Все лекции 1-18+звити
.pdf
31
Економіка підприємства» 10 кред
Ринок цiнних паперiв об’єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок iнструментiв позичання, або боргових зобов’язань) i повнiстю ринок iнструментiв власностi. Iнакше кажучи, цей ринок охоплює операцiї з випуску й обiгу iнструментiв власностi i позичання, а також їхнiх гiбридiв i похiдних. До iнструментiв власностi належать усi види акцiй, до iнструментiв позичання - облiгацiї, векселi, ощаднi сертифiкати, а до гiбридних iнструментiв - цiннi папери, що мають ознаки як облiгацiй, так i акцiй (наприклад, привілейованi акцiї i конвертабельнi облiгацiї), виробничих iнструментiв - ф’ючерснi контракти, опцiони тощо. Отже, ринок iнструментiв позичання є елементом кредитного ринку i має справу з позичковим капiталом, тодi як ринок iнструментiв власностi - з власним капiталом (частками власникiв-акцiонерiв) фiрми. 
Ринок грошових ресурсiв (грошовий ринок) - певний сектор ринку позичкових капiталiв, де здiйснюються депозитно-позичковi операцiї (на строк до 1 року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштiв пiдприємств i органiзацiй, короткострокових коштiв банкiв, установ, населення. На грошовому ринку об’єктом купiвлi-продажу є тимчасово вiльнi грошовi кошти. Основними суб’єктами грошового ринку виступають комерцiйнi банки, брокерськi контори та iншi фiнансово-кредитнi iнституцiї, якi мобiлiзують i перерозподiляють грошовi кошти пiдприємств, банкiв, населення.
Описаний вище «зрiз» ринку фiнансових ресурсiв характеризує його агреговану (iнтегровану) структуру. Кожна зi складових ринку може бути сегментована на простiшi елементи. Так, з багатоелементного ринку цiнних паперiв можна виокремити первинний i вторинний; бiржовий i позабiржовий ринки.
Підприємництво у сфері надання страхових послуг
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі, коли відбуваються певні події (страхові випадки), визначені договором страхування або чинними законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.
Суб’єктами страхової угоди є страховик і страхувальник.
Страховиками є юридичні особи, засновані у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, а також, товариств, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).
Основними видами страхування є :
1.Особисте страхування. Передбачає страхування життя, здоров’я, працездатності страхувальника або застрахованої особи. Страховик зобов’язується видати страхувальнику встановлену суму залежно від втрати здоров’я, обумовленої нещасним випадком.
2.Майнове страхування. Пов’язане з володінням, користуванням і розпорядженням
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
32
Економіка підприємства» 10 кред
майна. При страхуванні майна проводиться його оцінка і в договорі страхування встановлюється частка компенсації вартості загубленого або знищеного майна залежно від заподіяної шкоди ( наприклад, від пожежі, аварії, крадіжки).
3. Страхування відповідальності. Це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників (наприклад, ризик непогашення кредиту позичальником, ризик непогашення лізингових платежів та ін.).
Існують дві форми страхування: добровільне і обов’язкове.
1.4.4.Підприємництво у сфері надання консультативних послуг
Востанні роки все більшого розвитку набуває консультативне підприємництво, де функціонує інтелектуальний капітал в формі консультативних послуг. Особливість консультативного підприємництва полягає в тому, що у фірмі, яка займається цим видом діяльності відсутня можливість показати"зразок свого товару", "зразок своєї послуги". Через це перед такими фірмами гостро стоїть проблема залучення клієнтів.
Консалтингова фірма — підприємство, що займається професійним консалтингом, а саме надає консультаційні послуги клієнтам (виробникам, продавцям та споживачам) за допомогою спеціально навчених осіб відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої управлінської проблеми. Продуктом виробничої діяльності консалтингової фірми (якщо до виробництва можна віднести процес створення будь-якого кінцевого продукту, навіть послуги) є консультаційна послуга, яка є товаром і має конкретне матеріальне втілення. Як правило, послуги крупної консультаційної фірми охоплюють досить широкий діапазон галузей та функцій підприємства: загальне керівництво, управління фінансами, управління виробництвом, маркетинг, управління працею та кадровим потенціалом, корпоративну стратегію та таке інше. Для усіх послуг бізнес - консалтингу притаманні такі характеристики: невідчутність, непомітність; єдність продавця та покупця, індивідуальність кожної послуги, єдність проектування, виробництва та впровадження, професіоналізм виконавця.
