­ність на­у­ки. Але для то­го, щоб ово­ло­ді­ти при­ро­дою і пос­та­ви­ти її на служ­бу лю­ди­ни, не­об­хід­но прин­ци­по­во оно­ви­ти на­у­ко­ві ме­то­ди дос­лі­джен­ня. Бекон розрізняє два види дослідів: плодоносні та світлоносні. Плодоносними він називає досліди, мета яких – принесення безпосередньої користі людині, світлоносними називає ті, мета яких – пізнання законів, явищ і властивостей речей. Але ці знання повинні ґрунтуватися на фактах і від них іти до широких узагальнень. Такий метод має назву індуктивного (схема 2.9.).

 

 

                       Схема 2.9. Теорія пізнання Френсіса Бекона

 

 

Індукція (від лат. induktio – наведення) – форма умовиводу, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення. Френсіс Бекон вважав, що метод індукції може дати достовірне знання тільки тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових суджень ("ідолів", "привидів"). Таких ідолів Бекон поділяє на чотири групи: "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли площі", "ідоли театру".

1. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки стосуються властивостей людини, а не дійсності. Людина, як криве люстерко, змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Подолання вад людської природи полягає у послідовному дотриманні правил нової індуктивної логіки, яку запропонував Бекон. Головне з цих правил полягає у постійній емпіричній перевірці уявлень людини: відповідають наші уявлення дійсності чи ні. Ідолів роду та печери він визнав вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. 2. Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Якщо ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями, то ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам. 3. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. 4. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням. У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки.

Лю­ди­ні звіль­ни­ти­ся від та­ких ідо­лів-по­ми­лок ду­же важ­ко, по­вин­на до­по­мог­ти фі­ло­со­фія. Твор­чість Френ­сі­са Бе­ко­на мала ве­ли­кий вплив на роз­ви­ток фі­ло­со­фії та на­у­ки. Од­нак Френ­сіс Бе­кон ро­бив над­то ве­ли­кий ак­цент на ем­пі­рич­них ме­то­дах дос­лі­джен­ня, не­до­о­ці­ню­ю­чи роль ра­ці­о­наль­но­го мо­мен­ту в піз­нан­ні людини та навколишнього світу.

Використання дедуктивного методу (дедуктивної форми побудови думки) часто призводить до випадків, коли незначна помилка в загальному судженні, під час створення визначення властивостей одиничного, стає вирішальною в уявленні людини. Тому мислення від загального до особливого та одиничного, згідно з висновком Ф.Бекона, не можна визнати чітким у науковому пізнанні. Знання різних перешкод, що виникають під час дослідження природи, запобігає виникненню деяких помилок. Однак це знання лише негативне, а не позитивне, таке, що спрямовує пізнання.

Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний).

Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу.

Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.

Бекон систематично критикує побудовану на арістотелізмі схоластичну систему розуміння причин та наслідків, класифікацію родів та видів. Наголошуючи значення математики, він розробляє своє розуміння предмета пізнання. Пізнання форм реальності Бекон відносить до сфери метафізики (філософії), а пізнання природних причин, прихованої від чуття структури дійсності — до предмета фізики, яка широко використовує математику. Він пропонує три види таблиць, які роблять наукову індукцію послідовним засобом пізнання:

Перша таблиця — позитивні інстанції. В неї збираються випадки, які з тими чи іншими властивостями узгоджуються, хоча носії цих властивостей виявляються не тотожними. Це уможливлює мати різноманітні прояви однієї властивості у різних носіях.

Друга таблиця — негативні інстанції, тобто відхилення чи відсутність наявності очікуваного. Ця таблиця перелічує випадки, коли властивість відсутня, хоча за зовнішніми ознаками вона повинна бути присутньою. Порівняння цих таблиць дає змогу вченому на кожний позитивний випадок знайти негативний, що засвідчує розбіжність між сутністю та формою.

Третя таблиця — ступенів, чи порівнянь. Вона дає дослідникові ступені залежності присутності відповідної властивості від інших властивостей.

Математичний аналіз ступенів залежності одних властивостей від інших у багатьох випадках дає змогу відкрити залежності та закономірності, які під час їх подальшого вивчення, під час їх подальшої математизації можна зафіксувати у формі чіткої математичної конструкції — закону науки. Закони науки відображають математично сформульоване відношення причин та наслідків, знаючи які можна успішно використовувати природу у людських потребах.

Пізнання природи, констатує Бекон, суттєво відрізняється від пізнання людини чи антропологічного пізнання. Антропологія розглядає людину як окрему одиницю та члена суспільства. В останньому випадку таке знання становить політику.

Наука про людину поділяється на науку про тіло — фізіологію та науку про душу — психологію. Хоча душа, на думку Бекона, має матеріальну основу, але її неможливо вивчати засобами математики, бо відношення причин та наслідків процесів у душі не підкоряється кількісним властивостям. Причину такого непідкорення Бекону не вдалося виявити, тому він визнавав, що дану проблему повинна вирішити майбутня наука.

Бекон виступив як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснював за допомогою трьох шляхів пізнання:

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини із самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму.

Другий — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів.

Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар на дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Бекон не заперечував існування Бога. У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток тогочасних торговопромислових прошарків суспільства.