3й курс (Арх) / Лекции / Тема III.Біосфера

ТЕМА ІІІ.

БІОСФЕРА, ЇЇ СТРУКТУРА ТА ЗАКОНИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

План:

1.Поняття біосфери. Вчення В. І. Вернадського про біосферу.

2.Структура біосфери.

2.1.Основні типи речовини в біосфері.

2.2.Атмосфера.

2.3.Гідросфера.

2.4.Літосфера.

2.5.Живі організми у біосфері.

3.Функціонування біосфери.

3.1.Функції живої речовини у біосфері.

3.2.Складові енергетичного балансу в біосфері.

3.3.Біохімічні кругообіги речовини.

4.Стабільність біосфери.

5.Поняття соціоекосистеми.

5.1.Класифікація і структура соціоекосистем.

5.2.Функціонування соціоекосистем.

5.3.Соціоекосфера. Вчення Вернадського В.І. про ноосферу.

1. Поняття біосфери. Вчення В. І. Вернадського про біосферу

Вперше термін біосфера використав австрійський вчений - геолог Е. Зюсс у 1875 р. Термін біосфера походить від двох слів: біо - життя і сфера - сфера. Таким чином, біосфера - область існування живої речовини (за Вернадським В.І.), оболонка земної кулі, яка включає верхні шари літосфери, гідросферу та нижню частину атмосфери, склад, структура й енергетика якої значною мірою зумовлені минулою або сучасною діяльністю організмів. Це сукупність усіх біогеоценозів Землі, єдина глобальна екосистема вищого рангу. Жива речовина біосфери (сукупність організмів нашої планети) забезпечує постійний кругообіг речовин і потік енергії, здійснює значні біогеохімічні перетворення геосфер.

Основоположниками вчення про біосферу є В. І. Вернадський та Тейяр де Шарден.

Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі. На таких висотах (у стратосфері) під час запусків геофізичних ракет у пробах повітря виявлено спори мікроорганізмів. Нижня межа біосфери сягає глибин літосфери, де температура становить 100 °С (у молодих складчастих ділянках — це приблизно 1,5—2 км і на кристалічних щитах — 7—8 км).

Отже, середовище існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя).

Верхня межа біосфери, за В.І. Вернадським, є променевою, а нижня — термічною. Променева межа зумовлена наявністю жорсткого короткохвильового випромінювання, від якого життя на Землі захищає озоновий шар, термічна — наявністю високих температур і знаходиться на суші в середньому на глибині 3— 3,5 км від земної поверхні.

1

З погляду системного підходу біосфера являє собою глобальну екосистему Землі.

Процеси, які відбуваються у біосфері та в оточуючому її планетному середовищі, породжуються і підтримуються, з одного боку, космічними, а з другого — земними факторами, пов'язаними з особливостями Землі як планети (напруженість гравітаційного і магнітного полів, особливості її речовини, випромінювання тощо). Взаємодія цих двох факторів створює єдине утворення — систему Землі (Шипунов). Біосфера є структурною частиною цієї складної планетної системи. І якщо її жива речовина формує для себе найсприятливіше середовище існування і розвитку — біосферу, то остання перетворює своє планетне середовище таким чином і в таких розмірах, щоб мати максимальну стійкість своєї структурної організації. Тому біосферу треба розглядати не лише як область розвитку живої речовини на Землі, але й як сферу, що трансформує своє близьке оточення в невід'ємне від неї екологічне планетне середовище.

Наш геніальний співвітчизник — перший президент Академії наук України Володимир Іванович Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах Землі — літосфері, гідросфері й атмосфері — тісно пов'язані між собою.

Володимир Вернадський — великий український натураліст і філософ XX сторіччя. Народився 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім'ї українського економіста професора Івана Вернадського, помер 6 січня 1945 року. І за походженням, і за національною самовідданістю Вернадський був українцем, багато зробив для відродження України, її культури і науки* Зокрема, він був організатором і першим президентом Всеукраїнської Академії Наук, Національної книгозбірні України, Комісії з вивчення продуктивних сил України тощо. Всесвітню славу вченому принесли створені ним вчення про біосферу та ноосферу.

