EP_LeSt_02_Org&Regul_2022

1

Економіка підприємства» 10 кред

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Правові та економічні засади функціонування підприємств

2.2.Класифікація підприємств та їх об'єднань.

2.3.Підприємницька ідея, її джерела та методи пошуку.

2.4. Вибір форми організації бізнесу

2.5. Реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності

2.6. Ліцензування підприємницької діяльності

2.1. Правові та економічні засади функціонування підприємств

Правові та економічні засади функціонування підприємства — це сукупність законодавчих, нормативних, директивних та інших документів, що регулюють права і обов'язки суб'єкта господарювання, які реалізуються ним у процесі своєї господарчої діяльності в умовах ринкової економіки.

Права та обов'язки підприємства формалізовані в різних документах правового регулювання, нормах цивільного, бюджетного, фіскального, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства. За своїм впливом документи регулювання діяльності підприємства поділяють на:

-зовнішні — це законодавчі, нормативні і директивні акти, що регламентують основні відносин між підприємством і державою, підприємством та іншими юридичними і фізичними особами (Конституція України, Кодекси, (закони, укази, постанови та розпорядження Верховної Ради і Президента України);

-внутрішні — це документи внутрішнього характеру, що розробляються самим підприємством для внутрішнього користування (статут підприємства, колективний договір, організаційна структура підприємства тощо);

-директивні — це акти обов'язкового характеру, невиконання яких карається на регіональному, галузевому чи державному рівні. Директивні документи розробляються вищими керівними органами та доводяться до всіх підлеглих централізовано (довідники, інструкції, умови праці, умови техніки безпеки);

-індикативні — це документи рекомендаційного характеру, виконання яких не є обов'язковим. Здебільшого такі документи відображають бажані норми господарського життя підприємства (стратегічний план розвитку підприємства, етичний кодекс підприємства);

-нормативні акти — документи, що відображають обов'язкові норми поведінки працівників підприємства, учасників добровільних об'єднань, максимально допустимі межі витрат ресурсів тощо (посадові обов’язки, норми витрат ресурсів, сировини тощо);

-організаційно-розпорядчі — це здебільшого документи внутрішнього характеру, до яких належать, зокрема, накази керівництва;

-консультаційні — документи, що розробляються з метою надання допомоги працівникам різних рівнів у вирішенні проблем поточної та перспективної діяльності. Вони

2

Економіка підприємства» 10 кред

можуть розроблятись консалтинговими фірмами чи залученими фахівцями (коментарі фахівців до змісту окремих нормативно-правових актів у конкретній сфері);

- інформаційні — це документи довідкового характеру, основною метою яких є інформування відповідальних осіб з того чи іншого приводу (повідомлення, доповідні та аналітичні записки, тощо).

Найбільш важливими учасниками ринкової економіки є підприємства, які визнаються як учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність, які мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Основними нормативними документами, що регулюють порядок створення, функціонування та ліквідації підприємства є:

1.Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV (відмінив дію Закону України “Про підприємства” та Закону України “Про підприємництво”) – визначає правові основи господарської діяльності (господарювання) в Україні.

2.Цивільний кодекс України – визначає порядок здійснення господарських операцій суб’єктів.

3.Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначає технологію створення та реєстрації суб’єкта господарювання.

4.Закон України «Про акціонерні товариства» - визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.

5.Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників.

6.Закон України “Про господарські товариства” – визначає порядок створення, функціонування й ліквідації інших видів господарських товариств.

7.Податковий кодекс України – визначає технологію оподаткування діяльності підприємства.

8.Кодекс України з процедур банкрутства - визначає порядок санації, банкрутства й ліквідації неплатоспроможних суб’єктів.

Внутрішня діяльність кожного підприємства регулюється його статутом і

колективним договором.

Основу діяльності кожного підприємства становить Статут – юридичний акт, що відображає обов'язкові правила взаємовідносин у самому підприємстві й у відносинах з іншими суб'єктами господарювання. Статут після затвердження повноважним органом підлягає обов’язковій реєстрації в державних органах, де підприємству видається свідоцтво про реєстрацію із зазначенням реєстраційного номера та юридичної адреси. Лише після реєстрації підприємство має право розпочати свою діяльність.

