EP_LeSt_04_Rynok&Produkcja_2022

1

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

4.1.Цільовий ринок підприємства: сутнісно-видова характеристика та ключові параметри

4.2.Продукція (послуги) підприємства: поняття, види, характерні риси, кількісні та якісні параметри.

4.3.Якість та конкурентоспроможність продукції

4.4. Стандартизація і сертифікація продукції

§4.1. Цільовий ринок підприємства: сутнісно-видова характеристика та ключові параметри

Ринок – це, перш за все, головний регулюючий механізм у системі суспільного відтворення, що функціонує на основі товарного виробництва. З цього погляду в ньому постійно відбуваються процеси, які й виступають елементами цього регулювання.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб’єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Вивчення останньої уможливлює комплексне дослідження єдності, взаємозв’язку і взаємодії складових елементів ринку, пошуки та розвиток нових організаційних форм господарських зв’язків і товарно-грошового обміну, управління попитом і пропонуванням, механізмами самоналогоджування основних ланок виробництва на ефективний режим господарювання. З огляду на такі завдання найбільш поширеним є п'ятипозиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб’єктного складу, продуктоворесурсного наповнення, елементно-технологічних зв’язків і територіально-просторової організації (рис. 4.1).

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

2

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

Найбільше охоплення суб’єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п’яти основних типів ринків:

●ринку споживачів — окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

●ринку виробників — сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

●ринку проміжних продавців (посередник) — сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

●ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

●міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

3

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

Укрупнений поділ ринку за суб’єктним складом, а також більша його структуризація з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності, яка охоплює ринки продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо мають важливе аналітичне і практичне значення для забезпечення структурної збалансованості ринку, а також розробки суб’єктами господарювання своєї маркетингової стратегії.

Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монопольний, олігополістичний, досконалої (чистої) та монополістичної конкуренції ринки.

Досконала (чиста) монополія з’являється тоді, коли одне підприємство виступає у якості єдиного постачальника конкретного продукту, у якого відсутні близькі замінники. Виходячи з цього, у покупця відсутній вибір, а монополіст може не витрачати кошти на рекламу, диктуючи ціни, тому, що входження на ринок заблоковано економічними, технічними, юридичними та іншими бар'єрами. Відповідно, підприємство в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст, — монопольним ринком.

Закон України « Про захист економічної конкуренції» містить визначення ще двох категорій, що стосуються монопольного ринку: “монопольного утворення” та “монопольного становища”. Монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним також становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %, однак частки його найбільших конкурентів є незначними.

Класифікація монополій зводиться до трьох основних видів: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами.У її основі лежать особливості технології виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. На таких ринках існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку. Прикладами природних монополій в Україні є, АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ (послуги користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування керування диспетчерськими службами), АТ УКРТРАНСГАЗ" (зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ), АТ

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

4

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

"УКРТРАНСНАФТА" (транспортування нафти магістральними трубопроводами), ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРХІМТРАНСАМІАК (транспортування аміаку магістральними трубопроводами) тощо.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим підприємствам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються окремим міністерствам та відомствам. Прикладом є ДП ОПР "УКРАЕРОРУХ (послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден)

Економічна монополія є найбільш поширеною. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш динамічний) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні, або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Олігополістичний тип ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією. Олігополістичний ринок – економічні відносини між кількова наймогутнішими компаніями галузі в умовах боротьби за обсяг продажу, частку ринку, рівень цін, впровадження передових досягнень науки й техніки у виробництво тощо з метою привласнення максимального прибутку. Іншими словами можна сказати, що олігополія – це колективна форма монополій.

Ринок досконалої (чистої) конкуренції – сукупність великої кількості малих і середніх підприємств, торгівля між якими, а також між фізичними особами здійснюється без значного впливу на рівень цін. Досконалій конкуренції притаманні такі риси: велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції; всі підприємства виробляють однорідну продукцію, використовуючи аналогічні виробничі процеси; кожна фірма має досконалу інформацію; наявність свободи входу на ринок і виходу з нього (тобто відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку).

