види систематизації1

Основними видами систематизації нормативно-правових актів є:

• кодифікація;

• інкорпорація;

• консолідація.

Кодифікація — це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і проти­річ, скасування застарілих норм) нормативно-правових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання та ство­рення нового систематизованого нормативноправового акту. Кодифікація є, по суті, вищою правотворчою формою система­тизації нормативного матеріалу. Вона узагальнює, доповнює та впо­рядковує лише чинне законодавство, об'єднуючи його у певній галузі права. Результатом кодифікації є прийняття нового зведеного норма­тивноправового акту стабільного змісту, який регулює значну ча сти­ну суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. Акт кодифіка­ції завжди значний за обсягом та має складну структуру. Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними ор­ганами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Ознаки кодифікації:

• завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

• результатом кодифікації є видання нового нормативно-правового акта;

• здійснюється винятково спеціально уповноваженими органами держави;

• її метою є кардинальна переробка або удосконалення змісту законодавчого регулювання;

• при кодифікаційних роботах, у зміст правового регулювання вносять суттєві зміни аж до скасування існуючих і створення принципово нових правил поведінки;

• здійснюється в межах певної галузі законодавства, тому в її основі мають бути предмет і метод правового регулювання;

• кодифікаційний акт регулює значну і досить широку сферу відносин (майнові, трудові, шлюбно-сімейні відносини, боротьбу із злочинністю);

• з набранням чинності кодифікаційним актом попередні акти, що регулюють аналогічні суспільні відносини, втрачають чинність повністю або в частині, що суперечить цьому акту.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої системи нормативних актів, забезпечує оптимальну скоординованість чинних норм, створення в законодавстві укрупнених нормативних блоків. Вона дозволяє вирішити два взаємопов'язаних завдання — вдосконалювати зміст і форму законодавства. Результатом кодифікації є нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення тощо).

Кодифікаційні акти становлять той фундамент, на якому будується нове законодавство, впорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні суперечності, уніфікують правовий категорійний апарат, забезпечують єдність термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів.

Кодифікація не обмежується приведенням в порядок тексту чинних актів, а, виходячи із загальних принципів даної правової системи, враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднує і систематизує наявні правові акти, а переробляє їх зміст, в одному зведеному акті струнко і внутрішньо узгоджено викладає правові настанови, які максимально повно регулюють певну сферу суспільних відносин. При цьому припускається критична переоцінка чинних правових норм, перегляд нормативних актів, усунення неузгодженості та суперечностей між ними, заповнення прогалин у праві, заміна застарілих норм новими. Результатом кодифікації є новий зведений законодавчий акт, що змінює нормативні акти, які діяли раніше.

Кодифікаційні акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах, а саме:

• основи законодавства — це сукупність нормативно-правових актів, які містять поняття, цілі, завдання і принципи правового регулювання, які визначають основні напрямки регулювання пе­вної сфери суспільних відносин;

• кодекси — це нормативноправовий акт, в якому об'єднано і си­стематизовано правові норми, що регулюють певну сферу сус­пільних відносин.

• статути — це нормативно-правові акти, які регулюють правове становище певних підприємств, органів, установ (Статут підпри­ємства) або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залі­зничних доріг).Тобто статут визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок діяльності тощо;

• положення — це нормативно-правові акти спеціальної дії, які регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи, організації чи групи однорідних органів, уста­нов, організацій (Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України);

• правила — це нормативно-правові акти, які містять процедурні норми, що визначають порядок організації якогонебудь роду ді­яльності та мають загальнодержавне значення (Правила дорож­нього руху).

Таким чином, кодифікаційний акт є впорядкованою системою пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на осно­ві єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достат­ньо стабільних суспільних відносин.

За рівнем перероблення та оновлення правових норм історично склалися два основні методи кодифікації: кодифікація-компіляція і кодифікація-реформа.

Кодифікація-компіляція – це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання чинних норм права та їх приведення в певну кодифіковану форму без суттєвих змін.

Цей метод використовується у разі, якщо єдиною метою кодифікації є спрощення та уніфікація законодавства. Багато відомих історії кодифікацій здійснено саме за цим методом. Серед них – Руська правда, Соборне уложення 1649 р., Господарський кодекс України.

Кодифікація-реформа – це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання норм права та їх приведення в певну кодифіковану форму із суттєвими змінами, зокрема створенням принципово нових норм та інститутів.

