3781-7599-1-SM-1

Відчувається вплив постмодернізму й на зовнішньополітичній активності Росії. «Постмодернізм – констатує російський політолог Лілія Шевцова, – з його еклектичним релятивізмом, подвійними стандартами, розмитими гранями між законним і незаконним, правдою і брехнею, миром і війною, принципами та прагматизмом – є ідеальним середовищем для процвітання такої системи як російська. Політика постмодерністського світу дозволила РФ задіяти тріадичну модель: одночасно бути з Заходом (співпрацюючи з ним, коли це вигідно), всередині Заходу (шляхом особистої інтеграції російського класу рантьє в західне суспільство) і проти Заходу (щоб ізолювати російське суспільство від західного впливу). Путін більше постмодерністський, ніж всі західні лідери – включаючи Шрьодера, Ширака і Саркозі, яскравих представників політичного релятивізму. Якби Юрген Габермас писав продовження своєї відомої роботи «Модернізм і постмодернізм», він, напевно, назвав би Володимира Путіна втіленням цього тренду» [Shevtsova, 2017].

В цілому, дрейф масової свідомості в бік постмодерністського світосприйняття триває. Асиметричність, різомність, реконструкція, відмова від гранднаративу і логоцентризму та інші ідеї постмодерністів впевнено перетворюються на алгоритми маніпулювання свідомістю в умовах гібридного протистояння.

***

Підводячи підсумки розділу, ще раз наведемо основні тези, що були обґрунтовані вище.

Перше. Російською військовою наукою були критично переусвідомлені теоретичні положення низки західних доробків, що описують новітні форми війни, зокрема, концепції «конфлікту низької інтенсивності», «виродженої», «мережевоцентричної», «нелінійної», «асиметричної», «сурогатної» війн, «війнитрансформера», «війни-мотрійки» тощо. Серед них присутня й концепція «гібридної війни», але в спеціальній літературі

131

російські фахівці уникають використання цього терміну, хоч фактично працюють у відповідних концептуальних рамках.

Друге. У найбільш повному вигляді принципи російського інваріанту концепції гібридної війни знайшли своє втілення у «доктрині Герасимова». Для неї характерні визнання ролі невійськових засобів у досягненні стратегічних цілей, не менш ефективних, ніж військове насилля; зміщення акценту в бік політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних дій, реалізованих з залученням протестного потенціалу населення; агресорний технологічний вплив на масову свідомість населення, у тому числі інформаційні, зокрема, кібератаки. Перехід до відкритого застосування військової сили відбувається, як правило, на фінальному етапі конфлікту – для закріплення успіху.

Третє. Окремі елементи означеної доктрини, безумовно, функціонували і раніше. Ми намагалися продемонструвати, що наявність історичного досвіду боротьби Російської імперії за псипростір навколишніх територій не дозволяє робити висновок про принципову новизну положень концепції гібридної війни. Водночас, остання вказує на трансформації війни в умовах інформаційного суспільства ХХІ століття.

Четверте. Теоретичні висновки фахівців російської Академії військових наук знайшли негайну практичну апробацію та відповідне корегування в ході конфліктів на пострадянському просторі та на Близькому Сході. Практика продемонструвала ефективність застосованих Росією прийомів ведення інформаційної боротьби, яки постійно видозмінюються і вдосконалюються. Інтенсивність інформаційного впливу з боку російських ЗМІ на псипростір супротивника надає підстави для неправомірної абсолютизації цього аспекту і навіть з прагненням ототожнити гібридну війну винятково з інформаційною. Детальніше про роль інформаційного впливу йдеться у другій частині монографії.

П’яте. Російський погляд на гібридну війну відрізняється помітною «дзеркальністю» стосовно американського інваріанта.

132

Для нього характерні акценти на «кольорових» революціях, що начебто інспіруються Америкою по всьому світу, на необхідності інформаційної боротьби та важливості миротворчих операцій. Обравши відому тактику «напад – це найкращий захист», російські пропагандисти повністю знімають відповідальність за агресивну поведінку з РФ, перекладаючи її на США та їх союзників у Європі. Тому, коли російські ЗМІ пишуть про гібридну війну, мається на увазі війна Заходу проти Росії.

Шосте. Можна стверджувати, що внаслідок масштабних гібридних дій були вражені структури псипростору супротивника, включаючи масову свідомість, історичну пам’ять, уявлення про історичну справедливість тощо. Фактично була сформована певна віртуальна реальність, яка відповідає інтересам гібридної агресії. Характерно, що методологія, яка багато в чому використовувалась російською пропагандою, була філософськи обґрунтована мислителями постмодерністського напряму. Початковий протест фундаторів постмодернізму проти тотальності, жорсткого контролю з боку держави, проти нав’язування єдиного наративу супроводжувався розробкою основ суспільного ідеалу, в якому б панували плюралізм і різноманітність поглядів, а до кожної меншини (релігійною, етнічною чи культурної) застосовувалася б його власна міра оцінки. Насправді ж ми бачимо, як ці методологічні знахідки трансформуються в пропагандистську зброю гібридної війни.

