Семінар 3. Взаємини Єгипту з іноземними країнами в період Нового царства
.docxСемінар 3. Взаємини Єгипту з іноземними країнами в період Нового царства.
План:
1. Особливості єгипетської зовнішньої політики.
2. Взаємини Єгипту з країнами Передньої Азії.
1) Завойовницька політика щодо сусідів була продовжена за наступника Яхмоса Аменхотепа І (1525 – 1504 рр. до н.е.). Наслідуючи 17 батька, він здійснив похід до Нубії, під час якого були приєднані нові землі, включно до другого порогу Нилу, що дозволило об’єднати їх з південними номами Верхнього Єгипту в єдиний округ, призначивши на чолі «царського сина Кушу і начальника південних областей». Адміністративним центром нової області стало місто Нехен (д-гр. Гієраконполь). Також слід відзначити, що Аменхотеп І відступив від союзу свого батька з лівійцями, почавши воєнні дії проти племені Іаму-кехек, що проживало на захід від дельти Нилу. Відомостей про ці події залишилося небагато, тому про конкретні результати походу говорити складно. При Тутмосі І (бл. 1504 – 1492 рр. до н.е.) починається новий етап зовнішньої експансії Єгипту, зумовлений накопиченням ресурсів, здійсненним в період правління попередника. Основним напрямом стає територія Передньої Азії. Вс. Авдієв зауважував, що саме за правління Тутмоса І почала оформлюватися зовнішньополітична доктрина єгипетської держави, яку можна схарактеризувати як великодержавну і імперіалістичну стосовно навколишніх держав та народів. Тепер єгипетський фараон не обмежувався лише «розширенням кордонів» власної держави, але прагнув встановити контроль над усіма відомими йому землями. Тутмос І розширив територію своєї держави на півдні до 3 порогу Нилу та області Донгола, на території якої знаходилося столиця Нубії Напата. Після південного походу Тутмос І здійснив військову експедицію в Передню Азію з метою встановлення контролю за торговельними шляхами, що сполучували Східне Середземномор’я з Месопотамією. Свою роль, звісно, відігравало і прагнення захопити багату здобич: золото, скот, рабів на території Синаю, Палестини, Фінікії, Сирії.
На правління Тутмоса ІІІ (1479 – 1425 рр. до н.е.) припадає період найвищого розквіту зовнішньої експансії Давнього Єгипту. В цей час здійснюються нові походи в Нубію, Палестину, Сирію. Дві останні мали стати плацдармом для подальшого військового та торговельноекономічного проникнення єгиптян в Малу Азію та Месопотамію.
Біля м. Мегіддо єгиптяни розгромили союзників приблизно в 1457 – 1456 рр. до н.е., захопивши місто та зібравши з нього багату данину. Водночас в Південній Сирії було побудовано фортецю, що мала стати базою єгипетського панування на півночі. Вірогідно в 1451 – 1450 рр. до н.е. було здійснено так званий «п’ятий похід» в Малу Азію з метою локалізації міста-держави Кадеш, що була найбільш запеклим ворогом Єгипту. Основною ціллю стали прибережні міста Фінікії – Уарчет, Іартіту. Метою VI та VII походів (1450 – 1448 рр. до н.е.) стало закріплення панування Єгипту на узбережжі Фінікії, зокрема, захоплення портового міста Сіміра та знищення Кадешу. Обидвох цілей було досягнуто, і ці території вже розглядалися не як васальні фараону держави, а як безпосередньо провінції Єгипетського царства. Восьмий похід Тутмоса ІІІ було присвячено війні з державою Мітанні за володіння долиною Євфрату, внаслідок чого армія азійської держави була витіснена за ріку. Під час походу було захоплено місто Каркеміш та захопити значну територію на захід і схід від Євфрату, спустошивши їх.
Водночас з походами в Передню Азію відбувалася експансія на південь з метою подальшого захоплення Нубії, після чого кордони Єгипетського царства були розширені до ІV – V порогів Нилу (1430 – 1429 рр. до н.е.).
За правління спадкоємців Тутмоса ІІІ в Сирії та Палестині знаходилися постійні військові гарнізони, завданням яких було збереження панування єгиптян в регіоні. Водночас існувала система заручників та династичних шлюбів з представниками місцевої аристократії. Не зважаючи на вищеперераховані заходи місцеві племена час від часу піднімали повстання проти єгиптян. Так наступник Тутмоса ІІІ фараон Аменхотеп ІІ (пр. 1428 – 1397 рр. до н.е.) був змушений здійснити як мінімум три походи проти сирійських держав з метою приборкати їх. Ці походи на думку Авдієва дозволили відновити гегемонію Єгипту в Передній Азії, поставивши під контроль провідні торговельні шляхи.
Зосередившись на релігійній реформі, Аменхотеп ІV не приділяв багато уваги підтриманню відносин з традиційними союзниками Єгипту в Передній Азії. Більш того, він дозволяв собі зневажливі дії щодо панівних династій цих держав. Так, зокрема, під час супроводу майбутньої дружини Ехнатона – вавилонської принцеси було виділено лише п’ять колісниць, тоді як за традицією необхідно було не менш кількох тисяч. Більш того, Аменхотеп ІV своїми діями фактично створив першу велику дипломатичну кризу в Передній Азії, коли несподівано для правителів інших держав уклав союз з Ассирією – ворогом Мітанні та Вавилона.