EP10_LeSt_16_FinD (1)

16.1. Фінансова діяльність підприємства: сутність, завдання та особливості організації 16.2. Організація грошових розрахунків суб’єктів господарювання.

16.3. Мета, завдання, принципи та специфіка формування фінансових ресурсів підприємства

16.4. Методи фінансування діяльності підприємства.

§16.1. Фінансова діяльність підприємства: сутність, завдання та особливості організації

Управління процесами формування і використання капіталу є центральною ланкою у системі менеджменту підприємства. Будьяка господарська операція фірми має фінансовий підтекст – витрати, надходження або перетворення фінансових ресурсів. За спектром

завдань, інтенсивністю формування управлінських рішень та впливу на кінцеві результати господарювання фінансовий менеджмент є визначальною сферою забезпечення ефективного функціонування організації. Ступінь успішності комплексу перманентних заходів щодо формування фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та управління ними й визначає перспективи кожного підприємства. Динамізм зовнішнього середовища функціонування бізнесу, необхідність пошуку нових джерел фінансування та потреба постійного підвищення ефективності господарських процесів за жорстких умов відкритої економіки зумовлює важливість фінансової діяльності підприємства.

Фінансова діяльність – це сукупність цілеспрямованих заходів щодо забезпечення господарської діяльності підприємства фінансовими ресурсами та управління ними. Зміст такої діяльності виявляється через покладені на неї функції (рис. 16.1).

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Рис. 16.1. Зміст фінансової діяльності підприємства

Формування достатнього обсягу фінансових ресурсів вимагає ідентифікації загальної потреби у коштах для придбання (створення) необхідного підприємству майна, розробки схем фінансування оборотних і необоротних активів, визначення системи заходів щодо залучення капіталу з різноманітних джерел. Підхід до фінансування діяльності підприємства залежить, у першу чергу, від фінансового менталітету його керівництва та власників, а також перспектив діяльності компанії, можливості залучення коштів з окремих джерел, їх вартість тощо. Загалом вирізняють три підходи до формування активів підприємства:

1.Консервативний підхід передбачає, що за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу (їхня сума формує перманентний капітал) мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і приблизно половина змінної

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

їх частини. Інша половина змінної частини оборотних активів має фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Така модель фінансування активів підприємства забезпечує йому, внаслідок мінімізації обсягу поточних зобов’язань, високий рівень фінансової стійкості та ліквідності, однак зумовлює низьку віддачу на власний капітал.

2.Агресивний підхід передбачає мінімізацію обсягів власного капіталу та широке залучення позикового. При цьому частина необоротних активів формується за рахунок довгострокового позикового капіталу, а значні обсяги оборотних активів — за допомогою короткострокових зобов’язань. Така модель створює проблеми в забезпеченні фінансової стійкості та ліквідності балансу підприємства. Водночас вона дає змогу компанії функціонувати із залученням мінімальних обсягів власного капіталу, а отже, забезпечувати, за інших рівних умов, вищий рівень його рентабельності.

3.Компромісний підхід полягає у фінансуванні необоротних активів за рахунок власного капіталу, постійної частини оборотних активів — довгостроковими зобов’язаннями, а змінної частини оборотних коштів — поточними (короткостроковими) пасивами. Така модель фінансування забезпечує прийнятний

рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства і середню віддачу на вкладений власний капітал, що наближена до середньогалузевої.

Важливим завданням фінансових служб є забезпечення умов досягнення максимальної доходності експлуатації капіталу за прийнятного рівня ризику. Максимізація доходності сформованих фінансових ресурсів повинна досягатися у межах припустимого ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками чи менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету. Мінімізація ризиків втрати капіталу може бути досягнута шляхом диверсифікації методів і форм його залучення, застосуванням спеціальних інструментів хеджування, оптимізації структури активів, своєчасною трансформацією сфер і напрямків діяльності, внутрішнього і зовнішнього страхування.

Важливим завданням є забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності фірми на усіх етапах її розвитку і забезпечується оптимізацією структури капіталу та формуванням в необхідних обсягах високоліквідних резервів. Цієї рівноваги також досягають шляхом раціоналізації складу формованого капіталу за строками його залучення, зокрема шляхом збільшення частки постійного (перманентного) капіталу. Забезпечення необхідного контролю над фірмою з боку її засновників покладає на фінансові служби обов’язок слідкувати за тим, щоб залучення капіталу з зовнішніх джерел не призводило б до втрати контролю і поглинання підприємства сторонніми особами.