Отже, ідея «гібридного» характеру сучасних війн пройшла в Російській військовій науці повний шлях від її концептуального оформлення до практичної апробації та закріплення у стратегічних документах національного рівня.

133

Частина 2.

ІНФОРМАЦІЙНО-МАНІПУЛЯТИВНІ ЗАСОБИ ВЕДЕННЯ ГІБРИДНИХ ВІЙН

інструментів «гібридної» війни входять політична пропаганда та дезінформація, диверсійно-терористичні акції та економічні важелі впливу, підривна діяльність спецслужб на території противника та технології викривлення інформаційного простору. Термін «гібридний» позначає використання всіх наявних засобів тиску на противника, серед яких військові операції мають важливе, але другорядне значення.

Конфлікт, що нині поширився на Сході України пройшов декілька стадій розвитку: політичне протистояння в Києві, викликане порушенням прав громадян; громадянське протистояння, що підігрівалося зовнішніми силами та спричинило проведення антитерористичної операції; бойові дії, які за масштабами, задіяними ресурсами та наявністю на території України ворожих військ називаються війною, де з одного боку агресор РФ, з іншого – наша країна, що обороняється. Дослідження причин виникнення цих стадій вельми необхідне задля пошуку механізму деескалації військового протистояння та відповідного інструментарію. Повернення конфлікту в громадянську, а краще політичну стадію відверне остаточні процеси схізмоґенезу українського соціуму. Без відкидання ефемерних уявлень про конфлікт, осмислення фактичної сьогоднішньої ситуації у військовій парадигмі, прийняття відповідних військово-політичних рішень задля припинення бойових зіткнень, унеможливлюються політичні процеси на окупованих територіях, так само як забезпечення основних загальнолюдських та громадянських прав.

Нині значна частина українського псипростору знаходиться під значним тиском з боку російської пропаганди, яка стала можливою через гібридну агресію, а на Сході України проводяться бойові дії з застосуванням найсучасніших військових технологій: від збройних – ракетної артилерії до інформаційних – станцій радіоелектронної розвідки. Для агресора використання неоімперської пропаганди стало свого роду візитною карткою, через те що саме ця зброя була найпотужнішою в локальних конфліктах у Чечні, Південній Осетії, Абхазії, де впливаючи на

136

морально-психологічний стан населення формувалося підґрунтя для введення регулярних чистин військ РФ.

Український дослідник інформаційної складової гібридної війни Володимир Ткач наголошує, що інформаційний вплив на українське суспільство має всі ознаки спеціальної методики ідеологічного та інформаційно-психологічного впливу, що використовується МО РФ [Ткач, 2016: 100]. Російська методика спецпропаганди має власну теоретичну базу та історію використання, починаючи від теорій Першої світової війни та закінчуючи залученими елементами директив Пентагону та концепцій НАТО в галузі пропаганди. Для збагачення набутого світового досвіду РФ відновлює радянські центри і факультети військової інформації та пропаганди, які функціонують як філіали і на тимчасово окупованих територіях України у складі гібридних армійських корпусів так званих «народних республік».

На думку фахівців Військового університету МО РФ, «успіх сучасного бою на три чверті залежить від реального співвідношення морально-психологічних можливостей протиборчих сторін… справляти безперервний, жорсткий, виснажливий психологічний тиск на супротивника – це не лише риси таланту сучасного військового керівника, а владна вимога сучасної бойової практики» [Ткач, 2016: 102]. Проведений Володимиром Ткачем аналіз свідчить про те, що російські військові лише вдосконалили теоретичний досвід. В основу цих теорій психологічно-інформаційного впливу покладено трактати китайського стратега Сунь Цзи. Важливу роль пропаганди викладено в книзі Гарольда Дуайта Лассуелла «Техніка пропаганди», в якій він визначив її як окремий вид зброї, що впливає на моральний стан ворога. Російськими пропагандистами залучено й праці Віллі Мюнценберга. Він створив систему ідеології сучасної люмпен-бюрократії і властивих їй мемів та механізм легалізації ідей громадської думки шляхом створення нескінчених комітетів (спрямованих на щось або проти чогось).

137

Як відомо, об’єктом пропаганди є національний інформаційний простір – складова глобального інформаційного середовища і один з компонентів бойового оперативного простору. Російські військові агресори зважали на те, що відповідно до теорії мережецентричних війн чи не найголовнішою умовою успішної операції є встановлення домінування в інформаційному просторі супротивника. Характерною прикметою російської пропаганди є її використання як для формування відповідної реальності на цілеспрямованій території, так і для забезпечення легітимності дій власних збройних сил за межами держави, впливу на думку міжнародних та військово-політичних організацій в світі. Особливо віртуозним виглядає використання для пропаганди інформаційних ресурсів опонента, як то проросійські європейські медіа, російські телеканали Європи, китайські програмно-комп’ютерні платформи для ведення хакерських атак тощо. Вироблення поступового імунітету до російської пропаганди змушує військово-політичні кола РФ вдаватися до ганебних інформаційних і силових провокацій на кшталт «розіпнутого хлопчика» або багатотисячних військових навчань російських військ на кордонах з країнами євроатлантичного простору.