Ринок монополістичної конкуренції – економічні відносини між різними формами і типами монополій в умовах боротьби за монополізацію факторів виробництва, сфер вкладення капіталу, ринки збуту тощо, спрямовані на привласнення монопольно високих прибутків. Ключові характеристики ринку монополістичної конкуренції, що відрізняють його від інших типів ринку такі: диференціація продукції; наявність великої кількості продавців; конкуренція за ціною; конкуренція за неціновими факторами; відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.

Будь-який ринок формується і розвивається під впливом сил конкуренції. А отже конкуренція виступає фундаментальним елементом ринку, завдяки якому досягається

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

5

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

збалансованість між попитом і пропозицією. Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Як уже було розглянуто, ринок – це механізм саморегулювання ринкової економіки, і "працює" він завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини обміну. Вони ж є основними суб'єктами в конкурентній боротьбі. У сучасних умовах в процеси конкурентної боротьби активно включається держава. Але її головне завдання полягає не стільки в участі державних підприємств в конкуренції, скільки в захисті добросовісної конкуренції і боротьбі проти суцільної монополізації ринків і виробництва товарів.

Головне призначення конкуренції, з погляду функціонування ринку як основного регулюючого механізму в системі суспільного виробництва, полягає в тому, що бажання виробника отримати найбільший прибуток спонукає його постійно шукати умови для найліпшого (з позиції прибутку) виробництва і збуту своєї продукції. Іншими словами, власник засобів виробництва в процесі добросовісної конкуренції хоче випередити, обійти тих, хто виготовляє і реалізує аналогічну продукцію чи надає подібні послуги, й отримати додатковий прибуток.

Конкуренція, як економічне суперництво за найкращу реалізацію своїх інтересів, ведеться в різних формах і різними методами.

Щодо форм, то в економічній літературі найчастіше виділяють ринкову конкуренцію (її ще часто називають добросовісною) і неринкову форму конкуренції (недобросовісна конкуренція).

Рис. 4.2. Форми на методи конкурентної боротьби

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

6

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

Ринкова форма конкуренції – це конкуренція, яка здійснюється ринковими і, як правило, санкціонованими суспільством методами. У межах цієї форми застосовуються такі методи, як конкуренція за допомогою цін, реклами, патентів, диференціації продукції, випуску товарів-субститутів і та ін. Ці методи є легітимними, але це не означає того, що в їх застосуванні не може відбуватись порушення прав інших конкурентів, тому держава, як правило, регламентує і межі використання того чи іншого методу.

У період панування вільної конкуренції в домонополістичну епоху найбільш поширеним методом виступала цінова конкуренція. Вона полягає в тому, щоб за допомогою зниження ціни потіснити свого конкурента. Зменшення ціни на продукцію приваблює покупців, і таких товарів купують більше. Якщо товарообіг у виробника, що знизив ціни, суттєво зросте, то навіть за умови таких самих витрат на виробництво продукції, як і в інших конкурентів, він отримає більше прибутку через більший оборот товару. А якщо його індивідуальні витрати капіталу менші за суспільно необхідні, то норма прибутку зросте в нього ще більше.

Цінова конкуренція дає помітні переваги покупцеві, який може придбати товар за меншу ціну. Але в сучасних умовах цей метод застосовується не дуже часто через те, що є певні обмеження з боку держави (антидемпінгове законодавство).

Іншою причиною є і те, що фірма-конкурент може налагодити випуск товарівсубститутів, тобто такого товару, який в очах покупця за своїми характеристиками і ціною є більш-менш рівнозначний з тим, що вже традиційно виробляється. Тому фірми і підприємства часто відмовляються від цінової конкуренції і в питаннях ціни дотримуються практики так званого лідерства в цінах, що знаходить свій вираз у встановленні певного діапазону цін на товари різних виробників.

