Тема 11 Бюджетна система
.docxЗасади бюджетного фінансування духовного та фізичного розвитку населення.
Діяльністю у сфері культури є: 1) створення, розповсюдження і популяризація творів літератури та мистецтва; 2) збереження та використання культурних цінностей; 3) естетичне виховання; 4) організація спеціальної освіти, відпочинку і дозвілля громадян.
Суб’єктами діяльності у сфері культури є: 1) професійні творчі працівники, професійні творчі колективи, працівники культури, окремі громадяни; 2) державні, комунальні і приватні підприємства, організації і установи, що діють у сфері культури; 3) творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об¢єднання, їх підприємства; 4) держава в особі її органів влади і управління.
Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорській основі. Професійна творча діяльність здійснюється у галузі літератури, театрального, музичного, хореографічного, циркового, образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтв, архітектури, кінематографії, журналістики, дизайнерської, науково-дослідної та іншої діяльності, спрямованої на розвиток культури. Для задоволення потреб громадян у самодіяльній творчості створюються клуби, аматорські об¢єднання, гуртки і студії за інтересами, культурні центри, парки культури і відпочинку, інші культурно-просвітницькі заклади.
Мережа закладів культури включає: театри, філармонії, професійні творчі колективи, кіностудії, організації телебачення, радіомовлення, кіновідеопрокату, видавництва, редакції, музеї, художні галереї (виставки), бібліотеки, архіви, клубні заклади, кінотеатри, цирки, парки культури і відпочинку, навчальні заклади і наукові установи і навчальні заклади, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, дизайнерські, реставраційні центри і майстерні, історико-культурні, архітектурні заповідники, заповідні території тощо. За функціональною класифікацією видатків та кредитування бюджету функція 0800 «Духовний та фізичний розвиток» включає такі підрозділи:
0810 Фізична культура і спорт
0820 Культура та мистецтво
0821 Театри
0822 Художні колективи, концертні і циркові організації
0823 Кінематографія
0824 Творчі спілки
0825 Бібліотеки
0826 Музеї і виставки
0827 Заповідники
0828 Клубні заклади
0829 Інші заходи і заклади в галузі культури та мистецтва
0830 Засоби масової інформації
0831 Телебачення і радіомовлення
0832 Преса
0833 Книговидання
0834 Інші засоби масової інформації
0840 Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку
0850 Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку.
Фінансування закладів культури здійснюється як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. В кошторисному порядку фінансуються ті заклади, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер — бібліотеки, музеї, заповідники тощо. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.
Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний комерційний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, а частковий — характеризується покриттям затрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів національного значення. Джерелами фінансування культури є бюджет держави, кошти підприємств, організацій, громадських об’єднань, а також фондів розвитку культури та інших дозволених джерел. До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються: а) перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню; б) показники якості надання населенню послуг закладами культури; в) нормативи забезпечення населення закладами культури.
Музеї за своїм профілем поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. На основі ансамблів, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історично-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Фінансування музеїв засноване на показнику музейних фондів. Музейний фонд – це сукупність рухомих і нерухомих пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають наукову, історичну, художню чи іншу культурну цінність, незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, зберігаються на території України і знаходяться на обліку.
Фінансування музеїв, залежно від форм власності, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, Республіканського бюджету АР Крим, місцевих бюджетів та коштів підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян. Бюджетні асигнування та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. Додатковими джерелами фінансування музеїв є: плата за відвідування; прибутки від реалізації сувенірної продукції, видавничої діяльності; кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення юридичних і фізичних осіб; плата за кіно- і фотозйомки; інші дозволені джерела.
Чисельність штатних працівників музеїв визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника. Посади адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу визначаються за типовими штатами. Бібліотека є інформаційним, культурно-просвітницьким закладом, що має бібліотечні ресурси і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам. Бібліотечні ресурси являють собою упорядковані фонди документів на різних носіях інформації, довідково-пошуковий апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання, зберігання і передачі інформації. Бібліотечна система України складається з розгалуженої мережі бібліотек різних видів і функціонує на основі скооперованого комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібліотечних ресурсів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи.
