Соц_олог_я

самостійну соціологічну групу, що посідає проміжне положення між середнім і нижчим класами.

Представники вищого класу також мають більш високий рівень освіти і більший обсяг влади. Представники ж нижчого класу мають незначну владу, доходи і рівень освіти. Таким чином, до доходу як головного критерію стратифікації сучасного суспільства додаються ще

престижпрофесії (заняття), обсяг влади і рівень освіти.

Крім того слід зазначити, що практично всі сучасні теорії соціальноїстратифікації

базуються на уявленні, що страта (соціальна група) єреальною, емпірично фіксованою соціальною спільното, яка поєднує людей за якимись спільними позиціями чи справами, що приводить до конституювання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставленню іншим соціальним спільнотам. Основу теорій соціальноїстратифікації

складає таким чином принцип об'єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владними, майновими, професійними, освітніми тощо.

Отже, доход, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус, тобто положення і місце людини чи соціальної групи у суспільстві.

Американський соціолог Б. Барбер стратифікує суспільство за шістьма показниками: 1)

престиж професії, влада і могутність; 2) доход чи багатство; 3) освіта чи знання; 4) релігійна чи ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна приналежність. А французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не щодо власності, престижу, влади, етносу, а щодо доступу до інформації.

Серед інших теоретичних моделей соціальної стратифікації у західній соціології найбільш відомою і продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера,

що стала результатом досліджень, проведених ним у 30-х роках ХХ ст. в США. У підсумку стратифікаційна модель Уорнера отримала наступний остаточний вигляд.

1.Вищий-вищий клас складають представники впливових і багатих династій, що володіють дуже значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах держави.

2.Нижчий-вищий клас складають банкіри, відомі політики, власники великих фірм, що досягли вищих статусів у ході конкурентної боротьби чи завдяки різним особистим якостям.

Представники цього класу, як правило, ведуть жорстку конкурентну боротьбу і залежать від політичної й економічної ситуації у суспільстві.

3. Вищий-середній клас включає успішних бізнесменів, найманих керуючих фірмами,

видатних юристів, лікарів, спортсменів і наукову еліту. Представники цього класу не претендують на вплив у масштабах держави, однак у вузьких сферах діяльності їх положення досить міцне і стійке. Про представників цього класу зазвичай говорять як про багатство нації.

4. Нижчий-середній клас складають наймані робітники — інженери, середні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підрозділів на підприємствах,

висококваліфіковані робітники і т.д. Зараз цей клас у розвинутих західних країнах найбільш чисельний. Виступаючи за стабільність, представники цього класу є основним джерелом підтримки існуючої влади.

5.Вищий-нижчий клас складають в основному наймані робітники, що створюють прибавочну вартість у даному суспільстві.

6.Нижчий-нижчий клас складають злиденні, безробітні, бездомні, іноземні робітники й інші представники маргінальних груп населення.

Досвід використання стратифікаційної моделі Уорнера показав, що у представленому вигляді вона в більшості випадків неприйнятна для країн Східної Європи, Росії й України, де в ході історичних процесів складалася інша соціальна структура, існували принципово інші статусні групи. Наприклад, соціальна структура українського суспільства, виходячи з соціологічних досліджень Н. Римашевської («Соціальна стротифікація і проблеми бідноти»),

узагальному вигляді.

1.".Загальноукраїнські елітні групи", які поєднують у свої руках володіння власністю у розмірах, зрівняних із найбільшими західними станами, а також володіють засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.

2."Регіональні і корпоративні еліти ", які володіють значним за українськими масштабами станом і впливом на рівні регіонів і цілих галузей або секторів економіки.

3.Український "верхній середній клас ", який володіє власністю і доходами, що забезпечують західні стандарти споживання, а також домаганнями на підвищення свого соціального статусу і орієнтується на сформовану практику й етичні норми господарських взаємин.

4.Український "динамічний середній клас", який володіє доходами, що забезпечують задоволення середньоукраїнських і більш високих стандартів споживання, а також характеризується відносно високою потенційною адаптивністю, значними соціальними домаганнями і мотиваціями і орієнтацією на легальні способи її прояву.