Цей метод є складнішим, більш тривалим, передбачає більш високий рівень юридичної науки та нормотворчої майстерності. Як правило, він використовується на тих етапах реформування суспільства, що передбачають одночасне реформування правової системи і досягнення не тільки суто юридичних, а й інших цілей – утвердження та закріплення нових цивілізаційних стандартів, нового типу державного режиму, принципово нових відносин власності тощо. Такими кодифікаціями є Французький цивільний кодекс 1804 р., відомий як Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення 1896 р. Серед прикладів сучасних вітчизняних кодифікацій-реформ – Цивільний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

У юридичній літературі виокремлюють такі кодифікації:

• загальну, в результаті утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

• галузеву, здійснюється на рівні певної галузі законодавства (основи законодавства, Цивільний, Кримінальний, Сімейний кодекси); її результатами в Україні є видання, наприклад, ЦК, КК, ЦПК, КПК.

• спеціальну (міжгалузеву), здійснюється в межах певної галузі законодавства чи інституту (Повітряний, Бюджетний, Податковий, Лісовий, Митний кодекси).

Слід зазначити, що кодифікації є важливим показником рівня прогресу людства, взірцем правничої думки. Почесне місце в скарбниці світової культури посідають перший із видатних кодексів – вавілонський Кодекс Хаммурапи, оригінал якого у вигляді базальтової стели зберігається в Дуврі (Париж), римські Закони XII таблиць та Corpus juris civilis, Руська правда – пам'ятник середньовічної вітчизняної правничої думки, славнозвісні кодифікації XIX ст. – Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, Звід законів Російської імперії та ін. Ці зразки систематизації законодавства є видатними пам'ятками не тільки правничої думки, а й світової цивілізації загалом.

Інкорпорація — це вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання нормативно-правових актів без зміни їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку. Метою інкорпорації є підтримка законодавства у діючому стані, який міг би забезпечити його доступність, надавати усім суб'єктам права достовірну інформацію про нормативно-правові акти у їх чин­ній редакції. Результатом інкорпорації є зовнішнє упорядкування чинного за­конодавства. Під час такого упорядкування до тексту актів, вміщених у збірник вносяться всі наступні офіційні зміни і доповнення з фіксу­ванням реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи, а та­кож вилучаються глави, статті, окремі пункти, абзаци й інші частини, які визнані такими, що втратили силу.

Із тексту нормативно-правових актів виключаються також різ­ного роду оперативні доручення, ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт. Отже, особливістю інкорпорації є те, що при упорядкуванні за­конодавства зміст нормативно-правових актів по суті залишається не­змінним. І цією властивістю інкорпорація відрізняється від кодифіка­ції і консолідації.

Залежно від юридичної сили збірників, що видаються, інкор­порація поділяється на офіційну і неофіційну. Офіційна інкорпорація здійснюється від імені компетентних правотворчих державних органів, які затверджують або у інший спо­сіб офіційно схвалюють підготовлені збірники чинних нормативно-правових актів. Такі збірники є офіційною формою оприлюднення ді­ючих актів або тих, що набувають чинності і виступають офіційним джерелом права. І тому на його матеріали можна посилатися у процесі правотворчої або правозастосовчої діяльності, при вирішенні будьякої юридичної справи. Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, держав­ними чи приватними видавництвами, науковими установами, навча­льними закладами, окремими спеціалістами за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права, во­ни мають суто довідковоінформаційний характер. Більшість виданих на сьогодні в Україні збірників законодавст­ва — це є неофіційна інкорпорація.

Залежно від способу розміщення матеріалу інкорпорація по­діляється на види:

• 1) хронологічна, тобто у збірнику законодавства нормативно-правові акти розташовуються за датами їх опублікування і на­брання законної сили. У хронологічній інкорпорації кожний но­рмативноправовий акт має порядковий номер, назву, рік, місяць і день видання, а також номер статті;

• 2) систематична (предметна, тематична), тобто у збірнику зако­нодавства нормативно-правові акти розташовуються за тематич­ними розділами або за предметною ознакою (галузями права, їх інститутами), сферами державної діяльності. У систематичних збірниках на початку кожного розділу та кожного підрозділу ро­зміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що роз­вивають, конкретизують і деталізують основні норми;

• 3) суб'єктна, тобто упорядкування нормативно-правових актів здійсняються за суб'єктом їх прийняття.

За обсягом

• загальну (генеральну )

• галузеву

• міжгалузеву

• спеціальну ( за окремими інститутами однієї галузі права )

За суб'єктами здійснення

• правотворчого суб'єкта

• спеціально уповноваженого суб'єкта

• інших суб'єктів за їх ініціативою.