Інформаційний чинник гібридної війни почав здійснювати свій вплив раніше військових дій РФ проти України. Активізація інформаційно-психологічного тиску спостерігається вже в серпні 2013 р. у провідних московських виданнях – дуже часто з поширенням неправдивих повідомлень націлених на смислову легалізацію подальшої агресії. З окупацією АР Крим російськими військами використовувалися методи дезінформації про перехід українських військових частин на бік РФ, зокрема, флагману ВМС України «Гетьмана Сагайдачного» – до складу російського флоту. Особливістю інформаційного чинника у війні проти України є провідна участь президента та вищих керівників РФ, як головних ідеологів індоктринації потрібних смислів й месидж-мейкерів інформаційно-психологічного впливу [Лазоренко, 2015: 127]. Володимир Путін особисто виступав медіатором у

138

«налаштуванні» суспільної свідомості, вдаючись до використання спеціалізованих психоемоційних інформаційних прийомів. Його риторика еволюціонувала від повного заперечення ідеї приєднувати АР Крим до РФ до свідомого прийняття рішення про введення військ та «проведення спеціальної операції з повернення Криму до складу Росії» [Інформаційні виклики, 2016: 22].

Українські вчені в галузі безпеки провели низку досліджень інформаційного простору в Україні та тимчасово окупованих територій, в результаті чого систематизували широкий спектр найбільш поширених технологій маніпулювання масовою свідомістю: інформаційна блокада, що була спрямована на формування інформаційного вакууму для українських ЗМІ та подачу новинарного фактажу під потрібним кутом зору; використання медіаторів, або так званих «лідерів думки» – політичних діячів, представників релігійних конфесій, діячів культури, науки, мистецтва, спортсменів, військових; методи ефекту першості та упереджувального удару завдяки оперативності донесення матеріалу до адресата; переписування історії відігравало потужну роль в процесі руйнування історичної пам’яті; метод зворотного зв’язку – передбачав проведення штучно інсценованих масових акцій на підтримку процедури відторгнення частини території України; прийоми емоційного резонансу, сенсаційності та психологічного шоку використовувалися для створення у широкої аудиторії антиукраїнських настроїв; повторення одних і тих самих тверджень мало на меті сформувати у населення єдине бачення подій та спрямовувалося не на ідеологічні установки, а на буденну свідомість громадян; рейтингування застосовувалося для виправдання агресивних дій російської влади, мотивуючи це вимогою суспільства [Інформаційні виклики, 2016: 21].

Як і в революційній стратегії захоплення влади на початку ХХ ст. (класичні «пошта, телефон, телеграф») головними завданням російських найманців і проросійських бойовиків у 2014 р. стало блокування технічних можливостей передачі інформації – радіо, телебачення, Інтернету. На сьогодні найбільш затребуваним

139

механізмом передачі інформації серед населення України залишається телебачення, яке дає ефект одночасного виходу на масового глядача. За результатами опитування інформацію з телеекранів отримують 94 % респондентів, електронних ЗМІ – 16 %, радіо – 12 %, друкованих ЗМІ – 9 % [Информационнопсихологическая война, 2014]. Саме через подання необхідних смислових образів телебачення, за рахунок своєї візуалізації, є потужним засобом інформаційно-психологічної війни. Окрім перерахованих засобів масової комунікації варто відзначити навчальні заклади, як механізм інформаційного впливу і засіб індоктринації необхідних смислів у бездискусійній психологічний простір. Русифікації піддається не тільки предметно-змістовий контент навчального процесу, але й мовний режим роботи установ.

Особливістю діяльності інформаційного простору на тимчасово окупованих територіях є його віртуалізація. Російськими пропагандистськими засобами впливу для смислової легалізації створюються уявні об’єкти, яких ані фактично, ані юридично не існує, як от «Новоросія» (окупована територія не конгруентна території Новоросії ХVIІІ-ХІХ ст.), «ввічливі люди» (бойовики з автоматами), «народний губернатор» (нелегітимний самозванець); для дезінформації за допомогою старих символів утворювалися образи з новим значенням – «фашисти», «хунта», «карателі» тощо. Натомість на висвітлення внутрішніх проблем РФ та її сателітів з так званих «Луганської народної республіки» і «Донецької народної республіки» (далі – ЛНР, ДНР або Л/ДНР) накладено інформаційне ембарго, використовується технологія вилучення з обігу негативних інформаційних символів. Про це так говорить професор Валерій Соловей, «якщо цього немає в ЗМІ, то ви про це не знаєте» [Соловей, 2016]. Повністю інформацію про якусь подію утаємничити важко, вона рано чи пізно вийде назовні через мережу Інтернет або соціальні медіа. Але проста людина більше довіряє інституціалізованим засобам інформації.

Ці інформаційно-психологічні технології інформаційної війни мали на меті екзогенний вплив на психіку і свідомість

140