Укр.літ посібник зно

Українська

література

УДК 811.161.2+822.162,3.08] (082.1)

А21

Автори:

А. Г. Калушко – учитель української мови та літератури;

М.А. Григоренко - викладач кафедри української мови та літератури Інституту біологіі;

Т.І. Сонько – доктор педагогічних наук

Українська література: Довідник. Теорія для ЗНО: Українська література / А. Г. Калушко, М.А. Григоренко,Т. І. Сонько. – 1-е видання; оновлене. – К. Соняшник, 2019. – 62 с.

ISBN 978-968-348-658-8

Головна мета цього конспекту– допомогти тобі самостійно підготуватися до тестування з української мови та літератури.

Хто складав ці конспекти?

Матеріал вивчали, збирали та упорядковували найкращі викладачі з декількох шкіл.

Як побудований конспект?

Кожен тема відповідає чинній програмі ЗНО. Кожна нова тема виділена червоним кольором. Важливі правила, орфограми чи винятки – жирним шрифтом.

Я в 9 класі, чи допоможе мені конспект?

Конспект буде корисним учням 5-11 класів та студентам перших курсів університетів. В наших конспектах ви знайдете базу, яка потрібна всім та кожному.

З повагою, Ваші @zno2020_

УДК 811.161.2+822.162,3.08] (082.1)

Свідоцтво про реєстрацію авторського права №59841

ISBN 978-968-348-658-8

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Фольклор, або усна народна творчість, — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Традиційно виділяють три фольклорні роди, які мають певні жанри:

Народний епос — розповідні фольклорні твори. Його жанри:

загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь-відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва «загадка»: від «гадка» — думка, «гадати» — думати, мислити; прислів’я — стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід;

приказки —- стійкі вислови у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища; анекдоти — короткі усні гумористичні або сатиричні оповідання про якусь подію, випадок з дотепним, часто

несподіваним чи парадоксальним фіналом; казки — це фольклорні розповідні твори про вигадані, часом фантастичні події (види: казки про тварин, чарівні казки, соціально-побутові казки);

легенди — це оповиті казковістю і фантастичністю перекази про якусь визначну історичну подію чи особу, улюбленого персонажа (здебільш реального); перекази — це народні оповідання про історичні події й особи (наприклад, про Хмельницького, Палія,

Мазепу, Залізняка. Довбуша). Від легенд вони відрізняються тим, що в них менша роль належить фантастиці, більша — історії, а оповідь переважно реалістичного характеру; байки — це невеликі, здебільшого віршовані оповідання повчального алегоричного змісту;

притчі — повчальні алегоричні оповіді, у яких хронологічно послідовне зображення подій і пригод підпорядковане моралізаційній частині твору; міфи — це вигадані розповіді, які передають уявлення наших предків про всесвіт, природу, богів тощо.

Народна лірика (пісні) — фольклорні невеликі поетичні твори, які співають: календарно-обрядові пісні — це пісні, які виконують під час календарних свят, обрядів, їх різновиди:

весняного циклу (веснянки, гаївки);

літнього циклу (русальні, купальські, жниварські); зимового циклу (колядки, щедрівки);

родинно-побутові пісні — це пісні, які супроводжують родинні обряди. Їх різновидами є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі, пісні-голосіння; соціально-побутові пісні — пісні, у яких ідеться про соціальні й побутові події (козацькі, кріпацькі, рекрутські, чумацькі, бурлацькі (наймитські), стрілецькі);

коломийки —- пісні, пов’язані з однойменним танцем, що мають дворядкову строфу, кожен рядок якої містить прикінцеву риму і налічує 14 складів.

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля). Окрім того, побутує народний ліро-епос — фольклорні твори, що містять ознаки як народного епосу, так і народної лірики.

Ознаки фольклору: усна форма побутування; варіантність; традиційність; колективність; анонімність.

Пісні Марусі Чурай — «Віють вітри, віють буйні…», «За світ встали козаченьки…»

Життя Марусі Чурай оповите імлою давнини, але достеменно відомо, що народилася вона 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота, котрий брав участь у походах проти польської шляхти.

Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любов’ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною.

У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Якось восени Маруся пішла на вечорниці і там побачила Гриця з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасне кохання — усе разом завирувало в її душі. Чураївна знову хоче накласти на себе руки, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць.

Коли померлого Гриця принесли до церкви, Маруся кинулась до труни і, обливаючись слізьми, розповіла про свій злочин. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування.

Відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі Чурай:

1)вона, ще перебуваючи у в’язниці, тяжко захворіла на сухоти; після помилування змарніла й померла у 1653 році;

2)Маруся не могла залишитись у Полтаві, де все нагадувало про Гриця. Вона, змучена докорами сумління, багато мандрувала й померла в якомусь російському монастирі.

На сьогодні відомо 20 пісень, автором яких вважають Марусю Чурай, але цілком можливо, що їх набагато більше. Народна пам’ять приписує Марусі Чурай авторство пісень, популярних упродовж тривалого часу: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Грицю, Грицю, до роботи», «Ой не ходи, Грицю», «Чого ж вода каламутна», «Котилися вози з гори», «Летить галка через балку» та інші.

«Засвіт встали козаченьки»

Сюжет. У пісні йдеться про те, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його «через чотири недільки» додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину». Мати бідкається, що ж то за час настав, «щоб чужая дитиночка За рідную стала».

Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою. Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину. Жанр: літературна козацька пісня.