5."Аутсайдери", які характеризуються низькою адаптацією і соціальною активністю,

невисокими доходами й орієнтацією на легальні способи їх одержання.

6."Маргінали", які характеризуються низькою адаптацією, а також асоціальними і антисоціальними установками у своїй соціально-економічній діяльності.

7."Криміналітет", який володіє високою соціальною активністю та адаптивністю, але при цьому цілком свідомо і раціонально діє всупереч легальним нормам господарської діяльності.

Крім того варто підкреслити, що сучасні теорії соціальної стратифікації; які висувають ті чи інші критерії розподілу суспільства на соціальні верстви (групи), служать методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності (чи соціального переміщення).

Соціальна мобільність — це зміна індивідом чи групою свого соціального статусу,

тобто місця в соціальній структурі суспільства. Термін "соціальна мобільність" був введений в соціологію в 1927 р. відомим американським соціологом російського походження П.

Сорокіним. Він розглядав соціальну мобільність як будь-яку зміну соціального стану, а не тільки як перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу. Відповідно до поглядів П.

Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному — рух нагору і вниз коли соціальний статус змінюється); 2)

горизонтальному пересування на тому ж соціальному рівні тобто без зміни соціального статусу). («Людина. Цивілізація. Суспільство»).

Тим часом вертикальна мобільність також буває двох видів — висхідна і низхідна.

Вона припускає зміну людиною протягом життя високого статусу на низький чи навпаки. А

горизонтальна мобільність передбачає зміну людиною протягом свого життя одного статусу на інший, але еквівалентний колишньому.

Останнім часом у соціології виділяють ще одну — третю форму міжпоколінну мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків.

Необхідно зазначити, що проблемам соціальної мобільності присвячується. багато конкретцо-соціологічних досліджень у різних країнах світу. Дані про соціальну-мобільність цілком виразно дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичність.

Резюме

1.Соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної системи, що поєднує

всобі два компоненти: перший — це соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільноти і групи людей, а другий

— це соціальні зв'язки, тобто певний набір зв'язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхніми значеннями в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеній стадії його функціонування і розвитку.

2. Соціальна структура суспільства являє собою стійкий зв'язок елементів у суспільній системі, який означає об'єктивний (тобто реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні

спільноти (класи, стани, прошарки, верстви, групи) і в той же час вказує на різне соціальне положення людей по відношенню один до одного, виходячи із численних критеріїв.

3.Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують у ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак відбувається об'єднання індивідів у групи та інші соціальні спільноти.

4.Соціальний статус — це соціальне положення (стан) людини в суспільстві, яке є узагальненою характеристикою, що охоплює професію, економічне становище, політичні можливості і демографічні ознаки людини. Розрізняють два основних види статусу людини

—особистий і соціальний. Особистий статус — це положення, яке посідає людина в малій

(або первинній) соціальній групі в залежності від своїх індивідуальних якостей, а соціальний

— це положення людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної).

5. Існують й інші види статусу, такі як природжений, досяжний, приписуваний і змішаний. Природженим є біологічно успадкований статус, а приписуваним — це коли людина із ним народжується, але котрий призначається їй за певним проміжком часу.

Досяжним вважається такий статус, який людина отримує (досягає) завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває його в результаті удачі чи везіння. Що стосується змішаного статусу, то він має ознаки як приписуваного, так і досяжного.

Категорія "соціальна роль" являє собою модель поведінки людини, орієнтовану на конкретний соціальний статус. Від власника конкретного статусу люди очікують, що він буде грати цілком визначену роль, відповідно до визначених прав, обов'язків і вимог.

6.Кожний соціальний статус — це порожній осередок на зразок осередку у бджолиних стільниках. Усі осередки скріплені між собою у суспільстві функціонально — взаємними правилами і обов'язками. Вони утворюють соціальну структуру суспільства.

