7

Система гільдій	Антрепренерська система
Позитивні риси	Позитивні риси
урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті;	відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту;
достатньо висока передбачуваність політики;	невелика кількість формальних вимог до кандидатів;
мала ймовірність внутрішніх конфліктів;	висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад;
шлях вгору – повільний та еволюційний.	першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії .
Негативні риси	Негативні риси
яскраво виражена тенденція до бюрократизації, організаційної рутини і догматизму;	ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці;
система гільдій культивує масовий конформізм;	порівняно низька передбачуваність у політиці;
без доповнення конкурентними механізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, її відриву від народу і перетворення у привілейовану касту.	схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом та популізмом;
її тривале використання призводить до відриву еліти від суспільства до її старіння: бюрократизації, а в результаті — до виродження пануючої групи і втрати нею здатності до управління суспільством	нестійкість внутрішньої структури еліти;
	можливість виникнення конфліктів між її різними сегментами;
	часту зміну політичного курсу через відсутність єдності у поглядах різних політиків.

Деякі вітчизняні політологи вважають, що сучасна політична еліта, яка виникла після розпаду Радянського Союзу, сформувалася як "номенклатура", а також має певну "клановість". Д.Видрін та Д.Табачник так оцінюють українську політичну еліту: "Молода Україна - держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 р., Україна виявилася, напевне, найбільшою у світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгломерат із колишніх партійних функціонерів, колишніх політичних дисидентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. ін. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти".

Сучасна політична еліта України має ознаки закритої підсистеми, яка є характерною для класичних, авторитарних і тоталітарних суспільств. Під час розпаду Радянського Союзу значна частина сучасної правлячої політико-управлінської еліти залишилась при своїх посадах у центральних та місцевих органах державної влади. Це призвело до прояву так званої "номенклатури", оскільки зміна політичного режиму не призвела до зміни політикоуправлінської еліти.

Можна визначити кілька етапів формування політико-управлінської еліти за період української незалежності:

• частина радянської "номенклатури" отримує статус нової політикоуправлінської еліти, обіймає посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади. Трансформація відбувається природним шляхом;

• частина представників радянської еліти змінюють статус політикоуправлінської в економічний простір, набуваючи приватну власність, скуповуючи потужності виробничих підприємств тощо;

• господарська еліта, що отримала статус підприємців, адаптувалася до нових ринкових умов, і поступово почала трансформуватись у політичну.

Дослідники, які аналізують характеристики української політичної еліти, звертають увагу на ключові її проблеми, а саме:

1. Низька ефективність політико-управлінської діяльності в цілому і якості прийнятих політичних рішень зокрема, що зумовлює незадовільні політичні, соціальні, економічні результати розвитку країни.

2. Низький рівень моральних якостей, що спричиняє низький рівень довіри до абсолютної більшості українських політиків(в Україні після виборів 2010 р. у більшості випадків до влади прийшли представники бізнесових структур, застосовуючи нерідко незаконні методи, такі як підкуп виборців тощо). Еліта, яка в принципі, має бути взірцем, носієм моральних стандартів, виявляється не кращою простих людей, а дуже часто навіть і гіршою. І тому, і соціологи і політологи кажуть про деградацію еліти.

3. Низька відповідальність за свої вчинки, за своє суспільство, свою країну, причому йдеться не лише про морально-етичну складову цього поняття, а й про відсутність правових механізмів контролю за професійною діяльністю політико-управлінської еліти.

4. Відносно низький рівень професійної підготовки значної частини політичної еліти, відсутність необхідного справжній еліті стратегічного мислення.

5. Невміння домовлятися, погоджувати інтереси.

6. Відчуження політичної еліти від суспільства, поглиблення соціального розриву між її представниками і рядовими громадянами.

7. Переважання особистих і групових інтересів представників політичної еліти над інтересами суспільними. Як зазначає М. Пірен, необхідність врахування інтересів народу диктується або моральними принципами еліти, або дієвими механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства. Жоден з цих факторів в Україні не має суттєвого впливу.

Нині радянські тенденції вже не мають колишнього впливу. Однак окремі ознаки системи гільдій, зокрема закритість, закріплення негативних якостей політичних лідерів, таких як традиції корупції у публічному секторі, продовжують домінувати. Непрозорість системи рекрутування еліти пов'язана зі слабкістю її ядер, перш за все, демократичного спрямування (політичних партій, громадських організацій).