Консультативні послуги можуть здійснюватися у формі разових порад, однак, найчастіше вони надаються у вигляді консалтингових проектів і включають в себе наступні основні етапи:
виявлення проблеми (діагностика);
розробка проекту;
здійснення проекту.
Методи консультування теж можуть бути різними. Найбільш відомими і широко використовуваними є експертне, процесне і навчальне консультування.
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
33
Економіка підприємства» 10 кред
Експертне консультування - найбільш пасивна форма консалтингу. При цьому консультант самостійно здійснює діагностику, розробку рішень і рекомендацій по їх впровадженню. Клієнт при цьому лише забезпечує консультанта необхідною інформацією.
При процесному консультуванні спеціалісти консалтингової фірми на всіх етапах розробки проекту активно взаємодіють з клієнтом, мотивуючи його висловлювати свої ідеї, пропозиції; консультанти разом з клієнтом аналізують проблеми і розробляють заходи (пропозиції).
При навчальному консультуванні головна задача спеціалістів - підготувати ґрунт для виникнення ідей та розробки рішень. З цією метою вони проводять у клієнта лекції, семінари, розробляють для нього навчальні посібники, надаючи таким чином всю необхідну теоретичну і практичну інформацію. 
На практиці в чистому вигляді жодний із названих методів не використовується. Як правило використовуються комбінації всіх трьох. 
1.5. Мале підприємництво в ринковій економіці
Підприємницька діяльність може здійснюватися в різних масштабах, і тому підприємництво може належати до суб’єктів малого підприємництва, в тому числі суб’єктів мікропідприємництва, середнього та великого підприємництва. Сучасна практика господарювання і світовий досвід показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств та їх оптимальне співвідношення. Досвід господарювання свідчить, що мале (мікро-), середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Останнє пояснюється тим, що, з одного боку, ключовим елементом зовнішнього середовища малого і середнього підприємництва є великий бізнес. А з другого боку, місце великого підприємництва визначається двома чинниками: його провідною роллю в ринковій системі; його величезним потенціалом підтримки з боку малих та середніх фірм через широкий спектр форм господарської інтеграції.
Тісний взаємозв'язок між великим і малим бізнесом, сприятливі умови для розвитку як одного, так і другого дають плідні результати на рівні національної економіки. Тому не дивно, що економіка західних країн вже давно ґрунтується на двох засадах - на великих організаційно-господарських структурах та малому бізнесі. Перша надає їй стабільності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науковотехнічних інновацій; друга створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію.
Малий бізнес в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки може створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу в суспільстві, забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг. Слід
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
34
Економіка підприємства» 10 кред
зазначити, що суб’єкти малого підприємництва за певних умов і за підтримки з боку держави тенденційно-інноваційні, гнучкі, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень. Призначення малого підприємництва - вирішення соціальних проблем через забезпечення самозайнятості працездатного населення не тільки у депресивних регіонах та малих населених пунктах, але і в масштабах країни, яка ще не створила власний ефективний інституціональний ринковий кістяк.
Природа малого підприємництва у XXI столітті може бути визначена двома чинниками: а) воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, як сектор економіки; б) воно є особливим типом підприємницької діяльності.