7.Соціальна структура суспільства будується за принципом "один статус — один осередок". Коли осередки заповнюються людьми, то ми одержуємо для кожного статусу по одній великій соціальній групі.

Сукупність великих соціальних груп (тобто заповнених людьми статусів) вказує на соціальний склад населення.

8. Якщо великі соціальні групи в суспільстві розшарувати по вертикалі і розмістити їх за ступенем соціальної нерівності (різними доходами, доступом до влади, рівнем освіти і престижем професій), то отримаємо соціальну стратифікацію. Стратифікація суспільства складається з тих же статусів, але розташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз і

згрупованих за демографічними, сімейно-родинними, економічними, професійними,

політичними, релігійними, територіально-поселенськими й іншими ознаками.

9. Зазначені групи статусів утворюють такі підструктури соціальної структури суспільства, як економічну, політичну, демографічну, професійну, сімейно-родинну,

територіально-поселенську, релігійну. Кожну з цих структур можна розглядати і як інституціональні сфери. Сімейно-родинна структура утворює інститут сім'ї і шлюбу;

професійна і економічна (як найбільш чисельні і різнорідні) — утворюють відразу декілька соціальних інститутів: держава, право, виробництво, освіта; релігійна — інститут релігії.

Тільки демографічна і територіально-поселенська структури не утворюють соціальних інститутів.

Таким чином соціальна структура, соціальна стратифікація і соціальні інститути як фундаментальні категорії соціології, виявляються тісно пов'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Однак загальним для всіх них історичним механізмом є суспільний розподіл праці, поглиблення і спеціалізація якого створили все розмаїття соціальних статусів і ролей.

10. У соціології існує багато теорій і концепцій соціальної структури суспільства.

Однак історично першою із них виникла марксистська концепція, де чільне місце посідає соціально-класова структура суспільства, яка є взаємодією трьох основних елементів: класів,

суспільних прошарків (верств) і соціальних груп. Ядром цієї структури виступають класи.

11.У сучасній західній соціології виникли теорії соціальної стратифікації,

представники яких вважають, що поняття "клас" у сучасному суспільстві має бути змінено поняттям "страта" або "соціальна група", а на зміну теорії соціально-класової будівлі суспільства мають прийти більш сучасні стратифікаційні теорії.

12. Соціальна стратифікація суспільства розуміється як розшарування людей у статусній ієрархії зверху вниз за чотирма основними критеріями соціальної нерівності:

неоднакові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії. Основу теорій соціальної стратифікації таким чином складає принцип об'єднання людей у соціальні страти

(групи) і протиставлення їх іншим групам за майновими, владними,освітніми і професійними статусними ознаками що власне і відображає соціальну структуру сучасного суспільства.

13.Продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера, який просту трирівневу систему класового розподілу західного суспільства (вищий клас, середній клас, нижчий клас) доповнив проміжними класами всередині кожного із цих рівнів.

14.Соціальна структура сучасного українського суспільства внаслідок трансформаційних процесів ще не здобула остаточного вигляду і може бути представлена у такий спосіб: 1) загальноукраїнські елітні групи; 2) регіональні і корпоративні еліти; 3)

1.Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції.

2.Сутність процесу соціалізації.

1.Поняття особистості: сутність та соціологічні концепції.

Термін "особистість " має досить давнє походження. У Стародавній Греції він означав театральну маску, яку актори використовували під час вистав з метою надати кожному персонажеві того вигляду, якого вимагав його характер. Остаточно цей термін було переосмислено у римському праві й офіційно зафіксовано як такий, що характеризує окремого індивіда.

Термін "особистість" невіддільний від понять "людина", "індивід", "індивідуальнїсть".

Людина ж, як свідчить практичний досвід, — значно складніша й заплутаніша система, ніж ми її бачимо в численних наукових теоріях. У життєдіяльності людини можна виділити біологічну, соціальну й психологічну структури.

Словом "індивід"переважно визначають людину як одиничного представника будь-

якого цілого (біологічного роду чи соціальної спільноти, групи тощо), наприклад, учитель,

робітник, менеджер.