Що стосується каналів рекрутування еліти, то в Україні перше і основне джерело формування політичної еліти, яке дуже легко виміряти кількісно — бізнес. Крім того, в політику продовжують "втягувати" спортсменів, митців, охоронців, журналістів. Останні часто не мають не лише відповідної фахової підготовки, а й відповідного хисту. Очевидно, саме з цієї причини, господарську, спортивну та мистецьку еліту не відносять до традиційних каналів рекрутування політичної еліти.

Загалом можна виділити чотири типи представників сучасної політичної еліти за її виникненням:

• Людей старої формації, але з новим баченням проблем

• Людей нової формації

• Люди старої формації

• Представники громадянського суспільства

Яскравим прикладом першого типу є Ющенко и Тимошенко. Кожен з них працював при старій владі, але не сприйняли намагання тієї влади перейти до так званої "російської" імперіалістичної побудови суспільства з єдиним центром і висунули власні ідеї. Обидва також є вихованцями радянської системи, що змогли трансформувати своє світобачення під демократичні принципи свобод людини. Наприклад Тимошенко так виказала свою думку ще до помаранчевої революції:

"Чи виграє сильніший і чи буде в Україні якісна і сильна політична еліта, залежить від мобілізації і готовності до консенсусу демократичних сил на наступних президентських виборах. Сьогодні в Україні вже з‘явилася політична еліта європейського зразка, проте стара номенклатурна гвардія, яка формує сучасне політичне обличчя України, заважає її виходу на широку політичну арену. Президентські вибори дають шанс провести ротацію цих еліт".(Юлія Тимошенко, персональній сайт, від 25.12. 2003).І цей шанс був досить успішно використаний.

Представником другого типу можна назвати нинішнього наймолодшого міністра спорту та молоді України Павленка і дипломатів нового покоління. Це вже особистості сформовані не тільки радянською системою цінностей, але й періодом 13-ти річної незалежності нашої держави і відкритим спілкуванням з Європою. Не випадково, при фальсифікації другого туру виборів саме дипломати одними із перших підтримали Ющенка в політичній боротьбі. Це і є та частина еліти яка в подальшому повинна підтримувати європейські цінності і суверенну незалежність України.

Третій тип характеризують собою такі люди як Кравчук, Медведчук, Янукович, Симоненко. Типові представники старої влади, які мають, внаслідок особистих якостей, економічної чи політичної підтримки, ідей, що висувають, певний авторитет у деякої кількості громадян.

Четвертий тип з’явився недавно на тлі подій на Майдані. Представниками можна вважати громадянську організацію "Пора", трансформовану зараз у партію та подібних їм організацій. Це поки що найменш численна і організована частина еліти. На противагу від усіх вище зазначених типів ніколи відношення до влади не мала. Хоча зародком такої еліти був ще український Рух а представником В’ячеслав Чорновіл.

Здобуття незалежності не супроводжувалося явним розривом із попереднім періодом, трансформацією політико-управлінської еліти, переходом до нового, якісного стану. На рівні еліти спостерігається спадковість, клановість, протекціонізм, перенесення суттєвих старих ознак та норм у політичну культуру та політичну практику сучасної еліти незалежної Української держави. Протягом перших років незалежності чинився опір колишньої політико-управлінської еліти, справлявся суперечливий, деструктивний вплив на перебіг суспільно-політичних процесів в Україні. У цілому процесу формування української політико-адміністративної еліти ще далеко до завершення, і для неї характерні не тільки глибокі ідеологічні розбіжності між різними прошарками, а й не менш значущі регіональні відмінності. Тільки зміцнення незалежної держави може стати фундаментом сильної національної політичної еліти, здатної мислити і діяти відповідно до сучасних реалій. Важливою умовою демократичного розвитку України є не тільки формування власної, нової, національно орієнтованої еліти, але й узгодження дій еліти й контреліти. Вчасна ротація еліт і контреліт, залучення нових управлінців-професіоналів, остаточна заміна "радянської номенклатури", модернізація та оновлення політичних еліт є одними із базисів утворення професійної політико-управлінської еліти.