8

1. Дати визначення засобам спілкування:

⁃ Мовлення - процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

⁃ Оптико-кінетична система невербальних засобів спілкування включає жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук— жестикуляція, обличчя— міміка, пози— пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кшетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кінесика, яка вивчає ці проблеми.

⁃ Паралінгвістичний  засоби комунікації — це сукупність невербальних засобів реалізації текстової комунікації, зокрема графічні, звукові і кінетичні засоби комунікації. Паралінгвістична система — це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напруженість, збуджує інтерес, а роздратований — сприймається як ознака агресивності. Зараз паралінгвістичні засоби, їхній складовий і прагматичний потенціал активно досліджуються в руслі параграфеміки як особливому розділі лінгвістики про письмову мову.

⁃Екстралінгвістична знакова система — це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.

⁃ Просторово часові

У процесі спілкування люди займають різне просторове розміщення відносно один одного. Наука, яка вивчає норми просторової і часової організації спілкування ("просторова психологія"), називається проксемікою. Засновником просторової психології є американський дослідник Е. Хом, який досліджував перші форми просторової організації спілкування у тварин. У випадку людської комунікації запропонована особлива методика оцінювання інтимності спілкування на основі вивчення організації його простору. Е. Хом виділив чотири зони міжособистісного спілкування. Зона інтимного спілкування (від півметра до безпосереднього тілесного контакту). На такій відстані спілкуються знайомі, батьки з дітьми, дуже близькі люди. Крім найближчих, у цю зону допускаються лікарі, медсестри, перукарі та інші спеціалісти, професія яких потребує безпосереднього тілесного контакту з клієнтом. Намагаючись у спілкуванні з кимось увійти в цю зону, ви тим самим натякаєте на те, що хотіли б вважати його другом. Зона особистого спілкування (0,5-1,5 м). Межі цієї зони різні для різних культур. Як правило, на такій дистанції спілкуються добре знайомі один одному люди. Ця відстань дає їм змогу торкатись один одного, потиснути один одному руку, похлопати по плечу. Більшість людей вважають цю зону своїм особистим простором і не схильні впускати в неї сторонніх людей. Наприклад, коли ви сидите в кафе, де є вільні місця, і новий відвідувач підсідає до вас, то ви почуватиметеся незручно. Або інший приклад. В переповненому транспорті люди уникають візуального контакту один з одним, намагаються дивитись у вікно або на стіну, щоб таким чином витримувати межі особистого простору.

2. Дати визначення 3 сторонам спілкування:

• Комунікативна

З комунікативної сторони (обмін інформацією) у спілкуванні найголовніше – інформація і досягнення її розуміння. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами тощо. Комунікація в спілкуванні завжди значуща для її учасників, оскільки обмін повідомленнями відбувається не без причини, а заради досягнення якихось цілей, задоволення якихось потреб тощо. Комунікативна сторона спілкування пов'язана зі збагаченням одне одного за рахунок накопичення кожним запасу знань.

• Інтерактивна

Інтерактивна сторона (вироблення єдиної стратегії взаємодії) – тут найважливішу роль грають типии взаємодії: кооперація (співпраця) чи конфронтація (конфлікт).Інтерактивна сторона ділового спілкування полягає в організації взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями й ідеями, але і діями. Дія – головний зміст ділового спілкування.У ній виявляється здатність партнерів співробітничати, допомагати одне одному, координувати свої дії, погоджувати їх. Відсутність навичок і вмінь спілкування або недостатня їх сформованість негативно позначаються на розвитку особистості.

Також дуже важливо уміти співвідносити дії і ситуацію. Адже одна і та ж ситуація може бути по-різному висвітлена партнерами і відповідно – їх дії в одній і тій самій ситуації можуть бути різними.

• Перфективна

Перцептивна сторона ділового спілкування означає сприйняття одне одного партнерами зі спілкування і встановлення на цьому ґрунті взаєморозуміння. Тут найважливіше – типи суб'єктів спілкування, пізнання ними одне одного. Спілкуючись з людиною, ми як би читаємо її, і це збігле читання дозволяє нам розуміти її поведінку. Дуже часто важливо саме по собі розуміння не тільки тієї або іншої поведінки, але й основ, витоків, рушійних сил і механізмів.

