Вступ

Висновок

Ми живемо в парадоксальний час, коли людство знаходиться на межі вирішального моменту в історії науки та в історії людської цивілізації. Серйозна загроза для людського життя щораз частіше виникає через біомедичні маніпуляції, експерименти на людях, які можуть мати найрізноманітніші форми з різною метою.

Нові форми маніпуляцій, що загрожують життю людей, виникли на основі генної інженерії, яка швидко розвивається. Опанування сучасних біологічних і медичних технологій стало можливим через пізнання біохімічної структури носія спадкової інформації — дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), декодуванню його та опрацюванню методів його модифікації із застосуванням технік біоінженерії. Ці відкриття дали можливість розпочати ряд біотехнічних процесів спершу на окремо взятих клітинах, а потім на рівні тканин і органів. Це відкриває широкі можливості для терапевтичних дій у сфері корекції вроджених вад і деформацій, в терапії спадкових хвороб, продукуванні спеціальних ліків надзвичайної важливості

Такі дії оцінюються християнством як моральні, бо служать на благо людини. Але генна інженерія створює і інші технології, що є далекосяжними у негативних наслідках, такі як клонування, технологія стовбурових клітин, штучне запліднення, програмування людини з визначеними характеристиками, із здібностями лише для вузької спеціалізації.

Тіло, і перш за все його генетична програма, його генетичний код, в єдності з духом творить із ним екзистенціальну та суттєву єдність особистості. Отже, будь-яке втручання в тілесну природу людини, а тим самим і в його генетичний код, є втручанням в цілісність людської особистості і може бути оправданим лише у випадку терапевтичної необхідності, інакше воно є проявом панування однієї людини над іншою. Етичний критерій базується на тому, що генетичний код становить основну глибинну структуру кожної людської особи і кожне втручання, яке може привести до знищення фізичної індивідуальності людського суб'єкта, являє собою замах на основну цінність і недоторканість людської особистості, створеної за образом і подобою Божою.

Певні спроби вплинути на хромосомну і генетичну спадковість, які не є терапевтичними, а націлені на продукування людських істот, відібраних щодо статі та інших наперед визначених якостей, такі маніпуляції суперечать особовій гідності людини, її цілісності та ідентичності. Тому вони жодним чином не можуть бути виправдані можливими корисними наслідками для майбутнього людства.

Розвиток генетичної інженерії та технологій клонування живих організмів вимагає поглиблення методологічної культури дослідників цих галузей наукового знання. Воно має здійснюватися завдяки навичкам системно-структурного та діалектичного підходів, рефлексії стосовно позитивних та негативних наслідків, можливих на виході експериментальної наукової діяльності. При цьому діалектичний підхід вбирає в себе всю сукупність ефективних методів та методологій сучасної пізнавальної роботи, яка є предметом активного обговорення в філософії та методології сучасної науки та медицини. Такої методологічної роботи вимагає в першу чергу реальна потреба врахування в рутинній науковій "діяльності вимог та закономірностей соціогуманітарного знання, філософської етики та її прикладних методик.

Наука підійшла зараз до пізнання глибинних структур та закономірностей живого, і це вимагає від науковців-експериментаторів потрійної обережності та відповідальності за результати своєї роботи, за пропоновані ними новітні біоетичні технології, до яких безумовно відносяться методи генетичної інженерії та клонування живих організмів. Негативні наслідки у цій сфері наукової діяльності можуть призвести до неочікуваних соціальних результатів, які перевершать всі сучасні фантастичні передбачення діячів кінематографії та літератури.

Література:

1. Москаленко В.Ф., М.В, Попов. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми. Вінниця 2005

2. В.М. Запорожан, М.Л Аряєв. Білотика К. 2005

3. Зіменковський Б.С., І.З. Держко. Білетика і генна інженерія. Львів

4. „Здоров’я України” Роздуми про клонування. червень 2001, №6

5. Зорій Н.І. Білетика. Чернівці 2002

19