Бібліотеки класифікуються за такими ознаками:
1) за значенням бібліотеки поділяються на види: всеукраїнські загальнодержавного значення (національні, державні); республіканські (Автономної Республіки Крим); обласні; міські; районні; селищні; сільські.
2) за змістом бібліотечних фондів є такі види бібліотек: універсальні; галузеві; міжгалузеві.
3) за призначенням бібліотеки поділяються на види: публічні (загальнодоступні); спеціальні (академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій); спеціалізовані (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами).
Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.
Основними джерелами фінансування бібліотек заснованих державою є бюджет держави, а приватних бібліотек – кошти засновників. Додаткове фінансування бібліотек здійснюється за рахунок коштів від власної господарської діяльності, в т. ч. платних послуг, добровільних пожертвувань, коштів фізичних та юридичних осіб (у тому числі іноземних) та інших джерел дозволених законодавством. Розмір коштів, що надходять з додаткових джерел фінансування, не підлягає обмеженню, ці кошти не можуть бути вилучені на кінець бюджетного року, не враховуються при визначенні обсягів бюджетного фінансування на наступний рік і використовуються виключно на здійснення основної діяльності бібліотеки (придбання літератури, технічних засобів тощо).
За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів здійснюються фінансування розробки і реалізації програм розвитку бібліотечної справи, будівництво та реконструкція бібліотечних будівель, споруд, приміщень, розвитку дистанційного обслуговування засобами телекомунікацій, інших форм обслуговування жителів віддалених районів, осіб з фізичними вадами.
Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Бібліотечним фондом є упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці. При цьому, документом є матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві інформації. Суми витрат на поповнення бібліотечних фондів виділяються окремим рядком у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах.
Річний фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням 12 місяців на число посад розраховане за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду і на середньомісячну ставку заробітної плати по тарифікації. Фонд заробітної плати обслуговуючого та адміністративно-господарського персоналу встановлюється за штатним розписом.
Театри, філармонії та інші концертні організації, як правило, функціонують на принципах комерційного розрахунку, щорічно складають виробничо-фінансові плани і розрахунки до них. Основними показниками при плануванні їх доходів є: загальна кількість місць в залі для глядачів; комерційна місткість; наповненість залу для глядачів у процентах до комерційної місткості; кількість вистав-всього і з поділом на ранкові, вечірні, гастрольні, виїзні; середня ціна квитка; загальне число глядачів на виставах; кількість концертів і число слухачів; середній збір з однієї вистави; валовий збір.
Витрати цих закладів включають: заробітну плату штатних і нештатних працівників, нарахування на зарплату, транспортні витрати, витрати на оренду і утримання приміщень, добровільні відрахування до Літературного, Художнього чи Музичного фондів відповідних творчих спілок України, витрати на нові і капітально відновлені постановки. Фінансовий результат визначається як різниця між загальною сумою доходів і загальною сумою витрат. В залежності від фінансового результату установи мистецтва держави або вносять платежі до бюджету, або отримують державну дотацію з бюджету.
На засадах комерційного розрахунку знаходяться парки культури і відпочинку, зоопарки, кінотеатри, кіностудії, організації кіновідеопрокату, кіномережі. Вони складають баланс доходів і витрат. Збиткові установи на покриття частини операційних витрат отримують кошти з бюджету.
Кінотеатри за рахунок валового збору здійснюють адміністративно-управлінські і експлуатаційні витрати (оплата праці, утримання і поточний ремонт кіноапаратури, витрати на електроенергію, запасні частини та інші матеріали, рекламу, придбання бланків квитків та інші витрати), а також сплачують організаціям кіновідеопрокату прокатну плату за визначеним процентом від валового збору.