Багатозначний термін "індивідуальність", навпаки, означає якраз те особливе,

конкретне i специфічне, що відрізняє одну людину від іншої.

Поняття "особистість" теж багатозначне. 3 одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) та соціальних ролей (загальне), що виконуються ним у суспільстві. 3 іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих властивостей, якостей і рис, що виникли. в процесі прямої та непрямої

(опосередкованої) взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, в свою чергу, суб'єктом праці, пізнання та спілкування.

Особистість — це стійкасистема соціально значущих властивостей, якостей та рис, що характеризують індивіда як продукт суспільного розвитку i залучення його до системи соціальних відносин через активну предметну діяльність і спілкування. Особистість формується в процесі соціалізацп і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії.

Таке тлумачення особистості передбачає:

по-перше, розуміння її у зв'язку з життєдіяльністю людини, її соціальною суттю;

по-друге, суспільне в людині завжди виявляється через індивідуальне;

соціалізація, тобто процес виникнення особистості, перетвореннябіологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності;

соціальна ідентифікація — усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти;

рольова ідентифікація — сприйняття суспільно заданих.функцій і групових вимог як таких, що відповідають інтересам і потребам суб'єкта.

самоусвідомлення особистості, тобто усвідомлення власної самобутності в межах

соціуму;

нормативна свідомість і система ціннісних орієнтацій (сприйняття й оцінка соціальної діяльності, поведінка за конкретних умов);

потреби, мотивації, соціальні установки, соціальна поведінка, тобто поняття, які широко використовуються в психології.

Згідно з марксистською теорією, індивід є продуктом суспільства тобто спільної діяльності людей. 3'являючись на світ, людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як відображення людиною нових суспільних відносин, відповідного стану матеріальної і духовної культур, що склалися історично. Отже, соціальна типологія особистості є породженням та відображенням соціальної структури суспільства.

Поряд із марксистською, однією з перших соціологічних і соціально-психологічних концепцій особистості, що виходили не з внутрішніх характеристик людини, а з визнання вирішального значення взаємодії iндивiдів, була теорія "дзеркального "Я", що розроблена американським-соціологом Ч. Кулі (1864 — 1929) і систематизована іншим американським соціологом Дж. Мiдом (1863 — 1931). На думку Кулі, "дзеркальне "Я" — це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми. Воно синтезує в собі "уявлення інших людей про мене", "уявлення про те, як інший оцінює мій образ", відчуття власного.

Ряд соціологічних конструкцій особистості об'єднується навколо теорїї ролей. Серед тих, хто так чи інакше причетний до розробки цієї теорії, відомі західні соціологи Р. Лінтон,

Я. Морено, Дж. Мід, 3. Фрейд, Т. Парсонс. Особистість трактується цією теорією як

"функція від тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві". Отже, в процесі социлізацп особистість засвоює різні аспекти поведінки (ролі) людей у суспільстві і,таким чином, стає особистістю. Досить поширеною є думка про те, що особистість — це результат засвоєння людиною правил життя і поведінки в суспільстві.

Ряд сучасних поглядів на особистість об'єднано під назвою "концепції соціального характеру". Ці концепції в основному сформувалися в ході полеміки з натуралістичними

тлумаченнями характеру людини, запропонованими австрійським психологом і соціальним мислителем Зигмундом Фрейдом. Фрейд вважав, що поведінка людини є наслідком її природних сексуальних потягів. Полемізуючи з ним, Еріх Фромм показав, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен ґрунтуватися на розумінні ставлення людини до світу, інших людей, природи і до самої себе. У сучасній західній соціології аналіз різних типів соціального характеру посідає значне місце, що втїлюється у дослідженнях з етнопсихології, соціології етнїчних і расових відносин", у соціології засобів масової комунікації і громадської думки.