3

Економіка підприємства» 10 кред

Типовий статут підприємства може мати такі розділи:

найменування та місцезнаходження підприємства загальні положення;

мета й предмет діяльності;

юридичний статус підприємства;

майно підприємства;

управління підприємством;

господарська та соціальна діяльність підприємства;

зовнішньоекономічна діяльність;

форс-мажор;

ліквідація та реорганізація підприємства;

набуття cтатутом чинності, зміни й доповнення до cтатуту та ін.

Статут повинен відповідати вимогам і положенням чинного законодавства України. Колективний договір – це угода між трудовим колективом і адміністрацією, що

регулює виробничі, трудові, економічні і соціальні відносини, складається щорічно і не може суперечити законодавству. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і соціально-культурного забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямами діяльності колективу.

2.2. Класифікація підприємств та їх об'єднань

Для забезпечення ефективного господарювання та кваліфікованого управління підприємствами в ринкових умовах важливою є їх чітка й повна класифікація за певними ознаками (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

За метою та характером діяльності підприємства поділяють на комерційні та некомерційні. Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер (функціонують з метою одержання прибутку). До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Залежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство – створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує відповідно до законодавства статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його персонал на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними підприємствами є: державні, комунальні, підприємства, які засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство – утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та\або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарських товариств, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

Підприємство колективної власності — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

Державні унітарні підприємства залежно від мети їх діяльності поділяються на державні комерційні підприємства або казенні унітарні підприємства. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на

5

Економіка підприємства» 10 кред

принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майно. Казенні підприємства створюються за рішенням Кабінету Міністрів України, на базі державних підприємств, які не підлягають приватизації за наявності наступних умов:

підприємство виконує діяльність, яка за чинним законодавством може здійснюватися тільки державним підприємством;

основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Спільне комунальне підприємство — підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб’єктами співробітництва.

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства: національні — капітал належить підприємцям своєї країни; іноземні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство,

в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить 100%, вважається іноземним підприємством.

Найбільш важливою є класифікація підприємств за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства. Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою

6

Економіка підприємства» 10 кред

виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Господарські товариства є найбільш популярною формою організації підприємницької діяльності як за кордоном, так і в Україні. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані головні (материнські) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить головній фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані, філії та представництва. Дочірне підприємство (компанія) — юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. Наприклад, Дніпровська маркетингова група є членом Української асоціації маркетингу, здійснює самостійні маркетингові дослідження, проте дотримується порад УАМ з використання сучасних методів аналізу та проводить сертифікацію спеціалістів - маркетологів на відповідність їх знань та навичок посадам, які вони обіймають у Дніпровській маркетинговій групі. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філії та представництва не користуються юридичною і господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву.

У господарській практиці виділяють гібридні організаційні форми бізнесу, які поєднують переваги основних (класичних) форм. До них відносять, зокрема, франчайзинг. Франчайзинг – угода, за якою виробник чи одноосібний розповсюджувач продукту чи послуги, захищених торговою маркою, дає ексклюзивні права на поширення на даній території своєї продукції незалежним роздрібним торговцям в обмін на одержання від них платежів роялті та отримання технології виробничих операцій.

Франчайзинг як гібридна форма господарської діяльності поєднує елементи ліцензійних угод щодо права володіння товарним знаком та дистриб’юторських угод, які пов’язані з виключним правом на реалізацію товарів і послуг на договірній основі. Як особлива форма господарювання франчайзинг полягає у такому: незалежна крупна компанія (франчайзер), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право

7

Економіка підприємства» 10 кред

використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзі) в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати продукцію (надавати послуги) незалежної фірми.

Співробітництво між франчайзером і франчайзі відбувається на основі укладеного договору (франшизної угоди), в результаті якої франчайзер надає право франчайзі використовувати товарний знак, знак обслуговування, вивіску та особливо технології шляхом чітко визначеного способу експлуатації та під відповідним контролем. Розрізняють три основних види франчайзингу:

Товарний (торговий) франчайзинг, який передбачає взаємовідносини сторін франчайзингу у сфері торгівлі. У цьому випадку франчайзер передає франчайзі ексклюзивне право на реалізацію під торговим знаком франчайзера його продукції на певній території.

