Семінар_2_історія_первісного_суспільства

1)Поняття антропогенезу.

Атропогенез - розділ фізичної антропології, що вивчає розвиток і становлення людини сучасного антропологічного типу, в рамках якого розглядається низка питань, пов’язаних із важливими аспектами історичного минулого людства, а саме: місце людини в природі; найдавніші еволюційні витоки людства; грань між людиною і твариною; чинники антропогенезу; фізичний тип первісних людей; час і місце появи Homo sapiens; першопочатки трудової діяльності первісних людей і технологічні прийоми виготовлення знарядь праці; основні етапи розвитку мислення та мови; шляхи і напрями освоєння первісної ойкумени; вплив природних чинників на життєдіяльність первісних людей; найдавніші форми соціальної організації; зародження релігійних уявлень, розвиток первісного мистецтва тощо.

Взагалі, антропогенез є процесом переходу від біологічної форми руху матерії до соціальної. Питання антропогенезу неможливо вирішити без розуміння соціальної та культурної складової процесу олюднення, адже формування людини є передусім становлення сукупності суспільних відносин. Внаслідок того, що поняття «антропогенез» значним чином виходить поза рамки суто фізичної антропології і, розглядаючи людину як біосоціальну істоту, використовуючи, крім природничих, гуманітарні методи досліджень, цей процес в багатьох випадках називають антропосоціогенезом. Така назва в більшій мірі відповідає суті наукових розробок, адже сучасні антропологічні дослідження в галузі лінгвістики, психології, етології, вивчення розумових процесів, дослідження генетики людини – сприймають людину як істоту, в котрій культурне та біологічне нерозривно пов’язане одне з одним і знаходяться в постійному взаємовпливі.

2)Історія антропологічних досліджень.Наукові напрями та школи .

Найбільшою подією в історії антропології була поява праць Чарлза Дарвіна "Походження людини" (1871) і "Про вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Вони були підготовлені насамперед ідеями еволюціоністів XVIII ст., працею Ламарка "Філософія зоології" (1809), працею самого Дарвіна "Походження видів" (1859), поруч робіт його прихильників - Гексиля, Геккеля й ін., а також успіхами археології палеоліту (Бушу де Перт), четвертинної геології (Ляйелль) і інших галузей знання. Роботи Дарвіна завдали нищівного удару телеологічним поглядам на людину, і в цьому - найважливіша сторона прогресивного значення його праць для антропології.

Питання походження й еволюції людини розроблялися в часи Дарвіна головним чином зоологами. Антропологія 60-70-х років зосереджувала свою увагу на вивченні рас. У ці ж роки посилено розробляються питання методики антропометрії (Брока, Бер, Велькер, Богданов), а пізніше - прийоми варіаційно-статистичного дослідження, що дозволяють шляхом обліку статистичної вірогідності результатів встановлювати чи відкидати розходження між середніми арифметичними групами, що зіставляються.

Напрями в самій антропології ще далеко не усталені. Здебільшого розрізняють:

1)морфологію людини;

2)антропогенез;

3)етнічна антропологія;

Практично в антропології можна розрізняти два основні напрями:

1)соматичну антропологію;

2)палеоантропологію.

Соматична антропологія досліджує в першу чергу тіло живих людей, застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади (див. Антропометрія). Описовий метод соматичної антропології полягає у ваговій характеристиці тіла та його частин окремо (голови, носа, очей, губ, грудей), волосяного покриву, кольору шкіри, у визначенні зросту і таке інше. Методами анатомії досліджуються особливості будови внутрішніх органів, методами ембріології — утробний розвиток людини, серологічними методами — склад крові. Соматична антропологія має значення в питаннях визначення реальних показників і співвідношень зросту різних груп населення (для взуттєвої, пошивної та ін. промисловості). Розділ соматичної антропології — криміналістична антропологія — використовує спеціальні методи, зокрема дактилоскопію, для точного встановлення особи та ін.

Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв'язання багатьох питань антропогенезу. Крім краніометрії та остеометрії, палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології, геології і археології.

Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири основних напрямки: Біологічна або фізична антропологія — займається розумінням людського тіла, користуючись теоріями еволюції, адаптації, популяційної генетики.

Соціальна або соціокультурна антропологія — вивчення культурної організації окремих етносів та суспільств (їх звичаїв, мови, економічного та політичного ладу, родинних звичаїв, стосунків, розподілу праці, релігії, міфології та ін.). Сучасні принципи соціальної антропології закладені Францем Боасом та Броніславом Маліновським на межі 19-го та 20-го століть, і полягають в культурному релятивізмі, міжкультурних порівняннях і наголосі на довгостроковому вивченні суспільства шляхом якомога повної інтеграції в нього.

Лінгвістична або мовна антропологія — вивчення соціальної комунікації у різних суспільствах шляхом вивчення історії та зміни мов, а також взаємозв'язку мови та культури. Наскільки варіації мови вказують на місце людини в суспільстві? Як мова визначає та віддзеркалює наш світогляд та ментальність?

Археологія — висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової) та залізної доби і почасти пізніших часів.

3)Основні теорії походження людини .Різновиди еволюційних теорій. Рушійні сили антропогенезу .

Питання про антропогенез здавна викликає зацікавлення у науковців та філософів. Ще в Давньому Риму філософи відзначали схожість людини та мавпи, до чого сучасна наука прийшла тільки у другій половині XIX ст. Проте у часи Античності та Середньовіччя домінували релігійні уявлення на походження людини. У різних культурах чи релігіях по різному трактували походження людини, але всі вони у сходилися у єдиному твердженню, що людину створив Бог, боги, або інші надприродні сили.

На сьогоднішній час існують декілька основних груп теорій походження людини. Коротко зупинимося на основних із них:

Походження людини від тотему. Ця версіє не є науковою, її науковість навіть не обговорюється, але сьогодні на Землі існує велика кількість первісних народів, яка до сих пір вважає, що людини походить від спільного предка - тотему - тварини, рослини, чи навіть явища природи. Цікавим є те, що існує віддалена схожість з версіями про походження людини від мавпи, первісні народи як би інтуїтивно відчували походження людини від тварини.

Божественна теорія походження людства або Креаціонізм. Ця група теорій містить дуже багато інтерпретацій, зупинимося лише на самих основних. Прихильники вважають, що описання творення людини повністю відповідає тексту Святих Писань - Біблії, Корану, Танаху та інших. Теорія Розумного Замислу говорить, що людину та світ створив Бог, але Святі Писання не є підручниками з історії, і тому творення людини описане там потрібно сприймати алегорично. Божественна теорія походження не є науковою, вона більше належить до царини богослов'я та філософії.

Теорія Позаземного втручання. За цією теорією людство - це або нащадки інопланетян, що прилетіли дуже давно на Землю, або люди це продукт інопланетної генної інженерії та ін. Суть дуже проста - людина стала людиною лише за допомогою Позаземного втручання.

Теорія Еволюції. На сьогодні - це єдино обґрунтована наукова теорія, в якій йдеться про те, що людина є далеким нащадком людиноподібних мавп, які в процесів еволюції розвинулися у сучасну людину. Протягом історії виникали різні види теорії еволюційного походження людини, найголовніші з них більш детально будуть розглянуті нижче.

Теорія Ламарка

На початку XIX ст. визначний французький натураліст, основоположник еволюційного вчення Ж.-Б. Ламарк (1744-- 1829) вперше запропонував струнку теорію антропогенезу. В праці "Філософія зоології" (1809) він обґрунтував тезу про природне походження людей від мавп, еволюцію яких він уявляв собі таким чином. Якийсь вид найрозвинутіших "чотирируких", близьких до шимпанзе, внаслідок кліматичних змін чи інших причин був змушений спуститися з дерев на землю. В пошуках поживи "чотирирукі" стали постійно жити на відкритій місцевості. Побоюючись нападів

хижаків, вони часто зводилися на задні кінцівки і оглядалися навкруги; це зміцнювало мускулатуру спини та ніг. Поступово предки людей перейшли до прямоходіння і стали "дворукими". У них вдосконалилися мозок і зір, виникла мова, з'явилася схильність до суспільного життя -- найхарактерніша, визначальна, за Ламарком, риса людей.