Найпоширенішим методом ринкової конкуренції в сучасних умовах є конкуренція за якістю продукції. Технічний рівень продукції, її якість, надійність, гарантії виробника – усе це є надзвичайно потужним засобом залучення споживача. Цей метод конкурентної боротьби, як правило, не пов'язаний з ціною, але він дуже дійовий і використовується, перш за все, великими виробниками, які можуть дозволити собі великі витрати на наукове супроводження випуску продукції, на постійне її вдосконалення і пошук нових рішень.

Від боротьби між конкурентами за допомогою якості продукції виграє споживач, бо він може отримати часто за ту саму ціну більш якісний товар. Цей метод конкурентної боротьби дійсно веде до суттєвого поліпшення якості продукції. Особливо це має місце там, де виробник стикається з висококомпетентним, добре поінформованим покупцем. Найбільше це стосується ринку засобів виробництва, де як покупці виступають фірми, підприємства, які зацікавлені тільки у високоякісних засобах виробництва. Це пояснює той факт, що на цьому ринку у високорозвинутих країнах має місце дійсно висока якість продукції.

Але попри цей надзвичайно важливий і позитивний наслідок конкурентної боротьби за допомогою якості ця боротьба може і не завершуватись таким бажаним для покупця

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

7

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

результатом. Це має місце там, де виробник має справу з некомпетентним покупцем. Прикладом може бути продукція фармацевтичних фірм, в якості якої масовий споживач, як правило, не може розібратись. Тому тут наслідком часто стае так звана квазіякість, яка є не дійсною, а надуманою.

Наступний метод конкурентної боротьби пов'язаний з установленням контролю над патентами. Справа в тому, що в сучасних умовах розвиток науки і техніки відбувається дуже швидкими темпами. Наукові відкриття і винаходи, як правило, фіксуються патентами, які дають їх власнику монопольне право на використання відкриття чи винаходу. Тому, заволодівши патентом, можна застосовувати отриманий винахід у монопольному варіанті і в такий спосіб потіснити своїх конкурентів за якістю продукції, її особливостями, через зменшення витрат на її виробництво тощо, залежно від того відкриття чи винаходу, який супроводжує конкретний патент.

Купівлю патентів здійснюють переважно корпорації високотехнологічних галузей – як, наприклад, електротехнічні, радіотехнічні, машинобудівні і та ін. При цьому слід зауважити, що купівля патенту не завжди тотожна подальшому технічному прогресу внаслідок його застосування. Якщо фірма має потужні позиції на ринку і її задовольняє це становище, то вона може придбати патент лише для того, щоб не дати можливості конкуренту скористатися новітньою технологією, новим обладнанням чи ноу-хау. Як правило, у середньому патент дає можливість на користування новим досягненням приблизно протягом 5 років. У випадку, коли патент кладуть "під сукно", науково-технічний прогрес штучно гальмується.

Важливим методом конкурентної боротьби виступає диференціація продукції. Він полягає в тому, що виробник, за рахунок випуску нових різновидів свого товару і нових його моделей, розширює власний ринок, бо залучає більш широке коло покупців. В умовах швидкого технічного прогресу моральне старіння продукції відбувається в межах відносно невеликих проміжків часу і тому оновлення продукції є певною формою прояву загального прогресу виробництва. Це однак не виключає можливості надання товару таких характеристик, які можуть і не поліпшувати якісь якості товару.

Близьким до розглянутого методу є метод конкурентної боротьби, який досягається шляхом випуску товарівсубститутів, тобто товарів замінників. Можливість налагодження випуску таких товарів часто гальмує цінову конкуренцію, бо завжди є ризик того, що конкурент налагодить випуск товару-замінника. Випуск таких товарів розширює можливості покупця, а якщо товари-субститути розробляються з урахуванням досягнень науки і техніки, то такий товар, зрештою може й витіснити традиційну продукцію з ринку.

Сучасний ринок характеризується посиленням такого явища, як індивідуалізація потреб. За цих умов виробник намагається надати своєму товару особливих, неповторних характеристик. Це дозволяє компанії мати власний стійкий сегмент на ринку споживачів, а отже, бути сильнішими за своїх конкурентів.