Мале підприємництво є особливим видом діяльності, яка вирізняється такими ознаками : 
•ініціативність (підприємницька діяльність ініціюється суб’єктами малого підприємництва, здійснюється на їх власний розсуд та відповідальність);
•економічна самостійність (суб’єкти малого підприємництва самостійно вирішують усі питання діяльності, виходячи з економічної доцільності та ринкової кон’юнктури; втручання в їхню діяльність органів державної влади обмежується законодавчо);
•творчий, інноваційний характер (суб’єктам малого підприємництва притаманний особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарської поведінки, що дає змогу реалізувати їхні підприємницькі ідеї, ноу-хау);
•систематичність (діяльність суб’єктів малого підприємництва має регулярний характер, здійснюється на професійних засадах);
•ризиковий характер (суб’єкти малого підприємництва здійснюють діяльність на власний ризик, несуть майнову відповідальність за прийняті управлінські рішення, вживають заходи щодо превенції або усунення наслідків ризикових подій);
•цільове спрямування на одержання надприбутку (підприємницького доходу) як винагороди за заповзятливість, творчу активність, інноваційний пошук, новаторство у
виробництві;
•самостійна юридична відповідальність;
•соціальна відповідальність (суб’єкти малого підприємництва мають діяти в інтересах суспільства та здійснювати свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем, працювати за моральними принципами).12
До якісних ознак малого підприємництва можна віднести:особливий характер поєднання власності та управління; поліваріантність сфер діяльності; високий рівень гнучкості підприємницької діяльності;рухливість ринків збуту та джерел ресурсного забезпечення; обмежений доступ до фінансових ринків;спрямованість зусиль на постійне удосконалення власної діяльності з орієнтацією на місцеві ресурси; персоніфікований
12 Васильців Т.Г. Економіка малого підприємства: навч. посіб / Т.Г.Васильців,О.І.Іляш, Н.Г.Міценко; за ред.. Т.Г.Васильціва.- К.:Знання,2013.- 446с. – С.15
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
35
Економіка підприємства» 10 кред
характер відносин між хазяїном (господарем) і робітником; наявність двостороннього зв'язку між підприємцем і його клієнтами;виконання ролі ринкоутворюючого чинника.
Формування сектору малого бізнесу і його ефективне функціонування неможливе без знання теорії і практики прийняття рішень у цій галузі ринкової економіки. Розв’язання даної проблеми потребує правильного розуміння і однозначного тлумачення поширених і використовуваних у цій галузі термінів (категорій): мале підприємництво; малий бізнес; суб’єкт малого підприємництва (до 2012 року – мале підприємство); підприємець (фізична особа).
Мале підприємництво - це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик з метою виконання місії, задоволення потреб споживача та отримання економічного інтересу. Мале підприємництво - особливий тип господарської поведінки, суб'єкти якого поєднують дві головні узагальнюючі якісні риси - суміщення в одній особі власника і керівника фірми та підвищений рівень господарського ризику на всіх стадіях підприємницької діяльності. Суб’єктами малого підприємництва виступають підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці.
При визначенні поняття "мале підприємництво" в першу чергу треба виділяти такі якісні критерії, як :правова незалежність; єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном та робітником; повна відповідальність за результати господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне віддання справою.
Термін "малий бізнес" використовується в основному в англомовних країнах, а в Японії та країнах Західної Європи частіше використовують термін "малі та середні підприємства".
Малий бізнес є однією з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим бізнесом розуміють діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов’язково це має бути ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. Саме цей якісний момент і розрізняє поняття "мале підприємництво" і "малий бізнес". На жаль, таке розмежування практично не здійснюється ні в економічній літературі, ні на практиці.
У широкому розумінні під “малим бізнесом” найчастіше розуміють сукупність найбільш активної частини юридичних і фізичних осіб, що не об’єднані у монополістичні структури. У вузькому – безпосередньо саме приватне підприємство (господарську діяльність фізичної особи-підприємця), засноване на підприємницькій ідеї .13
13 Кошелева Т. Н. Сущность и значение малого предпринимательства [Электронный ресурс] / Т. Н. Кошелева // Научно-теоретический журнал “Общество. Среда. Развитие” (“Terra humana”). – 2009. – № 3. – С. 18–25. – С.18.- Режим доступа: http://www.terrahumana.ru/arhiv/09_03/09_03_03.pdf.