Ортогенез -- концепція в еволюційному вченні, яка стверджує, що розвиток живої природи зумовлений внутрішніми причинами, що направляють хід еволюції по певному шляху, суворо визначаючи його напрямок. З цієї концепції, спрямованість еволюції визначається тим, що сама мінливість споконвічно має певну спрямованість. Спрямованість еволюції не залежить від природного добору. Всі зміни живих форм відбуваються за небагатьма, суворо визначеним природою організму напрямками і успадковуються.

У найбільш розгорнутому вигляді цю концепцію викладав Теодор Еймер в 1888--1897 роках. Згодом прихильники ортогенезу як фактори, які зумовлюють хід еволюції, пропонували особливості послідовностей ДНК або будь-яких клітинних структур.

Нині теорія ортогенезу в цілому визнана незадовільною.

Акватична теорія -- альтернативна теорія походження людини, котра на відміну загальноприйнятої теорії, що базується на саванному домінуючому факторі, що примусив людиноподібних мавп перейти до біпедалізму, як домінуючий фактор використовує воду (прибережний шельф океану та річки з озерами). Вперше була запропонована морським біологом Алістером Гарді в 1929 році (опублікована тільки в 1960 році через те, що Гарді боявся зіпсувати свою кар'єру) та незалежно німецьким біологом Максом Вестенгоффером в 1942 році.

Теорія Дарвіна Основні положення теорії Дарвін висловив в 1859 р. в книзі "Походження видів шляхом

природного добору, або Збереження сприятливих порід в боротьбі за життя", розвинув в подальших працях -- "Зміна тварин і рослин під впливом одомашнення" (1868) і "Походження людини і статевий добір" (1871). До близьких висновків незалежно прийшов А. Уоллес (1858). Назву "дарвінізм" запропонував Т. Гекслі (1860).

Рушійними силами еволюції Дарвін вважав спадкову мінливість і природний добір. Він вперше поставив у центрі уваги еволюційної теорії не окремі особини, а види і внутрішньовидові угруповання. Дарвін зібрав численні докази існування спадкової мінливості організмів і в природі, і в умовах одомашнення. Він виділив дві основні форми мінливості: невизначену і визначену, надаючи основне значення в еволюції невизначеній мінливості. Пізніше було з'ясовано, що певна мінливість (модифікації) не спадкова. В умовах одомашнення на основі спадкової мінливості організмів шляхом штучного добору людина створила численні породи домашніх тварин і сорти культурних рослин. Аналогічно Дарвін прийшов до висновку, що і в природних умовах діє творчий чинник, рушійний і направляючий еволюцію організмів, -- природний добір.

Рушійні сили антропогенезу Деревний спосіб життя сприяв розвитку зорового аналізатора(стереоскопічний і колірний зір) та

вдосконаленню руки, що позитивно вплинуло на розвиток кори півкуль і маніпулювання, здатність захоплювати предмети й діяти за їхньою допомогою.[джерело?] Відбулися зміни гортані і ротового апарату.

З'явилася здатність до прямоходіння, яка звільнила передні кінцівки для складнішого маніпулювання.

Збільшився об'єм головного мозку, дуже розвинулися великі півкулі й кора — матеріальний носій ВНД (вищої нервової діяльності).

Гіпотеза «планетарної людини» Говарда Парсона Полягає в тому, що самі історичні, географічні та екологічні умови розвитку самої планети

спричинили процес антропогенезу і появу людини. Тобто, що в силу різних умов людина була ніби закономірним етапом розвитку Всесвіту, її необхідним елементом. Людина виступає міжпланетною істотою.