В.І. Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі три зовнішні оболонки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохоплюючої теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, яка безпосередньо пов'язана з існуванням життя на Землі. В.І. Вернадський (1934) дав таке визначення біосфери: "Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини".

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм життя — людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об'єкти, які вже зазнали впливу людської діяльності, він відносить до "ноосфери" тобто до "сфери розуму" і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись, охоплюючи все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

У золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вернадського "Декілька слів про ноосферу", яка з'явилася у 1944 році. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що під впливом розвитку науки

2

і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.

Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. Й перед ним, перед його думкою та працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого".

В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається з біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Але життя на Землі безпосередньо залежить також від низки космічних факторів, найголовнішим (але далеко не єдиним) з яких завжди вважалось випромінювання Сонця. Усвідомлення перетворюючого впливу життя на одне з космічних тіл — планету Земля і безпосередній зв'язок земного життя з космічними факторами дозволили В.І. Вернадському висловити свою всесвітньовідому тезу: життя на Землі — явище космічне. На його думку, зародки життя заносяться з космосу на всі планети, які виникають у Всесвіті, а далі, за сприятливих умов, різні форми життя можуть еволюціонувати, урізноманітнюватись і вдосконалюватись — залежно від конкретних умов даної планети, посилаючи в свою чергу зародки життя у космос на усі інші планети Всесвіту.

Зародки теорії біосфери і усвідомлення взаємозв'язку багатьох процесів у зовнішніх оболонках Землі були вже в роботах попередників. Але таку цілісну й завершену систему уявлень про "космізм життя" В.І. Вернадський сформулював у своїх творах вперше в історії людства.

Порівняно з екосистемами менших розмірів біосфера має ряд специфічних рис:

1)біосфера є унікальною, незамінною і неповторною біотичною системою. Дрібних екосистем типу консорції чи біогеоценозу є безліч, вони – взаємозамінні;

2)біосфера відрізняється від інших екосистем практично безмежною тривалістю існування. Час існування інших екосистем обмежений: для індивідуальних консорцій він визначається тривалістю від кількох місяців до сотень і кількох тисяч років, для біогеоценозів – від тисяч до мільйонів років, для екосистем вищих ступенів – до десятків мільйонів років;

3)біосфера зберігає безмежно великий запас генетичної інформації, що накопичувався мільярди років, унаслідок чого ця інформація є практично невичерпною. Запаси інформації підпорядкованих їй екосистем, безперечно, менші хоча б через те, що пам’ять біосфери – це інтегральна пам’ять усіх екосистем Землі;

4)біосфера є найдосконалішою саморегульованою системою з найповнішими механізмами самозахисту від руйнівного впливу зовнішніх космічних і внутрішньопланетних збурень. У процесі еволюції органічного світу в ній виробився не лише ефективний механізм синтезу органічної речовини за рахунок використання сонячної енергії, а й накопичення в атмосфері вільного кисню,

3

формування озонового екрана як одного з найважливіших засобів захисту живого в біосфері. На відміну від біосфери малі екосистеми існують не в ентропійному абіотичному середовищі, а в організованому біотичному середовищі біосфери і захищені від зовнішніх збурювальних впливів не лише своїми внутрішніми механізмами, а й біосферними;

5)на відміну від малих екосистем біосфера характеризується величезними запасами вільної енергії, не лише тієї, що накопичена в сучасних підпорядкованих їй екосистемах, а й вільної енергії, накопиченої екосистемами минулих епох;

6)біосфера вирізняється величезним різноманіттям життєвих форм, видів, внутрішньовидових структур й екосистем, просторовою і функціональною асиметрією, потужними механізмами самозбереження, прогресивного саморозвитку, постійним зростанням організованості та неентропійності й практично незнищеністю.