«Віють вітри, віють буйні»

Сюжет. Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це – «люте горе», вона себе порівнює з билинкЬю в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим. Ідея: возвеличення щирого почуття кохання..

"Ой Морозе, Морозенку"

Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.

Основна думка: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.

Жанр: історична пісня.

Композиція:

Твір має свого роду обрамлення — починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

Експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка. Зав’язка: бій з ворогом. Кульмінація: полон та катування героя. Розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина.

«Чи не той то хміль..»

Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Жанр: історична пісня.

Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.

Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом.

Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

«Ой летіла стріла»

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.

Ідея: висловлення співчуття до загиблого.

Композиція

Експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина. Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.

Кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя. Розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.

У баладі «Ой летіла стріла» змальовується, як загинув удовин син від стріли. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там «слізок криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро забудуть про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність.

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Літопис “Повість минулих літ” Жанр: літопис (хронологічний виклад важливих подій із історії Київської Русі).

Автор: Нестор Літописець (чернець Києво-Печерського монастиря, бл. 1055-1113). Основні мотиви: заклики до єдності Руської землі, любов до неї, занепокоєння через князівські

Літопис побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він почув;

Містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази, байки,

використовує художні засоби, має художню цінність.

«Слово про похід Ігорів» (кінець ХІІ ст.)

Жанр: У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії (тому це – ліроепічний твір). Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему. Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор: Автор поеми невідомий. Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимось із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. За іншою версією, твір написано не раніше кінця XVIII ст. і є майстерною стилізацією під давньоруські часи. Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).

Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.

Композиція

1.Вступ (пісня Бояна) – роздуми автора над манерою описування подій.

2.Основа частина (кілька оповідань):

–виступ Ігорової дружини;

–похід;

–битви з половцями;

–сон і «золоте слово» Святослава; -«плач Ярославни»;

–втеча Ігоря з полону;

3. Закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Характеристика основних персонажів

Князь Ігор Святославич. Новгород-сіверський князь Ігор із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов’язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за її свободу: «Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую». Князь Ігор — вірний син Руської землі.

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: «Ігоря хороброго полку — не воскресити!» Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буйтур”. У вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.

Князь Святослав (батько Ігоря та Всеволода) Він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі. Автор «Слова…» всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності, як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців. Ця патріотична ідея знайшла найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава. Дорікаючи Ігореві і Всеволодові за їх необдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу їх поразки, яка завдала багато горя усій Руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть допомагати йому у великій справі захисту рідної землі.

Ярославна (дружина Ігоря, справжнє історичне ім’я – Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла). Ярославна – юна дружина Ігоря, яка, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі. Ярославна, сумуючи, плаче, мов чайка, вона, якби змогла, полетіла би пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б «кривавії рани на дужому тілі князя». У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі, Ярославна докоряє вітрові:

«Чому мечеш ти хановськії стріли На своїх легесеньких крильцях На моєї лади воїв?»

Поетичний образ Ігорової дружини Ярославни є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов’янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.

Григорій Сковорода

(1722-1794)

Народився в с.Чорнухах, що на Полтавщині, помер у с. Іванівці, що на Харківщині

Твори Григорія Сковороди:

збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», яка уміщує 30 творів таких жанрів: пейзажні вірші, романси, які увійшли до рукописних збірок народних пісень, панегірики, оди, пісні;

книга «Байки харківські»;

філософські трактати («Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін.);

притчі.

Усвоїх творах Г. Сковорода оспівував природу України, працьовитих людей, висміював панівну верхівку, проголосив людину та її волю найвищою цінністю, розвинув ідеї демократизму та гуманізму, єднання людини з природою, вніс у літературу нові теми й образи. На думку письменника-філософа, джерело справжнього щастя -творча праця за природними нахилами; істинна сутність людини — у працелюбстві, у пошуках шляху до «всенародного щастя».

«Бджола та Шершень»

Григорій Сковорода не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. На думку Сковороди: «Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспіль-них явищ — таке завдання і

призначення байки». Тому майже всі його байки — це зображення глибокої істини в простих життєвих сюжетах за допомогою сатири.

Г. Сковорода завжди вважав, що кожна людина повинна працювати за своїми здібностями, наголошував, що нема нічого гіршого, ніж хворіти думками. А найкращими ліками проти цієї хвороби є «сродна праця». Мислитель закликає людей пізнавати самих себе, адже шлях до щастя лежить через самопізнання своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності.

Ці погляди він висловив у байці «Бджола і Шершень» (збірка «Байки харківські»), де Бджола — це мудра людина, «що у своєму ділі працює». Вона збирає мед, бо, власне, народжена для цього. Для неї

саме збирання меду — «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього ніяк не може збагнути Шершень. І тому відразу можна зрозуміти, що Шершень — це уособлення паразитів, які звикли жити за рахунок інших

Ідея байки: праця повинна стати природною потребою для кожного.

Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, головне, щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльності людини зумовлений не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

Г.С. Сковорода писав: «Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу».

Література кінця XVІІІ– початку ХХ ст. Іван Котляревський

(1769 - 1838)

-представник (основоположник) нової української літератури

Народився: 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату.

Навчання - служба - робота: Полтавська духовна семінарія - Новоросійська канцелярія в Полтаві - 1808 р. відставка у чині капітана з орденом святої Анни - 1812 р. сформував український козацький полк на війну з Наполеоном - 1818 р. став членом масонської ложі «Любов до істини» - 1818-1821 директор Полтавського театру.

Факт: сприяв викупу із кріпацтва актора М. Щепкіна.