Гіпотеза «радіоактивного впливу» Геральда Матюшина У період 5-2 млн р. тому у зоні Східноафриканського рифту внаслідок потужної вулканічної

діяльності і горотворчих процесів утворилися природні радіоактивні реактори, які підвищили загальний радіаційний фон у декілька сотень раз. За мільйони років такої радіації проходили

мутації різних видів, в тому числі і гомінідів, які під впливом радіації вимирали або ж видозмінювалися генетично.

Гіпотеза геомагнітних інверсій Відома здавна, але наукове обґрунтування дістала в 1980-х роках (Г. Матюшин та ін.). Було

помічено, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу людини збігаються з циклами геомагнітних інверсій — періодичною зміною магнітних полюсів Землі. Найбільший сплеск космічної радіації відбувається саме в період цих інверсій, тоді ж з'являються нові види гомінідів.

4)Стадії антропогенезу.

Формування людини як біологічного виду проходило через чотири основні етапи еволюції в межах родини гомінід: попередник людини (протоантроп); найдавніша людина (архантроп); древня людина (палеоантроп); людина сучасного типу (неоантроп).

На сьогоднішній день ще немає палеонтологічних даних для відтворення всіх проміжних етапів у розвитку гомінід, що привели до людини сучасного типу. Безумовно, що в цілому еволюція гомінід являла собою дерево з великою кількістю гілок, з яких лише одна досягла рівня людини.

Вся кайнозойська ера характеризується поступовим розвитком приматів. Нащадки перших форм приматів третинного періоду зараз об’єднуються в підряд нижчих приматів, або напівмавп. Близько 30 млн. років тому від напівмавп відокремилася гілка, що дала початок древнім людиноподібним. Це були невеликі тварини, які жили на деревах і харчувалися рослинами і комахами. Від них походять всі сучасні людиноподібні і вимерла згодом ціла група деревних мавп

— дріопітеки. Вони жили близько 25 млн. років тому на півдні Азії та Європи, в Африці. Аналіз знахідок показує, що дріопітеки мали подібність як із людиноподібними мавпами, так і з людиною.

Рамапітеки були досить дрібними істотами, що пересувалися на чотирьох кінцівках. Зріст досягав 100-110 см, а маса дорослої особини не перевищувала 18-22 кг. Об’єм мозку складав 350-380 см . Рамапітеки були мешканцями відкритих просторів. Можливо, користувалися примітивними знаряддями (ціпками, каменями), але не обробляли їх.

Австралопітеки — порівняно великі організми (маса близько 20-65 кг, зріст 100-150 см), що жили на Землі від 8 000 000 до 750 000 років тому. Ходили на коротких ногах при випрямленому положенні тіла. Маса мозку досягала в деяких видів 550 г, що більше, ніж у сучасних людиноподібних. Австралопітеки жили на відкритих просторах, де займалися полюванням і збирали рослинну їжу. У своїй діяльності використовували велику гальку, а також довгі кістки великих копитних.

Архантропи — найдавніші люди. Вивчено досить велику кількість форм найдавніших людей. Найбільш відомі: пітекантроп (Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир) та ін. Зовні вони були схожі на сучасних людей, хоча мали істотні відмінності: сильний розвиток надбрівного валика, відсутність справжнього підборідного виступу, низьке чоло і плоский ніс. Об’єм головного мозку досягав 1000 см'. Середній зріст дорослого архантропа був майже 160 см, але відомі форми, що значно перевищують ці розміри.

Архантропи у своїй діяльності широко використовували такі знаряддя, як рубила, скребла, наконечники. Вони з успіхом полювали на великих ссавців і птахів. Жили, в основному, в печерах, здатні були будувати примітивні укриття з великого каменю. На місці постійних стоянок, зазвичай, розводили вогонь.

Давні люди.