2. Структура біосфери

2.1. Основні типи речовини в біосфері

Важливою особливістю біосфери є її злитість з іншими геосферами Землі. Основна маса живої речовини, наявність якої відрізняє біоосферу від інших

геосфер, зосереджена в порівняно невеликому прошарку - біостромі. Біострома лежить на поверхні суходолу та охоплює верхні шари водойм. У цій зоні знаходиться 98% всієї живої речовини планети. Біосфера сформована з різних видів речовини.

За В. І. Вернадським виділяють шість головних типів речовини біосфери:

1.Жива речовина, що представлена організмами різних видів.

2.Біогенна речовина, що є продуктом життєдіяльності організмів (наприклад, кам'яне вугілля, торф).

3.Нежива речовина (косна), в утворенні якої живі організми не брали участі.

4.Біокосна речовина, що сформована за рахунок взаємодії живої та косної речовин. Основним видом біокосної речовини є грунт.

5.Радіоактивна речовина.

6.Космічна речовина (наприклад, метеорит).

Уструктурному плані основними складовими компонентами біосфери Землі є живі організми і середовище їхнього існування – атмосфера, гідросфера і літосфера. Розглянемо ці компоненти більш детально.

2.2. Атмосфера

Атмосфера - газова оболонка Землі, що простягається у космічний простір приблизно на 3000 км.

Тропосфера – 6-20 км, стратосфера – 50 км, мезосфера – 85 км, термосфера –

100 км.

Майже 50% усієї маси атмосфери зосереджено в нижньому 5 км прошарку,

75% - у 10 км, а 90% - у 16 км.

4

Живі організми зосереджені в прошарку нижче 12-18 км, тобто нижче озонового прошарку, хоча космонавтами були виявлені спори мікроорганізмів на висоті приблизно 85 км, причому вони знаходились в сплячому стані.

З числа малих по кількості газів слід зазначити вуглекислий газ (СО2) і озон, які роблять вирішальний вплив на життя. Крім того, в атмосфері завжди присутні водяні пари, а в нижній її частині присутні зважені частки - результат природної або антропогенної діяльності. Ці частки впливають на прозорість атмосфери, що у свою чергу, впливає на життя.

СО2 в атмосфері з' являється в результаті дихання рослин і тварин, діяльності вулканів, антропогенним шляхом. За останні роки утримання СО2 в атмосфері збільшується за рахунок антропогенної діяльності. Так як СО2 добре поглинає теплове випромінювання, що йде від Землі, то підвищення утримання СО2 в атмосфері може призвести до так званого "парникового ефекту" і перегріву біосфери.

Хімічний склад атмосферного повітря (в об’ємних процентах):

азот (N2) - 78,1%; кисень (О2) - 20,85%; аргон (Аr) - 0,93%; діоксид вуглецю (СО2) - 0,033%; на частку інших компонентів - неон (Ne), гелій (Не), криптон (Кr), ксенон (Хе), озон (О3), водень (Н2) і ін. припадає не більше ніж 0,087%; вміст водяної пари коливається в межах 0,01-4%.

Важливою складовою атмосфери, що впливає на життя, є озоновий прошарок, максимальна щільність якого на висоті 12216 км. Цей прошарок захищає все живе від ультрафіолетового випромінювання сонця. Руйнація озонового прошарку в результаті техногенного впливу, виникнення озонових дір - одна з глобальних проблем сучасності. З ультрафіолетовою радіацією вчені пов'язують збільшення онкологічних захворювань, виникнення мутацій.

Варто зауважити, що атмосфера має дуже важливe екологічне значення. Вона регулює клімат планети, відвертає її від надмірного нагрівання й охолодження, підтримуючи середню температуру Землі порядку 14 0С. Атмосфера захищає всі живі організми Землі від згубного впливу космічних променів, ударів метеоритів, через неї здійснюється фотосинтез і обмін енергії - головні процеси біосфери.

2.3. Гідросфера

Гідросфера - водяна сфера нашої планети: сукупність океанів, морів, річок, озер, підземні води, льодовики.

Вода покриває 71 % поверхні Землі: основна маса води (98 %) зосереджена у Світовому океані, причому це солона вода (середня солоність цих вод - 35 г/л);

5

2% гідросфери – прісні води, враховуючи мерзлу воду; 0,3% - чиста прісна вода, солоністю 1-2 г/л.