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
36
Економіка підприємства» 10 кред
Категорію "малий бізнес" не слід ототожнювати з категорією "мале підприємство". Поняття "малий бізнес" характеризує певний економічний процес, а малі підприємства виступають реальними суб’єктами підприємницької діяльності і визначають лише кількісні їх параметри.14
Західні вчені найчастіше називають три основні ознаки малого і середнього підприємництва: невеликий ринок збуту, який не дозволяє значно впливати на ціни і обсяги товару, який реалізується; правова незалежність (підприємство управляється не через формалізовану управлінську структуру, а власником або партнерами-власниками, які самі контролюють свій бізнес. За цією ознакою до кола суб’єктів малого і середнього підприємництва не включаються філії великих фірм); персоніфіковане управління, яке передбачає, що власник (партнери-власники) сам бере участь в усіх аспектах управління бізнесом і в процесі прийняття усіх рішень і не підпорядковується у своїй господарській діяльності жодному зовнішньому контролю.15
До суб’єктів малого підприємництва відносяться також підприємці - фізичні особи
– це громадяни, які здійснюють систематичну (зареєстровану) підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи. Таких суб'єктів малого підприємництва слід відносити до особливої категорії - так званого дрібного підприємництва, їх економічний інтерес - одержання прибутку - реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг, виконання робіт. У процесі своєї діяльності вони вступають у спільні ділові відносини з клієнтами, а також з іншими суб'єктами ринкової економіки.
За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує майже 50 визначень малих підприємств У світовій практиці існує багате різноманіття критеріїв виділення малого підприємництва як особливої форми господарювання. Сформувались три основних підходи до визначення малого підприємства - кількісний, якісний та комбінований. При використанні кількісного підходу застосовують такі доступні для аналізу критерії як чисельність працюючих, річний обсяг продажу, величина статутного капіталу, балансова вартість активів тощо. При якісному підході використовуються для аналізу якісні показники: персоніфіковане управління бізнесом, не домінуюче положення на ринку та інші критерії, що визначають самостійність підприємця від третіх зовнішніх осіб.
Якісний підхід розглядає мале підприємство не як зменшений варіант великого, а як організацію, діяльність якої якісно відрізняється від діяльності великих підприємств рядом характеристик: високою мірою невизначеності, потенційно більш високою спроможністю до впровадження інновацій, постійним розвитком і адаптивністю до змін.
14Підприємництво:організація,ефективність,бізнес-культура: навч.посіб./КолотВ.М.,Рєпіна І.М.,Щербина О.В.-
К.:КНЕУ,2009.- 444 с. – С.47
15Пудсакулич В. Ю. Методи ідентифікації малих підприємств [Електронний ресурс] / В. Ю. Пудсакулич // Сучасний соціокультурний простір: зб. наук. праць VІІ Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-
конференції (Ужгород, 2009). – Режим доступу: http://intkonf.org/pudsakulich-vyu-metodi-identifikatsiyi-malih- pidpriemstv/.
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
37
Економіка підприємства» 10 кред
Світова практика господарювання поки що не дала універсального визначення малого підприємства і не виробила єдиних критеріїв щодо малого бізнесу. На практиці найчастіше використовується комбінований підхід, що полягає в використанні окремою країною одночасно кількісних та якісних критеріїв.
Термін “мале підприємство” нині із законодавства вилучений, натомість Господарський кодекс України містить критерії визначення суб’єктів малого (мікропідприємництва) і середнього підприємництва. У 2012 році відбулись зміни у законодавстві України, і класифікація суб'єктів підприємництва в Україні стала повністю відповідати нормам ЄС (EU recommendation 2003/361).
Суб’єкт малого підприємництва характеризує величину суб’єкта господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік. Згідно Господарського кодексу України (ст. 55) суб’єктами малого підприємництва є ФОП (фізичні особи – підприємці) та юридичні особи, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України
Суб’єктами мікропідприємництва є ФОПи та юридичні особи, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємств до категорії малих. Досвід зарубіжних країн свідчить, що специфічними ознаками малих підприємств слід
вважати певні класифікаційні параметри, що розрізняються і варіюють в залежності від національних і регіональних особливостей, галузевої належності та інших факторів. 16
Мале підприємництво як найбільш типова форма організації економічного життя суспільства має переваги і недоліки( табл.1.4).