Олдувайська культура — найпримітивніша культура обробки каменю, коли для отримання гострого краю камінь розколювався зазвичай просто навпіл, без додаткового доопрацювання. Виникла близько 2,6 мільйонів років тому, зникла близько 1,7 мільйона років тому. Перші галькові знаряддя могли виробляти ще австралопітеки, останні — архантропи.

Назва культури дана за частиною Східно-Африканської рифтової системи — Олдувайської ущелини в Серенгеті, в Танзанії, в районі кратера Нгоронгоро. Для олдувайської культури характерні базові стоянки, де відбувався поділ їжі та виготовлення знарядь праці. Переважно стоянки знаходилися дуже близько до води. Це пояснюється передусім відсутністю технології збереження і транспортування води та типовою високою концентрацією флори та фауни біля водойм. Початковим етапом виготовлення знарядь олдувайської культури був збір річкової чи морської гальки овально-плоскої форми. Далі спеціальним відбійником, наприклад, окремо відібраною

галькою сигароподібної форми, завдавали першого удару — з більш вузького кінця. Перший скол створював умови для інших відщеплень — ударів можна було завдавати вже з двох сторін. З кожним новим ударом число ударних площадок зростало; таким чином знаряддя набувало певної форми. Відбивання гальки невеликих розмірів відбувалося без посередництва якогось майданчика, просто тримаючи відбійник і оброблювальний матеріал в руках, тоді як більші камінці обробляли на землі чи на спеціальних «наковальнях».

Найдавніше житло було знайдено на одній із стоянок Олдувайської ущелини, — це був круглий кам'яний майданчик, що мав близько 4 м в діаметрі. Можливо, на стоянках зводилися примітивні хижі з гілок, притиснених до землі камінням.

В ашельську епоху домінували архантропи. В ранньому ашелі до 90 % знарядь становили відщепи, але поступово з чоперів розвинулося ручне рубило — універсальне знаряддя, яке відрізнялося від чопінгів тим, що оббивалося з двох боків багатьма дрібними сколами. Рубило досягало 10—20 см завдовжки, важило 0,5—1 кг, мало необроблену частину — п’ятку (щоб тримати рукою). З’явилися клівери — сокироподібні рубила з прямим або вигнутим лезом. У середньо-пізньоашельську епоху рубило часто виготовляли вже з відщепів; його робочий край загострився й займав майже весь периметр знаряддя; в техніці обробки виникла ретуш (вторинна обробка дрібним відколюванням); зникла п’ятка. Рубила почали використовуватися як наконечники списів. Клівери набули правильної форми; вдосконалився нуклеус; в ужитку з’явився нуклеус левалуа (його попередньо ретельно оббивали з усіх боків, добиваючись правильної форми, а потім повздовжніми ударами відбивали з різних боків, як правило, трикутні відщепи, з яких також виготовляли знаряддя). На відщепах виготовляли скребла, скребки, свердла. На кількох закордонних стоянках відкриті залишки дерев’яних списів і палиць-копалок, кінці яких гартували обпалюванням.

5)Неандертальці .Морфологічний вид та основні види. Проблема визначення місця неандертальців у антропогенезі. Сучасні дослідження ДНК неандертальців. Причини зникнення неандертальців. Муст,єрська культура .Релігійні уявлення та мистецтво неандертальців.

Неандертальці. Для них характерні низьке скошене чоло, низька потилиця, суцільний надбрівний валик, велике обличчя з широко розставленими очима, недорозвинутий підборідний виступ, великі зуби. Зріст їх досягав 160 см, м’язева система була дуже сильно розвинена. Велика голова втягнута в плечі. Класичні неандертальці жили 50-60 тис. років тому.

На сьогоднішній день відомо, що від 700 до 300 тис. років тому жили ранні західноєвропейські неандертальці, які мали більш прогресивні порівняно з класичними неандертальцями морфологічні ознаки: менше виступало наперед обличчя, відносно високе зведення черепа, менш покате чоло й ін. Мабуть, від них походять прогресивні неандертальці, вік яких близько 50 тис. років.

