Лекція 5. Історія вітчизняної вищої освіти

Щодо платні директорів і учителів додаткових класів, то у 1774-1775 pp. вона була така: директор отримував 250 крб., учитель французької мови – 400 крб., німецької мови – 300 крб., математики – 200 крб., рисування і малювання – 100 крб. щорічно. Крім учителів, при учнях додаткових класів були ще гувернери, або «дядьки», щоб стежили за поведінкою учнів та розмовляли з ними тою чи іншою чужою мовою, а один з гувернерів (Кон) доглядав також за кухнею і за отримував 70 крб. щорічно.

У складі керівничого і учительського персоналу колегіуму та його додаткових класів було немало осіб, що залишили по собі помітний слід в історії української культури. Серед них перше місце, безперечно, займає Г. Сковорода. Крім нього, Артем Ведель, Іван Саблучка, – з його праць відомий портрет п. Юр'єва в Третьяковській галереї в Москві, Яків Толмачов, – його перу належать, між іншим, переклади з латинської мови тогочасних підручників з логіки, метафізики та моральної філософії X. Баумейстера, що були видані у Москві.

Переяславський колегіум заснував єпископ Переяславський і Бориспільський Арсеній Берло за Указом Священного Синоду від 24 лютого 1734 р. про відкриття навчальних закладів в єпархіях. Колегіум було відкрито 2 жовтня 1738 р. Спочатку колегіум знаходився в дерев’яному приміщенні, яке було знищене пожежею 18 лютого 1748 р. Після пожежі навчання відбувалося у пристосованих приміщеннях.

Основною метою колегіуму була підготовка духівництва для боротьби проти унії й католицизму на Правобережжі. Навчання проводилось за зразком Києво-Могилянської колегії. При колегіумі була бурса, де жили іногородні учні. Строк навчання тривав шість років.

У навчальному закладі викладали російську, латинську, грецьку та польську мови, поетику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, історію, співи. В колегіумі навчались діти духівництва, козацької старшини, міщан, селян. У різні часи у ньому працювали відомі діячі: Я. Мемлевич, І. Козлович, І. Леванда, А. Козачковський та ін. У 1750-1751, 1753 рр. у колегіумі викладав поетику видатний український філософ, просвітитель і поет Г. С. Сковорода.

Нова цегляна споруда колегіуму, існуюча і нині, зведена у 1753-1757 рр. на кошти Переяславсько-Бориспільського єпископа Іоанна Козловича. До 1773 р. у колегіумі було 6 класів: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика.

Цього ж року єпископ Іов Базилевич відкрив клас філософії, а в 1781 р. єпископ Іларіон Кондратковський започаткував богословський клас. Освіту в семінарії отримували діти не лише духовенства, а й козаків та міщан. Їх кількість у різні роки коливалась від 110 до 220.

З кінця 1780-х рр. колегію стали називати семінарією. У 1862 р. її перевели до Полтави. Після відкриття 1799 класу філософії, а 1800 – класу богослов'я став суто духовним навчальним закладом. Надалі споруда належала духовному училищу, яке було закрите в 1917 р. В колишньому приміщенні колегії у 1972 р. відкрито меморіал. музей Г. С. Сковороди.

Вихованці окремих колегіумів писали у спогадах, що «студентами» називали лише тих, хто навчався у філософському та богословському класах, всі інші були «учнями». Однак зі спогадів деяких вихованців Переяславського колегіуму кінця XVIII ст. довідуємося, що там усіх називали студентами. Але в офіційній документації колегіумів послідовного розрізнення понять «учень» і «студент» не спостерігається: так, учнів філософського та богословського класів зазвичай називали «студентами», іноді акцентували на такій назві (1774 р.), але могли уживати щодо них і слово «ученики» (1793 р.). Очевидно, що поділ «учні – студенти» був досить умовний.

Віковий діапазон учнів досить строкатий. У граматичних класах Харківського колегіуму навчалися хлопці віком від 10 до 20 років, у класах поетики та риторики їх вік коливався від 12 до 23 років, у вищих класах – від 18 до 28 років. У граматичних класах Чернігівського колегіуму наприкінці XVIII ст. вік учнів коливався від 7 до 22 років, у класах піїтики та риторики – від 14 до 24 років. Не дивно, що молодші учні, згадуючи про старших, передовсім зауважували, що «паны эти были усатые».

Наставників, які викладали у старших класах, у справочинній документації іменували не інакше як «професорами» (так називали, наприклад, викладача Чернігівського колегіуму Тимофія Максимовича (1724–1727 рр.)20 та викладача Харківського колегіуму Стефана Вітинського (1743 р.). Викладачі саме так підписували документи («богословія профессор іеромонах Епифаній»). Інколи професорами іменували й викладачів риторики («звания профессорского учитель риторики» Чернігівського колегіуму Гавріїл Огінський, «риторики профессор» Харківського колегіуму). Прикметно, що викладача Харківського колегіуму Амвросія Поппеля, який був у минулому ксьондзом, навчався в європейських навчальних закладах, у документах називали «доктор філософії». Іменування «професор», що фіксується уже на початку існування колегіумів, закріпилося у подальші роки. За середньовічними університетськими традиціями викладачів молодших класів називали «магістрами». Викладання у колегіумі було їх першим місцем роботи (магістри Харківського колегіуму Григорій Антонський, Андрій Гаванський, магістри Переяславського колегіуму Петро Барлуй, Йосип Каменський, Лука Романовський).

Все це свідчить про прагнення прилучитися до загальноєвропейської ієрархії вчених ступенів та звань. Хоча у справочинній документації термін «учитель» використовувався досить широко, позначаючи увесь загал наставників колегіуму, «учителями» нерідко називали саме викладачів нижчих класів.