Методичка по стандартизации туризма

Дані таблиці 1.2 свідчать, що у країнах з розвинутою економікою державне регулювання туристичною галуззю може бути мінімальним. Країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою необхідно проділяти підвищену увагу на державному рівні до розвитку туристичної сфери. Повне ж відсторонення держави від проблем розвитку туризму може згубно відбитися на всіх учасниках туристичної діяльності і значно знизити доходи країни від даного виду господарювання.

1.3. Структура державного регулювання туризму в Україні

Система управління туристичною сферою України на даний момент відноситься до другої моделі державного регулювання в туризмі. Історично зложилося так, що в нашій країні керуванням туристичної діяльності займався або цілий ряд державних організацій, або ним не займалися взагалі. Починаючи з

2006 року питання державного регулювання туристичною галуззю покладені на спеціально створене Міністерство культури і туризму (МКТ), у рамках якого діє Державна служба туризму і курортів (ДСТК). Дана служба повинна виконувати функції координатора туристичної галузі, однак фактичні повноваження її дуже обмежені: ДСТК не може самостійно приймати рішення щодо погодження свого бюджету, проведення міжвідомчих нарад, внесення змін у давні накази колишніх державних структур з управління туризмом - щораз потрібно звертатися до міністерства, у компетенції якого, крім властиво туризму, перебуває рішення ще цілої низки проблем (державна мовна політика; культура українських націй та нацменшин; різноманітні види мистецтва та народної творчості; музейна справа та бібліотеки; гастролі та кінематографія; виставкова діяльність, фестивалі,

конкурси; публікація підручників, наукової та методичної літератури; авторські права; державний реєстр національного культурного надбання тощо). Крім того,

робота ДСТК до початку 2007 року була обмежена повною відсутністю фінансування програм і проектів, у тому числі міжнародних, тому що гроші виділялися тільки на зарплату урядовців і комунальні платежі. Розмежування

9

діяльності у сфері туризму між МКТ і ДСТК представлено у таблиці 1.3, яку

створено автором за матеріалами джерел [10], [11].

Таблиця 1.3

Розмежування діяльності у сфері туризму України між МКТ і ДСТК

10

Продовження таблиці 1.3

11

12

Згідно з даними таблиці, підходи до виконання завдань МКТ і ДСТК можна визначити в такий спосіб:

1. У першій групі завдань функції розподілені таким чином, що ДСТК бере участь у підготовці певних проектів, пропозицій – наприклад, нормативно-

правових актів, міжнародних договорів, заходів щодо державної підтримки суб'єктів господарювання тощо, і потім, після їх прийняття (запровадження в дію), приступає до участі в їх реалізації. Функціями МКТ у цьому випадку є формування та розробка документів і договорів, а згодом і забезпечення їх реалізації.

2. У другій групі завдань функції МКТ і ДСТК збігаються - це стосується таких проблем, як туристичні ресурси, туристична інфраструктура, система фінансування та звітності, рекламно-інформаційна діяльність в області туризму,

проведення виставок, конференцій і семінарів з туризму, інформаційні,

методичні, консультативні і юридичні послуги юридичним і фізичним особам, а

також стандартизація.

3. До третьої групи завдань відноситься коло питань, які повністю делеговані міністерством Державній службі туризму і курортів. Це, насамперед:

-ліцензування та сертифікація;

-статистичні спостереження в сфері туризму;

-пропозиції щодо спрощення туристичних формальностей;

-підготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

-аналітика та прогнозування розвитку туризму;

-співробітництво з міжнародними туристичними організаціями та державними органами з туризму інших країн;

-створення загальнодержавної інформаційної системи в туризмі тощо.

Загальна система управління туристичною галуззю в Україні складається із трьох рівнів - макроекономічного, мезоекономічного та мікроекономічного.

Таким чином, за допомогою МКТ і ДСТК, яка входить до його складу,

держава впливає на сферу туризму України. У рамках даної дисципліни будуть

13

розглянуті такі форми державного регулювання, як стандартизація, сертифікація

та ліцензування туристичної діяльності.

1.4. Нормативно-правова база здійснення туристичної діяльності

в Україні.

Основним документом, що регулює здійснення туристичної діяльності в нашій країні, є Закон України «Про туризм» у редакції від 18.11.2003 року № 1282 (набув чинності з 1 січня 2004 року), у якому визначені загальні правові,

організаційні та соціально-економічні принципи реалізації державної політики України в області туризму.

У цей час готується проект третій редакції Закону України про туризм.

Пропонується внести зміни та доповнення в більшість статей чинного закону,

деякі виключити зовсім і додати трохи нових. Основні зміни стосуються скасування вимог щодо виключній діяльності туроператорів, тотальній ваучерізації; пропонуються певні обмеження страхування туристів;

запроваджуються нові визначення термінів. Проект закону про туризм зараз перебуває на обговоренні; численні його положення носять дискусійний характер,

не з усіма з них можна погодитися.