|
|
|
Таблиця 1.4 |
|
Переваги і недоліки малого підприємництва |
||
|
|
|
|
|
Переваги |
|
Недоліки |
|
|
|
|
• |
Швидке реагування на зміни кон'юнктури |
• |
Неспроможність впроваджувати важливі |
ринку, місцевих умов, запитів споживачів, |
капіталомісткі досягнення науки і техніки у |
||
оперативне оновлення асортименту продукції |
виробництво |
||
• |
Створення конкурентного середовища як |
• |
Значний комерційний ризик, пов'язаний із |
важливої рушійної сили економічного прогресу |
залученням особистих коштів власників малого |
||
• |
Гнучкість та мобільність в управлінні та |
підприємства |
|
організації виробництва |
• |
Відносно низька прибутковість |
|
|
|
|
|
16 Економіка підприємства:підручник/ за заг.та наук.ред. Г.О.Швиданенко.- [вид.4-те,перероб. І доп.]. –
К.:КНЕУ,2009.- 816с.-С.51
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
38
Економіка підприємства» 10 кред
|
|
Переваги |
|
|
|
|
Недоліки |
|
|
|
|
|
|||||
• |
Оперативність освоєння нової продукції |
• |
Нижча продуктивність праці, ніж на великих |
|||||
та зміни обсягів виробництва в межах |
підприємствах |
|
|
|||||
виробничих можливостей |
|
|
• |
Висока чутливість до ринкової кон’юнктури і |
||||
• |
Оперативність в прийнятті і виконанні |
економічних коливань |
|
|||||
прийнятих рішень |
|
|
|
• |
Нестабільність доходів |
|
||
• |
Порівняно |
невеликі |
витрати |
на |
• |
Обмежена частка ринку |
|
|
управління діяльністю |
|
|
• |
Висока інтенсивність праці за рахунок |
||||
• |
Повніше використання робочої сили та |
тривалішого робочого дня, використання сімейної |
||||||
устаткування, менший рівень запасів ніж на |
праці |
|
|
|
||||
великих підприємствах |
|
|
• |
Економія на умовах праці, техніки безпеки |
||||
• |
Великі можливості для реалізації нових |
• |
Обмежена |
можливість |
підвищувати |
|||
ідей, проектів і створення нових зразків продукції |
кваліфікаційний рівень найманих працівників |
|||||||
• |
Дрібносерійне виробництво, можливість |
• |
Обмеженість власних коштів, що звужує |
|||||
підвищення ефективності за рахунок вузької |
межі виробництва та можливості залучення |
|||||||
спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих |
додаткових ресурсів |
|
|
|||||
процесів |
|
|
|
• |
Труднощі в придбанні виробничих площ та |
|||
•Низька капіталомісткість, швидка обладнання
окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та |
• |
Відсутність профспілок, а отже, тих прав в |
|||||
накладні витрати підприємства |
|
управлінні виробництвом, які мають наймані |
|||||
• |
Здатність до |
якнайповнішої мобілізації |
працівники на великих підприємствах |
||||
доступних ресурсів, включаючи оперативне |
• |
Неможливість |
впроваджувати |
||||
використання досягнень науково-технічного |
найпрогресивніші форми та методи організації |
||||||
прогресу |
(в |
технічній, |
економічній, |
виробництва |
|
||
організаційній, інформаційній сферах) |
• |
Формування стихійного характеру розвитку |
|||||
• |
Раціональна |
організація |
підприємства, |
немонополізованого сектора економіки |
|||
обумовлена |
максимальним |
зближенням |
• |
Відсутність фінансових резервів та загроза |
|||
менеджменту, маркетингу та виробничого |
швидкого банкрутства |
|
|||||
процесу |
|
|
|
• |
Надто вузьке коло постачальників, що може |
||
• |
Висока оборотність ресурсів, можливість |
в ряді випадків утворювати небажану залежність |
|||||
використання місцевих сировинних ресурсів та |
бізнесу |
|
|
||||
відходів виробництва |
|
|
• |
Недостатній розвиток інфраструктури збуту |
|||
• |
Можливість швидко проводити зміни у |
продукції та післязбутового обслуговування |
|||||
виробництві, реагуючи на потребу ринку |
• |
Висока вразливість |
щодо несприятливих |
||||
•Здатність легко пристосовуватися до економічних (інфляція, циклічні коливання, умов
зміни попиту |
кредитування, податковий тиск тощо) та |
|||||
• |
Функціонування на локальному ринку |
позаекономічних (тиск з боку органів влади, |
||||
• |
Безпосередній зв'язок із споживачем |
криміналітету) чинників |
|
|
|
|
• |
Вузька спеціалізація на певному сегменті |
• |
Нестабільність |
доходів |
підприємств |
та |
ринку товарів та послуг |
зайнятих на них осіб |
|
|
|
||
• |
Можливість розпочати свій бізнес з |
• |
Соціальна незахищеність |
працівників, |
що |
|