Кам’яні знаряддя неандертальців були більш різноманітні і досконалі. Серед них зустрічалися наконечники, скребла та рубила. За допомогою таких знарядь древня людина забезпечувала себе всім необхідним. Неандертальці вміли не тільки підтримувати, але й добувати вогонь. Поселялися вони на узбережжях річок, жили під природними навісами або в печерах. У них формується мова. Є припущення, що вони зробили перші кроки в галузі мистецтва і символічних позначень.

Нові люди — кроманьйонці. Виникнення людей сучасного фізичного типу відбулося відносно недавно, близько 40 тис. років тому. Залишки цих людей виявлено в Європі, Азії, Африці, Австралії. За місцем першої знахідки викопних людей сучасного типу назвали кроманьйонцями. Це були високі, могутньої статури люди. За своєю фізичною будовою вони майже не відрізнялися від сучасних людей. Об’єм мозку 1600 см , як і в сучасної людини. Суцільний надбрівний валик відсутній. Є підборідний виступ, що свідчить про розвиток мови. Жили в печерах, володіли наскельним живописом, носили одяг.

Неандертальська людина вже відчувала існування вищої сили, що керує життям, і намагалася привернути до себе її увагу та прихильність. Так постали складні магічні заходи. До цієї доби стосуються й початки вірувань у мітичних предків людини, «тотеми». Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо. Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, в байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні поховання мерців, здебільшого в самих селищах. При покійниках ставили їжу та різне знаряддя.

Неандертальці заселяли значну територію від Західної Європи до Сибіру приблизно 400 тисяч років тому. Вважається, що вони були нижчими та витривалішими за homo sapiens, а також мали товсті кістки, що нависали над очима. Вчені кажуть, що неандертальці зникли приблизно 40 тисяч років тому, коли з Африки до Європи прибували люди розумні (homo sapiens).

Також науковці припускають, що упродовж 5 тисяч років між неандертальцями та людиною розумною могло відбуватися схрещення. Нове дослідження може стати одним із доказів цього. У 1910-1911 роках археологи виявили у печері Ла-Котте-де-Сент-Бреладе на нормандському

острові Джерсі 13 зубів дорослого, як тоді визначили, неандертальця. Сучасні британські експерти за допомогою комп'ютерної томографії відсканували зуби, щоб вивчити їх детальніше.

Після повторного вивчення з'ясувалося, що зуби належали щонайменше двом дорослим, і що у них є особливості, характерні для сучасних людських зубів.

Вважається, що зубам з Ла-Котте 48 тисяч років, що близько до ймовірної дати вимирання неандертальців 40 тисяч років тому. Автори дослідження припускають, що, ймовірно, неандертальці не вимерли у традиційному розумінні, а були «поглинені» людиною сучасною. Але поки це лише припущення, яке потребує подальшого дослідження.

Наразі науковці розпочали процес виокремлення древньої ДНК зі знайдених зубів. Так вони хочуть дізнатися, одного чи двох видів ДНК у зубах, і вже після цього дослідники будуватимуть нову гіпотезу зникнення неандертальців.

Причинами зникнення неандертальців також називають боротьбу за ресурси з homo sapiens, кліматичні зміни, ймовірне завезення людиною розумною з Африки нових хвороб, які зменшили популяцію неандертальців та призвели до їх вимирання.

Муст'єрська доба. Датується близько 100000 років до н. е., припадає на найбільше зледеніння в Україні. До цієї доби стосується вже багато пам'яток перебування людини в Україні. В. М. Щербаківський вважав, що людина з'явилася в Україні тільки за Муст'єрської доби. Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на південь від Пінських боліт, басейну Десни, до Сіверського Дінця. Пам'ятки перебування людини знайдено на Чернігівщині (біля Деркуль), на Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють наконечники, скребла. Використовуються також кістки тварин як голки, вила тощо.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли людство: вміння добувати вогонь. Глиняного посуду ще не було, і людина використовувала для варіння черепи тварин. До цієї доби належать житла людини в землянках.