Завершити спробу далеко не повного викладу соціологічних концепцій особистості доцільно розглядом теорії інтегрального синтезу, над якою плідно працював російсько-

американський соціолог П. Сорокін (1889 — 1968), найвидатніша постать на соціологічному небосхилі ХХ століття. Дослідивши вплив соціальних потрясінь на поведінку особистості,

Сорокін висунув "принцип поляризації", згідно з яким тенденція до моральної індиферентності і рутинної поведінки посилюється у періоди загострення соціальних криз,

коли більшість людей зайнята пошуками гедоністичного задоволення потреб, тим часом як меншість орієнтована на альтруїстичну, релігійну та подібну їм активність. Коли ж соціальне потрясіння минає, поведінка повертається у нормальне русло.

Щоб зрозуміти суть даної концепції Сорокіна, досить ознайомитися з його всесвітньо відомою працею "Соціологія революції". Думка Сорокіна про те, що революції не соціалізують, а біологізують людей, перевірена соціальною практикою. Актуальна вона і в наш час, коли відбувається соціальна революція і ми є свідками того розпачу,тієї соїцальної апатії, що їх мав на увазі вчений. Якщо говорити про Україну, то у нас вїдбувається безкровна "мала соціальна революція" (термін П. Сорокіна). "Реформи повинні проводитися у життя правовими конституційними засобами і ні в якому разі не повинні зневажати людську природу і суперечити її базовим інстинктам".

Проаналізувавши взаємодію особистості і суспільства на різних етапах історичного розвитку, ми можемо сформулювати основні завдання для особистості і суспільства з метою досягнення між ними необхідної гармонії. До таких завдань слід віднести:

І. Подолання будь-яких залишків" несвободи (як зовні, так і всередині).Лише з вільною від нашарувань тоталітарного минулого свідомістю особистість зможе по-справжньому визначитись у своєму ставленні до суспільства.

2. Розвиток освіти, компетентність на всіх рівнях. Чи не найважливішим у вирішенні цього завдання є створення системи інтелектуалізму, яка б сприяла перетворенню знань на соціальну і, особливо, виробничу силу.

3.Пріоритет духовного над матеріальним. Надмірне захоплення матеріальним — одна

знайхарактерніших рис нашого нинішнього буття. І вважати її виправданою труднощами перехідного періоду можна лише до певної міри. Ще у повоєнні роки, в період проголошення на Заході "суспільства загального благоденства", Е. Фромм дійшов висновку: багатство не приносить радості, а гонитва за насолодою робить людину нещасною і самотньою.

4.Формування громадської думки. Здогад, який далеко випередив свій час, щодо залежності особистості, вченого, громадянина від громадської думки ще на початку століття висловив відомий економіст і соціолог М. Туган-Барановський. Соціологи і політологи сьогодення також глибоко переконані: доки не запрацює по-справжньому громадська думка,

говорити про гармонізацію суспільно-особистісних відносин передчасно.

5. Розвиток громадської самодіяльності, суверенітет особистості.Подолати статичність у свідомості, бути господарем на своїй землі, досягти справжньої гармонії особистості у стосунках із суспільством людина зможе лише тоді, коли вона стане вільною економічно. Економічна ж свобода досягається лише через розвиток громадської самодіяльності, через самоврядування. Відомий український вчений і соціальний мислитель М. Драгоманов ще у-позаминулому столітті висловив думку про вирішальне значення місцевого самоврядування як природного чинника політичної свободи для звільнення особистості й розвитку суспільних сил.

Отже, соціологія особистості вивчає реально функціонуючі соціальні механізми взаємовпливу і взаємозалежності особистості і суспільства,допомагає виявляти нові суспільні процеси, створювати нові соціальні технології, що сприятимуть поєднанню об'єктивних і суб'єктивних, спільних (колективних) та індивідуальних,чинників розвитку особистості. Однак не слід забувати, що соціологія може лише впливати, а не підміняти собою соціальну політику, основна мета якої — практична узгодженість і координація дій членів суспільства з урахуванням їхніх потреб та інтересів.

2.Сутність процесу соціалізації.

Поняття "соціалізація" (від лат. socialis — суспільний) все активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук — філософії, соціології,

психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в соціології пов'язують з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса і французького соціолога Г.

Тарда.

Під соціалізацiєю в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для