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

8

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

Потужним важелем конкурентної боротьби стає реклама. Вона завжди має певну інформаційну складову, і в цьому її корисна суспільна функція. Але її використання в умовах ринку виходить далеко за межі цієї функції. Вона стає одним із найважливіших методів конкурентної боротьби, формуючи і стимулюючи попит споживача. Тому великі корпорації витрачають шалені гроші на рекламу і це, як правило, дає певні позитивні наслідки. За допомогою реклами відбувається перерозподіл ринків збуту, а часто й формування нових ринків. Вона сприяє розвитку суспільного виробництва, і тому часто ми чуємо вираз: "Реклама – це двигун прогресу". Але слід зауважити, що поряд із цим реклама часто використовується для шахрайства, омани споживачів та інших незаконних дій. Особливо це стосується ринків, на яких покупець малокомпетентний. Користуючись тим, що покупець не може реально встановити дійсні властивості товару, реклама приписує непритаманні їм властивості.

Розглянуті методи конкурентної боротьби належать до ринкової форми конкуренції і так чи інакше пов'язані з виробництвом товару чи його обміном. Але окрім цих методів, у конкурентній боротьбі часто застосовують і ті методи, які не стосуються ринку. їх відносять до неринкової форми конкуренції. Ці методи конкурентної боротьби в сучасних умовах частіше називають недобросовісною конкуренцією.

В арсеналі методів неринкової конкуренції є ті, які в принципі не пов'язані з порушенням законів. Це можуть бути судові тяжби, лобіювання інтересів окремих виробників в органах законодавчої і виконавчої влади, боротьба за певне спрямування державних субсидій, переманювання фахівців, що працюють у конкурентів, і та ін. Але в сукупності методів недобросовісної конкуренції є й такі, які є нелегітимними і безпосередньо суперечать законодавству країни. Це підпали майна і виробництва конкурента, убивства, промисловий шпіонаж, застосування антиреклама, шантаж, рекет, використання хабарів тощо. Ці дії підпадають під карну відповідальність, і кожна держава намагається викорінити ці методи.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм ринку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об’єкти обміну у відтворювальному процесі, належать:ринок засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків, незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює основні цикли відтворювального процесу (інноваційного, інвестиційного, виробничого), поділяє (з урахуванням неоднакового економічного призначення, обігу і споживання) суспільний продукт на засоби виробництва та предмети споживання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоплює ринок грошей як необхідну передумову здійснення обмінних операцій, придбання на елементних ринках товарів, необхідних для тих чи тих процесів споживання та відтворення. Цим зумовлюється її значення для розуміння першочергових

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

9

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

завдань зі створення ключових товарних ринків як нерозривної взаємозв’язаної і взаємодіючої системи, котра формує ринкове середовище.

Ринок як сфера товарного обігу має свої просторово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів товарообміну, можна виділити місцевий (локальний), регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, обумовлені місткістю ринку, різновидами товарів і послуг, що реалізуються, структурою товарообороту, складом агентів товарного руху (виробники, посередники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими ринковими чинниками.

Розвиток територіальних ринків, їхнє взаємопроникнення та інтеграція в масштабніші ринкові структури можливі тільки на основі дальшого поглиблення міжнародного поділу праці. Останнє розширює межі ринкового простору до тих граничних розмірів, що в них цю продукцію може бути реалізовано з відшкодуванням виробничих і транспортних витрат та з одержанням нормативного прибутку.

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи як ринок, котрий у розвиненому товарному виробництві репрезентований понад двадцятьма основними його видами, потребує високорозвиненої і широко розгалуженої загальної та спеціальної інфраструктури, що враховує ринкові особливості. Інфраструктуру ринку становить сукупність організацій (установ), які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

До найбільш важливих елементів ринкової інфраструктури належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи тощо.

