Презентация на тему:

«Основні підходи до розуміння права»

Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає­ процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності­ людини, і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Класичні підходи до розуміння права:

природно-правовий (юснатуралістичний, ідеологічний)

позитивістський (нормативістський, юридико-позитивістський, етатистський)

соціологічний

Природно-правовий тип праворозуміння

Загальна характеристика природно-правового типу праворозуміння:

в межах даного типу праворозуміння розділяються право і закон;

природне право розуміють як існуюче незалежно від держави, суспільства і свідомості людини (реіфіційована соціальна реальність);

відбувається ототожнення права і моралі (такі моральні цінності як справедливість, свобода, рівність складають ядро природного права, визначають собою правотворчу та правозастосовну діяльність);

природне право як явище ідеальне і абсолютне не підвладне «псуванню»;

право – духовний, надпозитивний феномен;

вихідна форма буття права – суспільна свідомість, ідея, уявлення про право;

важлива складова права – природні, невідчужувані права людини;

розмежування права та закону.

Школа природного права (юснатуралізм)

Прихильники цієї школи вважають, що будь-яке пояснення права має містити посилання на мораль (передусім на справедливість), яка є втіленням цих природних засад. Природно-правове розуміння грунтується на тому, що між правом і мораллю існує необхідний зв'язок ("з'єднувальна теза"). Тому головною особливістю природно- правового мислення є критичне оцінювання позитивного права з позицій моралі (справедливості).

Залежно від філософсько-світоглядних поглядів представників школи природного права моральний стандарт, до якого апелюють при оцінюванні позитивного права, може походити від Бога ("божественне природне право"), виводитись із світового порядку ("космологічне природне право"), людської сутності ("антропологічне природне право"), розуму ("раціональне природне право") та ін.

Нормативістський тип праворозуміння

Загальна характеристика статистського типу праворозуміння:

право ототожнюється з законом держави;

право - це зовнішній нормативний порядок, що підтримується за допомогою фізичного примусу;

право виразник волі держави;

питання про справедливість права, його моральну обґрунтованість, відповідність правосвідомості, тобто питання про ціннісну легітимацію права, як і питання про його реальну комунікативну дію - не розглядаються прихильниками правового етатизму з предмету юридичної науки або визнавався неіснуючим.

право – позитивний факт, що не вимагає аксіологічного осмислення

вихідна форма буття права – норма права

Юридичний позитивізм

Цей напрям праворозуміння грунтується на тому, що необхідного зв'язку між правом і мораллю не існує.

За висловом англійського філософа Т. Гоббса, "влада, а не істина породжує закони". Виходячи з цього, позитивісти вважають, що норма є правовою незалежно від її моральної оцінки. Тому правило будь-якого довільного змісту може бути правовим, а його несправедливість не є підставою для заперечення його правового характеру.

Класичний позитивізм

визначає право як наказ суверена і пояснює обов'язковість права існуванням у переважної більшості членів суспільства звичаю коритися цим примусовим наказам. Відомий російський правознавець Г. Шершеневич підкреслював, що будь-яка норма права є наказом; на його думку, норми права (навіть ті, що виражені у дозвільній формі) не пропонують, не радять, не переконують, не просять, не вчать, а вимагають певної поведінки.

Сучасний позитивізм

зазвичай пов'язує обов'язковість права з існуванням правила визнання, яке визначає умови, котрі спід виконати, аби певну норму можна було вважати правовою. У кожній правовій системі правило визнання може набувати різних форм. Наприклад, статус певних правил як правових норм може бути пов'язаний із тим фактом, що їх видав уповноважений нормотворчий орган, або з їхнім давнім існуванням у формі звичаю, або їхнім зв'язком із судовими рішеннями.

Спираючись на це, позитивісти вважають, що авторитет правила визнання переходить на норми права, зумовлює їх обов'язковість. Таким чином, сучасний позитивізм грунтується на тому, що необхідного зв'язку між правом і мораллю не існує ("роз'єднувальна теза"), а тому те, що вважається правом в кожному конкретному суспільстві, є по суті питанням суспільного факту (згоди, конвенції) або традиції ("суспільна теза").

У сучасному позитивізмі виокремлюють два основні напрями: "м'який позитивізм" та "жорсткий позитивізм". "М'які" позитивісти (наприклад, англійський філософ права Г. Харт) припускають можливість існування традиції вважати правом лише ті правила, які відповідають моралі в конкретному суспільстві. Натомість "жорсткі" позитивісти (наприклад, професор Оксфордського університету Дж. Раз) наполягають на тому, що мораль за жодних обставин не може бути критерієм юридичної чинності норми.

Соціологічний тип

праворозумінняЗагальна характеристика цього типу праворозуміння:

суспільство та право розглядаються як цілісні, взаємопов'язані явища;

право, виникає безпосередньо в суспільстві, в окремих правовідносинах;

етапами виникнення та існування права є: 1) "живе право", що існує у правилах самого життя і виявляється як "внутрішній порядок людських союзів"; 2) формування "права юристів", що міститься у судових рішеннях; 3) виникнення та функціонування офіційного права, що його формулюють офіційні органи в законах та інших актах;

вивчати слід не лише норми права, що встановлені державою, але й усю сукупність правових відносин, що склалися в суспільстві;

право є засобом соціального контролю та досягнення соціальної рівноваги;

значна увага відводиться судовій гілці влади.

право створюється судами й іншими державними службовцями у сфері правозастосування

Психологічна концепція праворозуміння

Очолював професор із Санкт-Петербурга Л.Петражицький, відкидає погляди на право як на норми, юридичну практику чи втілення певних ідеалів і принципів. Право тут розглядається виключно як прояв правосвідомості, явище людської психіки, на котру впливають різні чинники, в тому числі законодавство. У центрі уваги Л. Петражицького — питання про розмежування права і моралі, засноване на поділі емоцій на імперативні, атрибутивні та імперативно-атрибутивні. Імперативні емоції — це уявлення про свої обов'язки, що і становить зміст моралі. Головним для права є атрибутивні емоції — усвідомлення своїх прав.

Марксистське вчення про право

Згідно ним право — суто класове явище. Виходячи з визначення, що його дали К. Маркс і Ф. Енгельс праву в «Маніфесті Комуністичної партії», воно є піднесеною до закону волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами його життя. Отже, головні ознаки права — його класовий, вольовий характер і матеріальна обумовленість. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Водночас право може справляти зворотний вплив на економіку і все суспільне життя.