романович тдп
.docxРомано-германська правова система (сім’я): основні ознаки та особливості.
Романо-германський тип (сім'я) правових систем - сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.
Ознаки романо-германського типу (сім'ї) правових систем:
• 1) виник у континентальній Європі внаслідок загальності розвитку суспільств і держав під сильним впливом римського соціального і правового порядку; поширився на Центральну і Південну Америку (колишні колонії Іспанії, Португалії і Франції), значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію, Південну Корею, Таїланд;
• 2) розвинувся на основі рецепції (від лат. - прийняття) давньоримського цивільного права, його ідей, принципів та інститутів.
• 3) основним джерелом (формою) права є нормативно-правовий акт - ця ознака дає підставу називати сім'ю правових систем норматив. Інші джерела права (звичай, узагальнення судової практики, нормативний договір) посідають підлегле місце стосовно закону як провідного нормативно-правового акту, норми якого формулюються законодавцем - представницьким органом державної влади;
• 4) нормативно-правові акти супідрядні один одному за юридичною силою: конституційні закони - звичайні (поточні) закони - підзаконні акти. За конституцією визнана вища юридична сила
• 5) поширеною є кодифікація нормативно-правових актів - ця ознака дає підставу називати правові системи цієї сім'ї кодифікованими.
• 6) право має систему з чіткою структурою: публічне і приватне, їх галузі, підгалузі, норми права. Публічне і приватне право в усіх країнах романо-германської сім'ї містить майже ті самі основні галузі: конституційне, адміністративне, міжнародне, публічне, кримінальне, цивільне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, трудове право і т. д. Подібна однаковість спостерігається і щодо правових інститутів, наприклад, є інститут зобов'язального права як найважливіша складова цивільного права;
• 7) існує дуалізм права - наявність цивільного і торговельного права як відносно самостійних галузей за своєю природою, розвитком і практичною реалізацією. Вважається, що окрім цивільного права необхідно розвивати торговельне право, оскільки торговельні відносини у світі динамічні, що вимагає: а) швидкого оформлення угод; б) виконання оформлених угод; в) вирішення у спеціалізованих судах спорів, що виникли між сторонами.
• 8) матеріальне право домінує над процесуальним правом (процесуальні галузі права розглядаються як похідні від матеріальних, що призначені їх "обслуговувати"), на відміну від англо-американського права, де переважає процесуальне право;
• 9) досконалою є юридична техніка, уніфікована термінологія, запозичена переважно з римського права.
Англо-американська правова система: основні ознаки та особливості.
Англо-американський тип (сім'я) правових систем - це сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту (що випробував незначний вплив римського і канонічного права, більшою мірою - місцевих звичаїв), що домінує серед інших юридичних джерел права. Правові системи цього типу ще називають системами загального права (common law), або "судейського права" (judemadelaw).
Загальні ознаки англо-американського типу правових систем:
-наявність судового прецеденту – основного джерела права (поділяється на прецедент загального права – об’єктивує нові норми сформульовані суддями; інтерпретаційний прецедент – що тлумачить діюче право);
-обов’язковість нормативно-правових актів, які можуть корегуватися судами;
-відсутність поділу на публічне та приватне право; натомість існує доктринальний, методологічний поділ системи права на загальне право і право справедливості;
-казуїстичний характер (case Law), гнучкість системи;
-особлива роль процесуального права (переважають норми процесуального права, хоча існує і велика кількість норм матеріального права);
-переважаюча роль консолідованих актів (наявність незначної частини кодифікованих актів);
-відсутність чіткої галузевої класифікації (переважає поділ системи права за інститутами, а не галузями);
-наявність підтипів англійського та американського права.
Особливості англійського права:
-наявність формалізованого прецеденту: а) рішення Палати Лордів є обов’язковими для всіх суддів; б) рішення Апеляційного суду є обов’язковим для нижчих судів і для самого Апеляційного Суду; в) рішення Високого Суду є обов’язковим для нижчих судів. Рішення інших судів прецеденту не створюють;
-система англійського права поділяється на загальне право (основні норми та принципи, які створені судовими органами, уповноваженими на правотворення) та право справедливості (норми, які доповнюють та корегують загальне право);
-поряд з загальним правом та правом справедливості існує і статутне (писане) право парламентського походження.
Особливості американського права:
-наявність Конституції (високий авторитет якої визначається, перш за все, тлумаченням її положень Верховним Судом США);
-дворівневий характер правової системи: паралельне існування та взаємодія правової системи федерації та штатів (це пов’язано з федеральним устроєм, зокрема);
-високий рівень структурованості та систематизованості правової системи;
-існування у кожному штаті відмінної системи законодавства та прецедентного права (відмінні способи врегулювання відносин);
-наявність значної кількості консолідованих та кодифікованих актів;
-поєднання переважаючої ролі судової практики зі стрімким розвитком галузевого законодавства;
-менш формалізований прецедент (ВС США та ВС штатів не зв’язані своїми прецедентами, можуть вносити зміни, створювати нові прецеденти);
-здійснення функцій конституційного контролю загальними судами (ВС США, ВС штатів).
Система мусульманського права: основні ознаки та особливості.
Як правова система, мусульманське право (шаріат1) виникло і оформилося в межах Арабського халіфату і згодом набуло світового значення. Подібно до римського права, воно розвивалося разом з державою - від невеликої патріархально-релігійної общини на початку VII ст. (за часів пророка Мухаммеда) до величезної імперії. Значення мусульманського права полягає в тому, що після падіння Арабського халіфату воно не тільки не втратило своєї колишньої ролі і впливу, а й набуло "другого життя" - було рецептоване і стало діючим правом у багатьох середньовічних країнах ісламського світу і дійшло до сьогодення.
Можна відзначити такі основні риси мусульманського права.
По-перше, шаріат із самого початку склався і розвивався як суворо конфесійне право. Воно було органічно поєднане з теологією ісламу, пронизане його релігійно-етичними уявленнями, а тому його норми мали досить виразний синкретичний характер.
По-друге, мусульманське право відзначалося своєю відносною цілісністю. Разом з уявленнями про єдиного Бога Аллаха утвердилася ідея єдиного правового порядку. При цьому на перше місце висувався не територіальний, а конфесійний (релігійний) принцип. Це означає, що істинний правовірний, перебуваючи в будь-якій країні, повинен був дотримуватися шаріату, зберігати вірність ісламу. Це докорінно відрізняло мусульманське право від західноєвропейського, якому був притаманний партикуляризм, національно-територіальна обмеженість, внутрішня неузгодженість.
По-третє, будучи в своїй основі правом конфесійним, шаріат, водночас, відрізнявся від європейського канонічного права. Він регулював не суворо окреслені сфери суспільного буття і церковного життя, а виступав як універсальна, всеохоплююча правова система, яка утвердилася в цілій низці країн Азії та Африки.
Нарешті, варто відзначити і таку його рису, як те, що межа правоздатності і дієздатності за шаріатом визначалася саме конфесійними моментами. Це означає, що мусульмани мали значну перевагу над немусульманами, а чоловіки користувалися вагомими перевагами над жінками.