Існують також інші види інкорпорації, які здійснюються за такими критеріями: алфавітний порядок, галузь права, суб'єкт прийняття нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності тощо. Таким чином відбувається об'єднання цілісних нормативно-правових актів у збірники правового матеріалу за критерієм, який обирає сам систематизатор.

Окремі інкорпоративні збірники можуть будуватися не за од­ним, а за кількома критеріями (наприклад, хронологічним та за крите­рієм суб'єкта нормотворчості. Так, наприклад, подається матеріал у "Відомостях Верховної Ради України").

Найпоширенішими в Україні результатами інкорпорації є збірники та зібрання законодавства.

Збірники законодавства – це збірки нормативно-правових актів, об'єднаних за тематичною ознакою.

Тексти актів у них наводяться із змінами на момент закінчення підготування до друку (на першій сторінці або у вихідних даних має міститися інформація про те, станом на яку дату наводяться тексти документів). Допускається включення в такі збірники не повних текстів актів, а лише необхідних витягів із них, а також офіційних роз'яснень органів державної влади з питань застосування цих актів, відповідних рішень Конституційного Суду України, узагальнень судової практики вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.

Зібрання законодавства – це систематизовані за хронологічною ознакою збірки нормативно-правових актів.

Такі зібрання зазвичай мають офіційний характер. Так, поширеною є практика видання друкованих зібрань законів із роз'ємними частинами, що надає можливість актуалізувати тексти законів шляхом заміни частин, які втратили чинність, на нові. Причому видавці таких зібрань беруть на себе зобов'язання своєчасно постачати нові випуски передплатникам для самостійного оновлення текстів.

Консолідація — це вид систематизації законодавства, який передбачає створення, на основі кількох нормативно-правових актів з одного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після ре­дакційної обробки, але без зміни змісту.

При консолідації новий акт затверджується компетентним правотворчим органом, а старі численні розрізнені акти визнаються таки­ми, що втратили чинність.

У процесі підготовки консолідованого акта здійснюється повне редагування, усуваються протиріччя, повторення тощо, але новий, ук­ладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить змі­ни в чинне законодавство.

Консолідація використовується там, де відсутня можливість ко­дифікації. Вона досить широко використовується в правотворчій дія­льності з метою впорядкування нормативних актів з питань оподатку­вання, адміністративної відповідальності тощо.

Специфікою консолідації є те, що основною її метою є усунення множинності нормативно-правових актів, дублювання чи колізій норм права тощо.

Консолідація має як схожі з кодифікацією та інкорпорацією риси, так і свої специфічні ознаки, що відрізняють її від інших видів систематизації законодавства. На відміну від інкорпорації, консолідація спрямована на підготовку одного або кількох нормативно-правових актів з вузького кола питань шляхом об’єднання в них правових норм, які містяться в раніше виданих нормативних актах. Окрім того, консолідація законодавства має лише офіційний характер, оскільки новостворений акт затверджується уповноваженим органом, а всі інші акти, норми яких увійшли до нього, визнаються такими, що втратили силу. Щодо відмінностей від кодифікації, то консолідація законодавства обмежується лише зовнішньою обробкою, а не внесенням, поряд із тим, ще змін до змісту нормативно-правового акта.

Отже, систематизація виконує надзвичайно важливу роль у обліку чинних нормативно-правових актів, при виданні нових норм права, забезпеченні їх узгодженості, ліквідації повторів і застарілих норм, належного вибору найефективніших засобів регулювання суспільних відносин. До того ж, систематизація законодавства є важливим засобом з’ясування змісту норм права і правильного їх застосування компетентними органами, вона сприяє розумінню загальних принципів і зв’язків окремих частин права. Якісна систематизація законодавства допомагає законодавцю досягти результатів, яких він прагне, засобами правового регулювання суспільних відносин – створенням необхідних умов для побудови правового суспільства.

Особливим видом систематизації законодавства є створення зводу законів – зібрання в одному нормативно-правовому акті всього чинного законодавства держави, розташованого у хронологічному порядку або за галузями права.

Цей систематизований акт відрізняється такими головними ознаками:

1) він завжди є офіційним джерелом нормативно-правових актів, оскільки видається від імені та за дорученням органу законодавчої влади;

2) звід законів має пріоритет перед усіма попередніми офіційними публікаціями законів, містить їхню чинну редакцію;

3) він є зібранням усіх чинних законів без винятку (а не кодифікацією за галузевим принципом);

4) цей вид систематизації передбачає велику попередню законотворчу роботу з узгодження норм права, усунення колізій і прогалин у законодавстві, скасування застарілих норм, об'єднання законів, що регулюють однакові питання, в єдині законодавчі акти тощо.