Для гідросфери досить важливе співвідношення рідкої та замерзлої (лід) води. Воно визначається температурними умовами. Нині під льодом знаходиться до 10% поверхні суходолу.

Хімічний склад океанічних вод, як вважають спеціалісти, схожий на склад людської крові - у них утримуються майже усі відомі хімічні елементи, але в різних пропорціях. З розчинених газів найбільш важливі для життя - кисень, вуглекислий газ, якого у воді в 60 разів більше ніж в атмосфері.

Величезне значення для формування клімату та інших екологічних факторів має динаміка величезної маси океанічних вод, що постійно рухаються під впливом неоднакової інтенсивності сонячного прогрівання поверхні на різних широтах. Океанічні води відіграють основну роль у кругообігу води на планеті. Океан - важлива "фабрика" погоди на планеті та основний стабілізатор середньої температури Земної Кулі. Світовий океан виконує й іншу роботу в біосфері. У холодних областях вода поглинає вуглекислий газ з атмосфери, а в теплих - йде його виділення. У цілому Світовий океан дуже важливий для планетарного обміну речовин та обміну енергією.

Вода виконує чотири дуже важливі функції:

а) є найважливішим мінеральним ресурсом споживання; б) є основою механізмів здійснення взаємозв'язків усіх процесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, зростання біомаси);

в) є основним агентом переносником глобальних екологічних циклів; г) є основною складовою частиною усіх живих організмів.

Величезну роль вода відіграє у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, клімату, переносі хімічних речовин із глибин Землі на її поверхню, транспортуванні забруднювачів довкілля. Пари води, що є в атмосфері, відіграють роль фільтра сонячної радіації, нейтралізатора екстремальних температур, регулятора клімату. Саме у воді зародилось життя на Землі.

2.4. Літосфера

Літосфера - верхня тверда оболонка Землі, що включає всю земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфозних порід.

Товщина літосфери на континентах – 25-100 км, а під океанами – 5-50 км. Основна частина літосфери складається з відомих магматичних порід (95%), серед яких на континентах це граніти, а в океані - базальти.

У верхній частині континентальної земної кори розташовані грунти, значення яких для життя важко переоцінити. Грунти виникли одночасно з виникненням живих організмів і розвивaлиcя під впливом рослин, тварин і мікроорганізмів.

Сучасні грунти є трифазною системою, яка складається із суміші мінеральних часток (продукти руйнування гірських порід), органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізмів і грибів). Грунти - самостійне природноісторичне, органо-мінералогічне тіло природи, що виникло у гравітаційному полі

6

Землі в результаті впливу живих і мертвих організмів, природних вод на поверхневі прошарки гірських порід у різноманітних умовах клімату і рел'єфу.

Основна маса живих організмів літосфери зосереджена в грунтах, на глибині не більш декілька метрів.

Характерна властивість грунтів – родючість. Родючість грунтів визначається сполученням багатьох фізичних та хімічних властивостей. Вона залежить від кількості в грунтах гумусу, від наявності біогенних макрота мікроелементів, від вологості грунту, від його кислотності і т. п.

Актуальність екологічного вивчення літосфери зумовлена тим, що вона є зосередженням усіх мінеральних ресурсів, необхідних для життя й господарської діяльності. У межах літосфери періодично відбуваються різні екологічні процеси (землетруси, виверження вулканів, оповзні), які мають величезне значення для формування екологічної ситуації у певному регіоні планети, а іноді призводять до глобальних екологічних катастроф.

2.5. Живі організми в біосфері

Живий світ Землі, її біосфера, складається з організмів трьох таких основних типів:

1.Продуценти або автотрофи (які харчуються самостійно) - це організми, що створюють органічні речовини за рахунок утилiзaцiї сонячної енергії, вуглекислого газу, води і мінеральних солей. Це зелені (хлорофілові) рослини, що створюють біомасу за рахунок фотосинтезу.

Реакцію фотосинтезу можна записати у вигляді:

СО2+ Н2О + (мін. солі) + (сонячна енергія) = (біомаса) + О2.