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
2. Особливості фінансування архівної справи, засобів масової інформації та фізичної культури.
Архівні установи – це архіви, інші заклади або структурні підрозділи, що забезпечують облік, збереження і використання архівних документів, формування Національного архівного фонду або здійснюють управління, займаються науково-дослідною та інформаційною діяльністю у цій галузі.
Систему архівних установ України становлять: Головне архівне управління при Кабінеті міністрів України; центральні і галузеві державні архіви, державні архівні установи АР Крим; місцеві державні архівні установи; архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв та бібліотек; архівні підрозділи державних органів, підприємств, установ і організацій; архівні підрозділи об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій приватної форми власності; науково-дослідні установи в галузі архівної справи.
Фінансування державних архівних установ здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а інших архівних установ – за рахунок коштів об¢єднань громадян, підприємств, установ і організацій, що їх створили. У певних випадках архівні установи можуть надавати за плату послуги юридичним і фізичним особам з використанням наявних архівних документів, а також проводити роботи, пов’язані із забезпеченням схоронності документів на підприємствах, в установах і організаціях. Оплата за роботу і послуги здійснюється на договірних засадах і відповідно до цін, затверджених у встановленому порядку.
Організацією телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізація) є редакція, студія, агентство, об¢єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо, тобто юридична особа, зареєстрована у встановленому порядку, яка має право виробляти і розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування, абонентна плата, а також кошти отримані від: 1) виробництва і трансляції реклами, видання газет, журналів, інформаційних матеріалів, книг, відеогазет, створення телерадіопрограм на замовлення; 2) діяльності комерційних каналів, а також кабельного, довідкового (телетексту) та інших видів телерадіомовлення;
3) виробництва, продажу і прокату касет із записами відео- та аудіопродукції;
4) прокату телефільмів, платних спектаклів, концертів, організованих безпосередньо телерадіоорганізацією;
5) зовнішньоекономічної діяльності телерадіоорганізації та інших видів діяльності, передбачених статутом;
6) внесків засновників, спонсорів, державних органів, благодійних та інших громадських фондів, а також окремих громадян.
Матеріально-технічна база телерадіоорганізації, що забезпечує виробництво телерадіопередач та програм і доведення їх до споживачів, може включати до свого складу підприємства та організації (телецентри, телерадіоцентри, технічні центри телебачення і радіомовлення, радіобудинки тощо), а також технічні засоби розповсюдження телерадіопрограм (передавачі, супутникові, кабельні, радіорелейні мережі зв'язку та інші засоби).
Технічні засоби телебачення і радіомовлення, створені (придбані, побудовані) за рахунок державних капіталовкладень, не можуть бути надані в користування недержавним телерадіоорганізаціям без згоди Національної ради.
Фізична культура є складовою частиною загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. При цьому, спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей шляхом змагальної діяльності у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки.
Основними напрямами впровадження фізичної культури у виробничій, навчально-виховній і соціально-побутовій сфері є фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток масового фізкультурно-спортивного руху. При цьому, фізична культура і спорт використовується як засіб профілактики і лікування захворювань.
Заняття фізичною культурою і спортом інвалідів є складовою частиною їх дозвілля, фізичної реабілітації та соціально-трудової адаптації. Тому, на фінансування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів для інвалідів, створення та розширення їх спортивної бази виділяються кошти з Державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування.
Фінансування державної програми розвитку фізичної культури і спорту здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування і передбачається в них окремою статтею. Ця державна програма передбачає фінансове забезпечення виконання основних показників стану фізичної культури і спорту таких як: 1) рівень здоров'я і фізичного розвитку різних верств населення; 2) ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності, рівень розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного масового спорту; 3) високі досягнення спортсменів України в окремих видах спорту; 4) рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами та майном. Крім того, вона враховує державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту до яких включаються: а) перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами; б) нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури.