Фінансова гнучкість - це спроможність підприємства швидко формувати необхідний обсяг додаткового капіталу за неочікуваної появи високоефективних

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

інвестиційних проектів, нових можливостей прискореного зростання або у випадку необхідності незапланованих розрахунків з партнерами. Необхідна фінансова гнучкість забезпечується шляхом оптимізації джерел і строків формування капіталу, підтримкою інвестиційної привабливості та високого кредитного рейтингу фірми, управлінням її фінансовими ризиками.

Виконання означених функцій на підприємстві здійснюється фінансовими службами у тісній співпраці з економічними підрозділами, бухгалтерією та іншими підрозділами. Так фінансовий відділ, на основі поточної та перспективної інформації планово-економічного, забезпечує підготовку та формування фінансових звітів, здійснює прийом та розміщення грошових надходжень, облік і контроль первинних даних та своєчасне інформування про фінансові результати, з іншого боку – бухгалтерія на основі показників фінансового відділу, параметрів бізнес-планування, структури доходів і витрат, платіжного календаря, здійснює облік господарських операцій, складає і подає до фіскальних органів нормативні форми бухгалтерської звітності. Орієнтовну схему забезпечення здійснення фінансової діяльності на підприємстві подано на рис. 16.2.

фінансового аналізу та контролю тощо

Рис. 16.2. Орієнтовна організація забезпечення фінансової діяльності на підприємстві

Розгалуженість фінансової роботи залежить у першу чергу від масштабів діяльності компанії та організаційно правової форми ведення бізнесу. На великих підприємствах відповідальність за виконання фінансових функцій покладається на віцепрезидента з фінансів, що, як правило, підпорядковується безпосередньо президенту компанії. Фінансові операції, які перебувають у віданні віце-президента з фінансів, діляться на два напрямки: одне з яких очолює начальник фінансового управління, а інше

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

– головний бухгалтер. На середніх підприємствах, як правило, функціонує бухгалтерія та фінансовий або фінансово-збутовий відділ. На малих підприємствах фінансове управління здійснює його директор, який, зазвичай, є і власником бізнесу, та бухгалтер.

§16.2. Організація грошових розрахунків суб’єктів підприємницької діяльності

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі здійснюються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також провадять під час розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямках:

забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих елементів, виплата заробітної плати);

реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

забезпечення спільної діяльності підприємств;

отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам. Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків,

документообігом, видами й методами фінансового та банківського контролю. Безготівковий грошовий оборот цілком здійснюється через банківські установи, що в

них відкрито рахунки суб'єктам підприємницької діяльності. Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а отже, і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Форма розрахунків — сукупність взаємопов’язаних елементів, до числа яких належать спосіб платежу та відповідний йому документообіг. Грошові розрахунки здійснюються за такими формами:

готівковою;

безготівковою:

товарною (бартерною).

Вільні грошові кошти підприємств повинні обов'язково зберігатися в банку. Готівку, необхідну для забезпечення господарської діяльності, підприємства зберігають у своїх касах. Частина грошових коштів видається під звіт співробітникам підприємства для витрат, що виникають у зв'язку з виконанням доручень адміністрації підприємства.

Розрахунки між підприємствами і організаціями здійснюються як правило без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку в банку свого підприємства на відповідні рахунки інших підприємств. Це виключає використання в розрахунках готівки і пов'язаних

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

з ними витрат на охорону, транспортування, але не виключає самої готівки з розрахункових операцій.

Між обігом готівкових і безготівкових коштів існує тісний зв'язок. Так. безготівкові кошти підприємств конвертуються в готівку при передачі заробітної плати працівникам. Останні обмінюють одержану зарплату в підприємствах торгівлі та сфери побуту на товари і послуги. Після цього виручка, одержана в касі підприємств, знову надходить на їх поточні рахунки і далі рухається у безготівковій формі. Таким чином, обороти готівкових і безготівкових коштів взаємно доповнюють і зумовлюють один одного.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків, яка ґрунтується на певних принципах. Єдиної думки щодо їх кількісного значення нема.