відносно невеликим стартовим капіталом |
створює труднощі найму |
|
|
|||
• |
Створення нових робочих місць, |
• |
Висока вага |
особистісного чинника |
в |
|
пом’якшення напруженості на ринку праці |
управлінні та виробництві, що створює сприятливі |
|||||
|
|
умови для “тінізації” та криміналізації підприємств |
||||
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
39
Економіка підприємства» 10 кред
|
Переваги |
|
|
Недоліки |
|
|
|
|
|
|
|
• |
Більш повна самостійність, свобода та |
• |
Недостатня |
методологічна |
забезпеченість |
незалежність |
(бухгалтерської |
діяльності, |
менеджменту, |
||
•Оптимальні можливості для реалізації маркетингу тощо)
мотивів та схильностей до підприємницької |
• |
Несформованість у більшості підприємців |
|||
діяльності |
|
|
відповідних навичок та брак підприємливості |
||
• |
Підприємницьке |
ставлення |
до |
• |
Більш високий рівень ризику, тому висока |
діяльності: підприємця спонукає найбільш |
міра нестійкості положення на ринку |
||||
сильний варіант мотивації до праці |
|
• |
Залежність від великих компаній |
||
• |
Власники малих |
підприємств |
більш |
• |
Недоліки в управлінні справою: слаба |
схильні до заощаджень і інвестування, у них |
компетентність керівників |
||||
завжди високий рівень бажання в досягненні |
|
|
|||
успіху |
|
|
|
|
|
Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Малий бізнес - має розглядатися як інструмент політики зайнятості, а його економічне значення є “бонусом” для країни. Середній бізнес - має розглядатись переважно як інструмент економічної політики.
З метою стимулювання їх розвитку суб’єкти малого бізнесу в Україні мають право застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва (ССО)— запроваджена в Україні в 1998 році на основі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». ССО була запроваджена з метою стимулювання розвитку малого бізнесу, а також зменшення неформальної діяльності підприємств та неформальної зайнятості. Суб’єкти ССО сплачують єдиний податок (замість численних податків та зборів) та мають право на спрощені процедури обліку та звітування.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати
спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам щодо чисельності
найманого персоналу та річного обсягу доходу. Чинне законодавство (Податковий кодекс
ст. 291) ідентифікує 4 групи платників єдиного податку (спрощенців):
1)перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2022 році це 1 085,5 тис.грн.;
2)друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.
40
Економіка підприємства» 10 кред
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати (у 2022 р. це 5421 тис.грн.), встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
3)третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати (зараз це 7585,5 тис.грн.), встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
4)четверта група - сільськогосподарські товаровиробники:
а) юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків;
б) фізичні особи - підприємці, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, за умови виконання сукупності таких вимог:
здійснюють виключно вирощування, відгодовування сільськогосподарської продукції, збирання, вилов, переробку такої власновирощеної або відгодованої продукції та її продаж;
провадять господарську діяльність (крім постачання) за місцем податкової адреси;
не використовують працю найманих осіб а членами фермерського господарства такої фізичної особи є лише члени її сім’ї;
площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у власності та/або користуванні членів фермерського господарства становить не менше 2 гектарів, але не більше 20 гектарів.
1.6. Соціально-економічна роль і значення підприємництва в структурі ринкової економіки
Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення.
В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем забезпечення економічної безпеки держави. Проте, попри економічні функції, важливе місце посідає соціальна компонента підприємництва( середнього та малого) як інструменту у вирішенні соціальних проблем. При збільшенні кількості суб’єктів малого підприємництва зменшується соціальне навантаження на бюджет, а ключовими індикаторами стану розвитку цього сектору
Скомпонував з різних джерел та доповнив к.е.н., доцент Дмитренко А.І.