2.Консументи або гетеротрофи - організми, що одержують енергію за рахунок харчування продуцентами або іншими консументами.

До них належать рослиноїдні тварини, хижаки й паразити, а також хижі рослини та гриби.

Кількість видів цієї групи найбільша - понад 1,5 млн, а їхня маса становить близько 2,3 х 1010 т.

3. Редуценти - мікроорганізми, які розкладають органічні речовини (залишки продуцентів і консументів) до простих хімічних сполук - води, вуглекислого газу, мінеральних солей. Їхня маса приблизно 108т, 75 тисяч видів.

3. Функціонуваня біосфери

3.1. Функції живої речовини у біосфері

Визначальною характеристикою життя є обмін речовин.

Обмін речовин живих організмів з навколишнім середовищем здійснюється в процесі подиху, харчування, різноманітних вииділень. У більш загальному випадку, кругообіг у екосистемах і біосфері в цілому можливий лише в процесі використання і передачі енергії.

Потоки енергії і кругообіги речовини основні складові, нееобхідні для функцінування біосфери. Живі організми відіграють основну роль у процесах, які підтримують функціонування біосфери.

7

Основні функції живої речовини наступні: енергетична, деструктивна, концентраційна, формування складу навколишнього середовища.

Неживою частиною біосфери, її неживою речовиною керують продуценти, ними - консументи, діяльність яких визначають зворотні зв'язки, що йдуть від продуцентів. У результаті здійснюється біотичний кругообіг речовини у

біосфері приблизно за такою схемою:

1.Продуценти (рослини) за допомогою механізму фотосинтезу виробляють органічну речовину, споживаючи сонячну енергію, воду, вуглекислий газ і мінеральні солі.

2.Консументи (тварини) живляться біомасою рослин та інших тварин.

3.Редуценти споживають частину споживних речовин, розкладають мертві тіла рослин і тварин до простих хімічних сполук (води, вуглекислого газу та мінеральних солей), замикаючи таким чином кругообіг речовин у біосфері.

Таким чином, енергетична функція виконується перш за все рослинами, які в процесі фотосинтезу акумулюють сонячну енергію у вигляді хімічної енергії різноманітних органічних сполук.

Деструктивна функція виконується редуцентами. Вона полягає у розкладанні, мінералізації мертвої органічної речовини, хімічному розкладанні гірських порід, залученні мінералів, які виникають у біотичному кругообігу.

Концентраційна функція полягає у виборчому накопиченні, при життєдіяльності організмів, атомів речовини, розсіяних у природі.

Функція формування стану навколишнього середовища полягає у трансформації фізико-хімічних параметрів середовища (атмосфери, гідросфери, літосфери) в умови, сприятливі для існування живих організмів.

Крім енергетичних, харчових і хімічних зв'язків, величезну роль у біосфері відіграють інформаційні. Живі істоти Землі освоїли всі види інформації - зорову, звукову, хімічну, електромагнітну.

Всі функції живих організмів у біосфері не можуть виконуватися організмами якогось одного виду, а лише їх комплексом.

Звідси випливає надзвичайно важливе положення, розроблене В. І.

Вернадським: біосфера Землі сформувалася з самого початку як складна система з великою кількістю видів організмів, кожен з яких виконує свою роль у загальній системі. Без цього біосфера взагалі не могла б існувати.

3.2. Складові енергетичного балансу в біосфері

Потік енергії на Земній Кулі має три джерела: а) сонячна енергія; б) енергія земних надр;

в) кінетична енергія оберту Землі та її супутника Місяця як космічних тіл.

Найголовнішою частиною в системі керування біосферою є енергія Сонця. У біосфері енергія тільки переходить з однієї форми до іншої та розсіюється у вигляді тепла. Основними перетворювачами енергії в біосфері є живі організми. Продуценти перетворюють вільну променеву енергію Сонця (концентрована

8

енергія) в хімічно зв'язану, яка потім переходить (по харчових ланцюгах) від одних біосферних структур до інших (рис. 1).