Організація грошових розрахунків ґрунтується на наступних принципах:

обов'язкове зберігання грошових коштів на рахунках у банку:

вільний вибір установи банку для відкриття поточних рахунків:

вільний вибір способів розрахунків і платежів:

списання коштів за дорученням власника рахунку;

здійснення платежів у межах наявних на рахунку коштів:

дотримання установлених законодавством правил.

БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ (Bank-Non-Cash Settlements) – платежі, які здійснюються банками шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Б. р. використовуються між підприємствами, організаціями, установами, а також можуть застосовуватися для розрахунків між фізичними та юридичними особами. Згідно з Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні», Б. р. можуть здійснюватися на підставі таких розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви та платіжні вимоги.

В Україні діють такі форми безготівкових розрахунків: акредитивна; інкасова; вексельна; інші форми розрахунків із використанням чеків та інших розрахункових документів на документарних носіях і в електронному вигляді.

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Інкасова Вексельна

Інші форми з Акредитивна використанням

чеків та ін.

Форми

безготівкових

розрахунків

Рис. 16.3. Форми безготівкових розрахунків

Акредитив — умовне грошове зобов'язання, що приймається банком-емітентом за дорученням платника щодо акредитиву, здійснити платіж на користь бенефіціара (одержувача коштів) у визначеній сумі після надання документів. Акредитив погашається банком у зазначені в цьому документі строки, або банк доручає іншому банкові провести такий платіж.

За своєю суттю акредитив — це зобов’язання банку, що відкрив акредитив за розпорядженням покупця (апліканта, імпортера), виплатити на користь продавця (бенефіціара, експортера) визначену суму в обговореній валюті після надання продавцем у зазначений термін документів, передбачених в акредитиві, і таких, що підтверджують відвантаження товару (надання послуг). Банк виступає як посередник між продавцем і покупцем.

Акредитив є договором, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов’язується здійснити платіж на користь постачальника товарів або послуг і доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж проти документів, що відповідають умовам акредитива. Акредитив є договором, окремим від договору купівлі-продажу або іншого документу, що має чинність договору, на якому він ґрунтується.

При використанні у розрахунках акредитиву банк гарантує продавцю оплату відвантаженої продукції покупцем після надання належним чином оформлених документів, що обговорені в акредитиві і підтверджують відвантаження товару чи виконання робіт у встановлений термін. У свою чергу покупець одержує гарантії того, що платіж буде здійснено тільки у тому разі, коли надані продавцем документи повністю відповідають вимогам акредитиву.

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Використання акредитивних розрахунків дозволяє в таких ситуаціях захистити інтереси як продавця, так і покупця. Для покупця найважливішим є належним чином здійснені поставка товару/надання робіт/послуг, у той час як для продавця – своєчасне отримання платежу. Пов’язані з цим ризики загострюються під час складних економічних ситуацій, коли покупцеві складно оцінити надійність продавця. Те ж саме, природно, стосується і продавця: під час продажу він бере на себе ризики, пов’язані як із перевезенням товарів, так і з неоплатою.

Рис. 16.4. Спрощена схема реалізації акредитивної угоди

Розрахунки за інкасо — вид банківської операції, що полягає в одержанні банком грошей за різними документами (векселями, чеками, платіжними вимогами, платіжними вимогами-дорученнями тощо) від імені своїх клієнтів та зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок одержувача коштів. При інкасовій послузі банк постачальника сам надсилає розрахункові документи до банку платника спецпоштою або телефаксом. Інкасові послуги банку постачальника надаються клієнтові за комісійну винагороду. Інкасо може бути чистим та документарним.

Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між постачальником І платником за товари чи послуги з відстроченням платежу (комерційний кредит) на підставі спеціального документа-векселя. Вексель — цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів: прості та переказні.

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Рахункові чеки застосовуються у безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чекові книжки (рахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері та є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік.

Таблиця 16.1. Сутність окремих платіжних інструментів

Операції з готівкою здійснює майже кожне підприємство, коли отримує її за продані товари (надані послуги), виплачує заробітну плату працівникам, видає готівку під звіт або на відрядження. На сьогодні основним нормативним документом, що регулює ведення касових операцій у національній валюті, є Положення про ведення касових

операцій національній валюті в Україні, затверджене Постановою НБУ № 148.

Суб'єкти господарювання використовують готівку для забезпечення власних господарських потреб, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Для забезпечення готівкових розрахунків необхідною є каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівки, інших цінностей,

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.