У забезпеченні безперервного руху товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові організації-посередники, дилерська мережа підприємств оптової і роздрібної торгівлі, пункти прокату та лізингу, ремонтні й сервісні центри з обслуговування виробів у споживачів, страхові, аудиторські, холдингові, брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агентства, виставки, система зовнішньоторговельних організацій. Існує також відповідно спрямована інфраструктура кожного із раніше розглянутих конкретних видів ринків. Вона враховує специфіку їхньої організації, формування та функціонування, особливості зв’язків і взаємодії ринкових агентів.

Ринок - динамічний, мінливий, в його межах відбуваються структурні зміни, змінюються ціни й обсяги товарної маси, трансформується її структура. Стан ринку на конкретний момент часу є наслідком ситуації попереднього відрізка часу. Виявлення й аналіз динамічних тенденцій ринкових процесів є найважливішим напрямком дослідження кон'юнктури ринку. Кон’юнктура означає конкретну економічну ситуацію, що склалася на ринку на визначений обмежений відрізок часу. Це сукупність умов і чинників, які

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

10

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №4

визначають ринкову ситуацію. Ринкова ситуація, в свою чергу, є сукупністю таких елементів, як ступінь збалансованості ринку (співвідношення попиту і пропозиція), сформовані або передбачувані тенденції розвитку ринку, рівень сталості або коливань основних параметрів ринку, масштаби ринкових операцій і ступінь ділової активності, рівні комерційного ризику і конкуренції тощо.

Кон’юнктуру ринку визначається сукупністю показників, в першу чергу, таких, які визначають пропозицію і попит. Пропозиція - це обсяг товарів і послуг, призначених до продажу і запропонованих покупцям на ринку протягом певного періоду за визначеною ціною. Одночасно з показником кількості товарів, запропонованих підприємством до продажу за різними цінами в умовах чистої конкуренції протягом певного періоду, пропозицію оцінюють за ступенем дефіцитності окремих товарних груп і товарів. Існують також специфічні особливості пропозиції засобів виробництва, споживчих продуктів і послуг. Специфічних форм пропозиція набуває на оптовому і споживчому ринках, що суттєво проявляється в їх масштабах. Детермінантами пропозиції виступають цінові чинники, зокрема ціна конкретного товару чи послуги, ціни на інші товари і послуги, ціни сировини і ресурсів, інфляційні очікування продавців і покупців.

Попит - це потреба, забезпечена грошима і пред'явлена ринку. Розрізняють макропопит або попит на всі товари або всю їх сукупність, і мікропопит - попит на конкретний товар або його різновид. Попит, як і пропозиція, виявляється на оптовому і споживчому ринках і відповідним чином диференціюється, хоча має внутрішню єдність і підпорядковується загальним для всього ринку економічним законам. Диференціація попиту дозволяє більш гнучко оцінити стан ринку і прогнозувати попит на конкретний товар. Попит диференціюється за намірами покупців таким чином:

твердосформульований (жорсткий попит) - покупець вимагає конкретний товар і не погоджується на заміну;

альтернативний (м'який, компромісний) попит - покупець згодний замінити один вид товару іншим, не має чіткого уявлення, який конкретний товар йому потрібний;

спонтанний (імпульсивний) попит - виявляється зненацька навіть для покупця, частіше у випадку виявлення на прилавку або у вітрині магазина надзвичайно привабливого товару;

панічний (ажіотажний) попит - об'єктом може бути будь-який товар незалежно від реальної потреби.

Детермінантами попиту також є цінові чинники, інфляційні очікування споживачів, цінові переваги. На нього також суттєво впливає чинник доходу, товарна насиченість ринку, асортимент запропонованих товарів, їх властивості і характеристики. Формування попиту відбувається під дією практично всіх чинників макро- і мікросередовища.

Пропорційність ринку визначається балансом попиту і пропозиції, розрахувати який можливо тільки за всією сукупністю товарів і послуг. На товарній біржі цей показник визначається за обсягами заявок на продаж і покупку. При оцінці пропорцій ринку окремого

Сформував з різних джерел і доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.