7

1.Коротко проаналізуйте чи можна назвати те, що робить у старогрецькій міфології Сізіф діяльністю ?

Людська діяльність — процес (процеси) активної взаємодії суб'єкта з об'єктом, під час якого суб'єкт задовольняє будь-які свої потреби, досягає мети. Діяльністю можна назвати будь-яку активність людини, якій вона сама надає деякий сенс.

Виходячи з цього визначення можна сказати, що праця Сізіфа не є безглуздою, оскільки це його мета та його сенс життя. Так, для інших і взагалі, це безглуздо, безцільно і нікому не потрібно. Але це його покарання и його мозок вважає це сенсом життя, тому « щодень і щоніч він приречений викочувати на круту гору величезний камінь. Напружує Сизиф усі жили, пхає каменюку, та щойно досягне вершка гори, як каменюка зривається донизу – і все треба починати спочатку». І кожен день він досягає мети, яку кожен день починає спочатку.

2.Коротко дайте визначення елементам соціально-психологічної групи структури діяльності (організаційна , соціальна діяльність).

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.

Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є:

а) розподіл праці – розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) – департаменталізація;

в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);

г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);

д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

Розрізняють декілька аспектів організаційної діяльності:

– взаємовідношення повноважень, що об'єднують керівництво вищої ланки з нижчими рівнями працівників і забезпечують можливість розподілу та координації завдань;

– створення системи управління, тобто створення об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;

– удосконалення системи управління.

Соціальна діяльність — це завжди прояв людської активності з метою зміни чи перетворення елементів навколишнього світу, свідомості самої людини. Їй завжди притаманні цілеспря­мованість, свідомий характер, бо її суб’єк­том може бути лише людина. Це процес, що включає мету, засоби, результати.

Найважливішою формою соціальної діяльності визнається праця — доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою засобів праці діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Пріоритетний статус праця отримує завдяки тому, що вона є цілеспрямованою, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей. Будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці. Проте розуміння трудової діяльності як основної грунтується на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів праці може змінюватися.

3.Визначення : спільна діяльність; типові стратегії поведінки , що застосовуються у спільній діяльності

Спільна діяльність( у соціальній психології) — це організована система активності людей, що цілеспрямовано взаємодіють з метою створення об'єктів матеріальної та духовної культури. Така діяльність неможлива без контактів між людьми й обміну інформацією, думками, оцінками, почуттями тощо.

 Спільну діяльність виконує група людей. При цьому спільна форма виконання діяльності має такі ознаки:

1) єдина, але не однакова мета. Коли учні в класі виконують певну вправу – це приклад діяльності індивідуальної, бо їх мета однакова. Єдина мета передбачає, що для її досягнення необхідна участь кожного з учнів;

2) мотивація спільного виконання. Учасники діяльності розуміють необхідність і доцільність саме спільного, а не індивідуального виконання;

3) розподіл та узгодження дій між учасниками;

4) взаємооцінка та взаємоконтроль у групі;

5) спільний простір і час виконання.

Типи стратегії поведінки:

• Співробітництво — двобічне сприяння.

• Протиборство — двобічна протидія індивідуальних цілей кожного.

• Ухилення від взаємодії — запобігання активної співпраці.

• Односпрямоване сприяння один з учасників спільної діяльності сприяє

досягненню цілей іншого, другий — ухиляється від взаємодії з ним.

• Односпрямована протидія — один з учасників спільної діяльності протидіє досягненню цілей іншого, другий — ухиляється від взаємодії з ним.

• Контрастна взаємодія - один із учасників спільної діяльності сприяє досягненню цілей іншого, другий — активно протидіє цьому( може маскуватися).

• Компромісна взаємодія - обидва партнери виявляють окремі елементи як сприйняття. так і протидії.

Психологи виділяють кілька видів належності людини до команди(стратегії поведінки) :

• когнітивний — характеризується солідарністю людини з груповими цілями, нормами, цінностями, позитивним ставленням до групових завдань;

• афективний — характеризується емоційною ідентифікацією людини з групою, почуттям солідарного "Ми";

• поведінковий — характеризується готовністю людини до спільних форм діяльності з метою досягнення групових цілей.