Рис. 1. Основні напрямки потоків енергії на Земній Кулі.

При кожному переході частина енергії перетворюється в тепло та розсіюється в навколишньому просторі.

Доля річного притоку сонячної енергії така:

1)відбивається - 30%;

2)прямо перетворюється в тепло - 46%;

3)випар, опади - 23%;

4)вітер, хвилі - 0,2%;

5)фотосинтез - 0,08%.

Таким чином, тільки невеличка частина сонячної енергії (≈ 1 %), витрачена на фотосинтез, але саме вона є джерелом усього життя на Землі. Проте, ті приблизно 70% енергії Сонця, що перетворюються в тепло, ідуть на випар, вітер, не губляться даремно, тому що ця енергія підтримує потрібну для життя температуру, пускає в хід системи погоди, забезпечує кругообіг води, без чого неможливе життя на Землі.

3.3. Біохімічні кругообіги речовини

Біохімічні цикли в біосфері представлені двома кругообігами речовин:

-Великий кругообіг (геохімічний) – відбувається між сушею і океаном, коли спостерігається міграція хімічних елементів між цими зовнішніми оболонками біосфери. Масообмін хімічних елементів між сушею і океаном забезпечує просторовий зв'язок між цими оболонками Землі.

Тривалість цього кругообігу приблизно 4 млрд років. Рухомою силою цього круговороту являються тектонічні процеси і сонячна енергія.

Починається великий кругообіг речовин з процесу вивітрювання гірських порід. Потім ці частинки поступають на сушу та з поверхневими водами направляються у Світовий Океан, де осідають на дно і утворюють зони нашарування.

Елементи нашарування на поверхні Землі повертаються або з живими організмами, або в результаті різних тектонічних процесів (наприклад, підняття дна Світового Океану). Тобто цей круговорот відбувається без участі живих організмів і носить чисто геохімічний характер.

-Малий гругообіг відбувається за участю живих організмів на екосистемному рівні. Основний механізм цього кругообігу – біогенна міграція атомів хімічних елементів або хімічних сполук у природних системах.

Найбільш важливими етапами малого кругообігу являються цикли біогенних елементів (С, О, N, P, S, H), розгляд яких покладається на самостійне опрацювання.

9

Кругообіг кисню. Щорічно лісові масиви виробляють 55 млрд т кисню. Він використовується живими організмами для дихання і бере участь в окисних реакціях в атмосфері, літосфері й гідросфері. Циркулюючи через біосферу, кисень перетворюється то на органічну речовину, то на воду, то на молекулярний кисень. Весь кисень атмосфери кожні 2 тис. років проходить через живу речовину біосфери. За час свого існування людство безповоротно втратило близько 273 млрд т кисню. У наш час щорічно на спалювання вугілля, нафтопродуктів і газу витрачається величезна кількість кисню. Інтенсивність цього процесу збільшується щороку.

Біохімічний цикл вуглецю ініціюється фотосинтезом та диханням. Обидва процеси йдуть так інтенсивно, що у рослин та тварин на долю вуглецю припадає до 40-50% загальної маси. Залишки відмерлих рослин та тварин сприяють утворенню гумусу. Аналогічно утворюється і торф. У цих двох формах вміщується до 99% вуглецю нашої планети. Швидкість кругообігу вуглецю обчислюється в середньому від 300 до 1000 років (рис. 2).

Рис. 2. Біогеохімічний цикл вуглецю

Утворення техносфери суттєво змінило цей цикл. Зараз антропогенне надходження вуглекислого газу в атмосферу зросло більше від природного на 6- 10%. Це пов'язано, головним чином, з вирубкою лісів та заміною їх менш продуктивними агроценозами. Певний внесок робить і промисловість та всі виробництва, які пов'язані зі спалюванням палива.

Біохімічний цикл води. Основна її кількість (98%) зосереджена в океанах. Доля підземних вод дорівнює - 30%, ґрунтових - 0,05 %, атмосферної води - 0,04%, води боліт - 0,03%, біологічної, що входить у склад живих організмів - 0,003%

(рис. 3).

10