Утримання та підготовка членів збірних команд України до міжнародних змагань фінансується з Державного бюджету. Державне фінансування фізкультурно-виховної діяльності і спорту вищих досягнень здійснюється окремо.
Розподіл державних коштів здійснюється центральним та місцевими органами виконавчої влади з фізичної культури і спорту з урахуванням пропозицій відповідних громадських організацій.
На цілі фізичної культури і спорту використовуються кошти фонду соціального страхування, а також такі надходження як: 1) внески підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, окремих осіб; 2) кошти від фінансово-господарської діяльності закладів фізичної культури і спорту та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості; 3) кошти від продажу прав на використання спортивної символіки і на телевізійну трансляцію спортивних змагань, 4) кошти від проведення фізкультурно-спортивних та інших видовищних заходів, спортивних лотерей тощо. Одержання коштів з небюджетних джерел не впливає на обсяги бюджетних асигнувань на фізичну культуру і спорт.
В сільській місцевості витрати на утримання всіх закладів фізкультурно-спортивного призначення, в тому числі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також проведення фізкультурно-спортивних заходів здійснюються переважно з державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування.
Олімпійський і параолімпійський рух в Україні координується відповідно Національним Олімпійським комітетом України і Національним комітетом спорту інвалідів України, які є незалежними, неурядовими, громадськими організаціями. Держава надає їм фінансову і організаційну допомогу щодо участі членів збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, сприяє у встановленні міжнародних зв'язків.
З метою накопичення коштів для підготовки членів збірних команд України до участі в Олімпійських та Параолімпійських іграх центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту за рік до початку кожних наступних Олімпійських та Параолімпійських ігор відкриває спеціальні рахунки "Україна Олімпійська" і "Україна Параолімпійська" в Головному управлінні Державного казначейства України. На ці спеціальні рахунки юридичні або фізичні особи (у тому числі іноземні) перераховують кошти, що призначені для підтримки олімпійського та параолімпійського руху.
Платники податку на прибуток можуть перераховувати до 20 відсотків суми цього податку на спеціальні рахунки "Україна Олімпійська" і "Україна Параолімпійська". Кошти, спрямовані платником податку на ці спеціальні рахунки, враховуються у зменшення податкового зобов'язання платника податку. Кошти, залучені на спеціальні рахунки "Україна Олімпійська" і "Україна Параолімпійська", включаються до спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту на відповідні спеціальні видатки. Використання коштів цих спеціальних рахунків здійснюється центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту за поданням пропозицій відповідно Національного Олімпійського комітету України і Національного комітету спорту інвалідів України на заходи, пов'язані з підготовкою та участю членів збірних команд України в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у встановленому порядку.
Планування видатків на фізичну культуру і спорт здійснюється відповідно до календарного плану спортивних заходів, що передбачає проведення як спортивних змагань, так і навчально-тренувальних зборів. Фінансування видатків проводиться за кошторисом з бюджету того рівня на якому готовиться цей захід.
Обсяг видатків в кошторисі визначається на основі показників, що характеризують цей спортивний захід: за яким видом спорту він проводиться; місце і тривалість змагань або збору; кількість учасників, суддів, тренерів та інші. В кошторисі передбачаються розміри витрат на: оплату харчування учасників заходу; оплату готелів, суддів, обслуговуючого персоналу; оплату оренди спортивних споруд, придбання інвентарю, оформлення і обслуговування змагань чи збору; нагородження команд і спортсменів, а також інші витрати на проведення спортивних змагань чи навчально-тренувальних зборів.
Велику питому вагу складають витрати на харчування учасників і суддів спортивних змагань чи навчально-тренувальних зборів, які визначаються за показником загальне число людино-днів та здійснюються згідно з чинним законодавством. Норми харчування установлюються залежно від рівня змагань, їх тривалості і групи виду спорту.
Витрати на придбання спеціального обладнання та інвентарю для навчально-тренувальних зборів і спортивних змагань, на обмундирування учасників плануються на основі відповідного табеля забезпечення.