Крім Закону про туризм, діяльність у цій сфері регулюється низкою інших нормативно-правових актів, що представлено у таблиці 1.4.

Таблиця 1.4*

Нормативно-правова база здійснення туристичної діяльності в Україні

14

підтримки розвитку сільського туризму на 2006 – 2010 роки» від 3 липня 2006

року № 373-р;

-наказ Держспоживстандарту України «Про затвердження Національного стандарту ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення» від 28 лютого 2006 року № 54;

-зміни до наказу Державної туристичної адміністрації України «Про затвердження порядку оформлення ваучера на надання туристичних послуг і його використання» від 6 червня 2006 року № 50 (про необов'язковість ваучера);

-відпрацьований проект Концепції розвитку туризму і курортів в Україні,

уякому визначено перспективи і напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму.

Крім цього, у процесі розроблення перебувають наступні документи:

-дороблення і внесення на розгляд КМУ проекту Закону України «Про внесення змін у Закон України «Про туризм» (тобто проект третій редакції);

-проект нових Ліцензійних умов провадження туристичної діяльності;

-проект Державної програми розвитку туризму і курортів на 2007 – 2016

роки;

-підготовка національних стандартів у галузі туризму;

-підготовка пропозицій щодо забезпечення створення і ведення туристичних реєстрів;

-підготовка пропозицій по активізації роботи щодо створення зарубіжних туристичних представництв.

Запитання для самоперевірки за темою 1:

1.Які існують причини необхідності державного регулювання в сфері туризму?

2.Охарактеризуйте звичайні функції держави в управлінні туристичною

галуззю.

3.Які підходи до державного регулювання туристичною сферою Вам

відомі?

16

4.Надайте характеристику основних моделей державного регулювання в сфері туризму. Наведіть приклади.

5.До якої моделі державного регулювання відноситься туристична сфера України та які характерні риси даної моделі їй властиві?

6.Як можна охарактеризувати структуру державного управління туризмом

вУкраїні?

7.Яким чином відбувається розмежування діяльності МКТ і ДСТК у сфері туризму України?

8.Які Вам відомі основні нормативно-правові акти, що регламентують туристичну діяльність в Україні?

Тема 2. Ліцензування як форма державного регулювання

туристичної діяльності

План лекції

2.1.Сутність ліцензування туристичної діяльності.

2.2.Міжнародний досвід ліцензування туристичної діяльності.

2.3.Історія ліцензування туристичної діяльності в Україні.

2.4.Нормативно-правова база ліцензування туристичної діяльності в Україні.

Література: 2 – 5, 14, 16, 18 – 20, 23 – 27, 29.

2.1. Сутність ліцензування туристичної діяльності

Стабільність туристичного ринку і професіоналізм суб'єктів цього виду діяльності значною мірою залежать від вживання заходів щодо забезпечення контролю і регулювання в сфері туризму на державному рівні.

Одним із діючих інструментів у цьому є ліцензування туристичної діяльності.

17

Туризм, який є високоприбутковим бізнесом, залучає до себе увагу не тільки фахівців, але й різноманітних сумнівних ділків, кримінальних елементів, а

також просто непрофесіоналів. Тому неуважність держави до даного сектора економіки може привести до появи несумлінних компаній і фірм-одноденок.

Таке положення справ може негативно відбитися на якості обслуговування туристів та їх безпеці. Послуги, реалізовані турфірмами, часто надаються туристам у зарубіжжі та на основі повної передоплати. Як результат – сфера туризму займає одне з перших місць за кількістю порушень прав споживачів.

Крім того, непрофесійне ведення туристичного бізнесу ставить під загрозу відносини з фірмами-партнерами, багато з яких є іноземними. Діяльність несумлінних туристичних підприємств в остаточному підсумку обертається значними фінансовими втратами і збитками для приймаючих компаній багатьох країн. Як результат - постраждалі фірми або не можуть продовжувати свою діяльність і розоряються, або вимушені сходити із даного туристичного ринку, що негативно відбивається на його іміджі.

Особливістю підприємницької діяльності у сфері туризму в останній час є вплив на неї таких неринкових факторів і форс-мажорних обставин, як війни,

теракти, природні та техногенні катастрофи, епідемії, страйки тощо.

Все це обумовлює високі споживчі ризики у сфері туризму, необхідність оперативної взаємодії турфірм і органів державного управління, а також використання спеціальних механізмів захисту як прав споживачів-туристів, так і фірм-партнерів з бізнесу. Тому зараз у багатьох країнах світу – Великої Британії,

Японії, Іспанії, Італії, Франції, Туреччині, Єгипті та інших, застосовується ліцензування туристичної діяльності.

Крім того, на цей рахунок існує спеціальна директива Європейського Союзу

(ЄС) «Про подорожі, відпустки і поїздки» від 13 червня 1990 р. № 90/314/ЄЕС, що передбачає необхідність надання «гарантій, що дозволяють у разі неплатоспроможності або банкрутства забезпечити повернення споживачеві сплачених їм сум і повернення його на батьківщину» (стаття 7). Із цією метою

18