3. Дати визначення класифікаціям соціальних груп за :

• За розміром

Усі групи суспільства з практичного погляду доцільно поділити на гіпергрупи, супергрупи, декагрупи, великі, середні, метагрупи, малі й мікрогрупи (у вітчизняній психології всі соціальні групи поділяють на великі й малі).

Гіпергрупи – це населення всієї планети, Європи, Азії, Південної Америки тощо як соціальні групи.

Супергрупи – населення великих за чисельністю держав – Китаю, Індії, США, Росії та ін., а також великих міжнародних організацій, блоків (наприклад, НАТО) тощо.

Декагрупи – це соціальні групи, які відображають цілі суспільства (наприклад, України, Польщі, Франції тощо) або спільнот окремих республік у складі держави (Росія) чи штатів (США).

Великі групи − це такі спільноти людей, які виокремлюють за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок, пенсіонери тощо), або реальні, чималі за обсягом та складноорганізовані спільноти людей, об’єднані спільною діяльністю (велика конфесія в конкретному суспільстві, політична партія тощо). Великі групи − це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, спільноти великих організацій тощо. Великі соціальні групи мають свою неповторну соціальну психіку, яка регулює їхню життєдіяльність. До неї належать звичаї, обряди, традиції, специфічні форми і мова спілкування, контакти, потреби, інтереси, цінності та ін.

Метагрупи – це підприємства, невеликі громадські організації, військові частини тощо.

Середні групи – це порівняно великі громадські організації та навчальні заклади, територіальні спільноти (жителі одного міста, району, села, селища). Середні групи, у свою чергу, поділяють на ті, що виникли випадково, стихійно та існують незначний проміжок часу (натовп, аудиторія).

Існують також різноманітні малі групи, тобто невеликі спільноти людей, між членами яких є безпосередні контакти, а також ієрархічна структура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії) і підпорядкування. Отож, під малими групами розуміють порівняно стійкі, нечисленні за складом, пов'язані спільною метою об'єднання людей, у яких здійснюється безпосередній контакт між їхніми членами. Приклади таких груп – шкільний клас, студентська навчальна група, військові підрозділи (взвод, рота) та ін.

Кожна мала група має певну структуру, що складається під впливом зовнішнього середовища, внутрішньогрупових міжособистісних відносин. Психологи розрізняють також формальні і неформальні малі групи. Перші мають задану ззовні структуру, другі створюють її самі. Формальна група функціонує відповідно до заздалегідь установлених офіційних цілей, завдань, інструкцій, статутів. Неформальна формується на основі особистих симпатій і антипатій. Характерно, що у формальній групі також мають місце неформальні відносини між її членами, тому успіх її діяльності значною мірою залежить від того, наскільки збігаються її формальна й неформальна структури.

Мікрогрупи – це групи обсягом 2 – 4 особи (деякі сім’ї, екіпаж космічного корабля, друзі, злочинна група, група за інтересами тощо).

• За суспільним статусом

За суспільним статусом можна виділити формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу, законодавче не регулюється. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними.

• За безконтактним взаємозв‘язком

За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, національність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спілкування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціологічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебільшого соціальними психологами.

• За рівнем психологічного розвитку

За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), корпорації й колективи.

Дифузна група — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно-значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередковує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи — випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії — антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

Асоціація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орієнтуються її суб'єкти.

Залежно від спрямованості діяльності асоціації поділяють на просоціальні й асоціальні.

Просоціальні асоціації — групи, цінності яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації — групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просоціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціальної — група підлітків — хуліганів.

Корпорація— група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для її членів, але асоціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління. Типовим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асоціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого лідера і суворих методів управління.

Колектив— група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно-значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова — суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.

• За значущістю

За значущістю можна виділити референтні групи та групи належності. Референтна група - це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції - нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності - це така група, до якої людина реально належить.