Виробничий франчайзинг передбачає відносини, які надають право франчайзі на виробництво та збут під торговим знаком франчайзера продукції з використанням сировини, матеріалів та технологій, які поставляються франчайзером.

Діловий франчайзинг передбачає взаємовідносини в сфері обслуговування, навчання та громадського харчування, коли франчайзі створює і розвиває бізнес на основі моделі та за участі франчайзера, з використанням його технологій, ноу-хау, товарного

знака та набутого досвіду.

Швидке зростання ролі інформаційних технологій, поширення Інтернету та зростаюча роль інформації зумовили появу такої сучасної організаційної форми ведення бізнесу, як віртуальне підприємство.

Віртуальне підприємство – це співтовариство територіально роз’єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами праці і спілкуються винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті. По суті віртуальне підприємство – це нова форма економічної організації суб’єктів господарювання, які об’єднують свої зусилля для надання певної послуги, що традиційно надавалась одним підприємством (рис. 2.1).

8

Виробництво

Дистрибуція

Internet

Контракти

Виробник-клієнт

Клієнти

Рис. 2.1. Структура віртуального підприємства

Добровільно об’єднуючись, підприємства (фірми, компанії) та організації утворюють об’єднання підприємств, рис.2.2.

Рис. 2.1. Форми добровільних об'єднань підприємств (фірм, компаній) та організацій

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для

9

Економіка підприємства» 10 кред

вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Розглянемо детальніше вказані форми добровільних об'єднань:

асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників

(членів) (Українська асоціація маркетингу, Асоціація підприємців України, тощо);

картель — договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції (Організація країн-експортерів нафти, ОГ-КАРТЕЛЬ Україна тощо);

синдикат — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

корпорація — договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене на засадах інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів, із переданням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного і учасників (Українська автомобільна корпорація, корпорація «Українські мінеральні води» тощо);

консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі держави (Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні, Жіночий консорціум України тощо);

концерн — форма статутного об'єднання підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукою і організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів (Концерн «Калашников»,

концерн «Стирол» тощо);

трест — монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрями їх діяльності;

10

Економіка підприємства» 10 кред

холдинг (холдингова компанія) — специфічна організаційна форма об'єднання капіталу: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність, проте право вирішення основних питань їх діяльності належить холдинговій компанії

(аграрні холдинги «Кернел», «Нібулон», «Миронівський хлібопродукт», UkrLand-

Farming і ViOil тощо);

кластер - це територіально-галузеве добровільне об'єднання підприємств, які тісно співробітничають із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоздатності власної продукції та економічного зростання регіону. Об'єднані в кластер підприємства мають юридичну й господарську самостійність, проте деякі управлінські рішення приймаються колегіально (Вінницький переробно-

харчовий кластер; національний інноваційний кластер «Нові машини»; інноваційний технологічний кластер «АгроБУМ», медовий кластер «Бджола не знає кордонів», харчовий кластер «Купуй Запорізьке. Обирай своє», кластер виробництва сувенірів «Сузір’я» національний інноваційний кластер «Енергетика сталого розвитку», національний інноваційний кластер «Технології інноваційного суспільства», національний інноваційний кластер «Інноваційна культура суспільства», національний інноваційний кластер «Нові продукти харчування», Львівський кластер ІТ та бізнес-послуг, Сумський будівельний кластер, транспортнологістичний кластер «Південні ворота України», Хмельницький будівельний кластер, Хмельницький швейний кластер, Кам’янець-Подільський туристичний кластер).

Види та організаційні форми підприємств в Україні визнаються Господарським кодексом України. Вибір форми веде підприємницької діяльності здійснюється підприємцем самостійно. Залежно від правового положення суб'єктів підприємниць діяльність в Україні може здійснюватись як:

1)індивідуальне підприємництво фізичних осіб;

2)підприємництво юридичних осіб.

Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб створення юридичної особи є найпростішою формою підприємництва. Вона здійснюється особою від свого імені, за власною ініціативою та на свій ризик. Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб історично та логічно передує формуванні та розвитку складніших форм підприємництва. Суб'єктами індивідуального підприємництва є фізичні особи-підприємці, які пройшли державну реєстрацію підприємницької діяльності. Державна реєстрація нових суб'єктів господарювання в Україні здійснюється в різноманітних організаційно-правових формах, які наведено у табл.2.2.