Місячні ставки заробітної плати тренерів-викладачів зі спорту згідно з наведеною схемою ставок заробітної плати встановлюються: а) у вищих навчальних закладах за 24 академічні години безпосередньо навчально-викладацької роботи на тиждень (4 академічні години на тиждень при 6-денному режимі роботи); б) у спеціалізованих навчальних закладах спортивного профілю за 18 астрономічних годин на тиждень. Час, витрачений на підготовку занять, а також на участь з командами (спортсменами) в змаганнях, додатковій оплаті не підлягає.
Місячна заробітна плата встановлюється при тарифікації тренерів-викладачів зі спорту щорічно на початку навчального року і виплачується щомісячно незалежно від кількості тижнів і робочих днів у різні місяці року. За результатами тарифікації керівник вищого органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту затверджує тарифікаційні списки за встановленою формою.
Тренерам-викладачам зі спорту у яких протягом навчально-тренувального року кількість годин навчально-викладацької роботи зменшується чи збільшується порівняно з обсягом, установленим їм при тарифікації, з дня зміни кількості годин заробітна плата виплачується за фактично відпрацьовану кількість годин з урахуванням цих змін.
Ставки заробітної плати підвищуються:
а) на 15 відсотків (без урахування інших підвищень) тренерам-викладачам, які працюють у спеціалізованих дитячо-юнацьких школах олімпійського резерву, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних школах для інвалідів параолімпійського резерву, навчальних спортивних закладах, спеціалізованих дитячо-юнацьких (спортивно-технічних) школах, школах вищої спортивної майстерності, групах спортивного вдосконалення (ГСВ) та вищої спортивної майстерності (ВСМ) у дитячо-юнацьких спортивних школах;
б) на 15 відсотків (без урахування інших підвищень) тренерам-викладачам, які займають посаду старшого тренера-викладача в спортивних школах усіх типів, навчальних спортивних закладах. Посада старшого тренера-викладача може вводиться, якщо під його керівництвом працюють не менше двох штатних тренерів-викладачів;
в) до 20 відсотків (без урахування інших підвищень) тренерам-викладачам за роботу з інвалідами та дітьми, які мають вади в розумовому або фізичному розвитку.
А. Місячна заробітна плата тренера-викладача зі спорту може встановлюватися, виходячи із умов навчально-тренувального процесу та за згодою тренера-викладача, за двома формами оплати праці:
а) кількістю годин навчально-викладацької роботи на тиждень;
б) розмірами нормативів за підготовку одного учня-спортсмена, який входить до складу національної збірної команди України.
1. Місячна заробітна плата при погодинній оплаті праці визначається шляхом множення ставки заробітної плати з урахуванням підвищень (за звання, науковий ступінь, спеціалізацію школи, старшого тренера, за роботу з інвалідами та дітьми, які мають вади в розумовому або фізичному розвитку) на фактичний обсяг навчально-викладацької роботи за тиждень і ділення цього добутку на норму годин за тиждень (24 академічні години, в навчальних спортивних закладах - 18 астрономічних годин). Обсяг навчально-викладацької та іншої роботи, пов'язаної з тренувальним процесом, яку виконують тренери-викладачі за основним місцем роботи, при погодинній оплаті праці граничними розмірами не обмежується. Право визначати обсяг навчально-викладацької роботи серед тренерів-викладачів має керівник спортивної школи, навчального спортивного закладу залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних кадрів та інших конкретних умов, що склалися в закладі. Керівник несе відповідальність за реальність установленого кожному тренеру-викладачу фактичного обсягу зазначеної роботи і за його виконання.
2. Місячна заробітна плата тренерів-викладачів зі спорту встановлюється за навчально-викладацьку роботу зі спортсменами, які входять до складу національних збірних команд України, виходячи з нормативів за підготовку одного учня-спортсмена, в таких розмірах: