ДОВІДНИК

Конституція П. Орлика – перша європейська конституція в сучаснолму розумінні, складена у 1710 р. при обранні гетьманом України у вигнанні П. Орлика. Офіційна назва документу „Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького”. В основі „Пактів й Конституції” лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. Зміст Конституції складався з 16 статей, які передбачали встановлення національного сувереніттету і визначення непорушності української держави за часів Б. Хмельницького, забезпечення демократичних прав людини, визначення непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдність і взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Разом з тим не можна не зауважити, що вона мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П. Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер.

Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала вищим виявом української політичної думки ХУІІ ст., фактично проголосивши Україну незалежною демократичною республікою.

Тема „Ліквідація російським царизмом української автономії. Становище Правобережної України під владою Польщі”.

Малоросійська колегія – центральний орган російської адміністрації в Лівобережній Україні на чолі з С. Вельяміновим, був створений за наказом Петра І у 1722 р. і розташований у гетьманській столиці Глухові. Це був серьйозний удар по українській автономії після закінчення Північної війни. Малоросійська колегія повинна була постійно знаходитися в Україні й поділяти владу з гетьманом.

Гетьман П. Полуботок – наказний гетьман Лівобережної України (1722 – 1723 рр.)

Після смерті І. Скоропадського. Активно підтримував прагнення української старшини відновити гетьманство й ліквідувати Малоросійську колегію, що викликало невдоволення царського уряду. У 1722 р. був викликаний до Петербурга, де знову заявив про відновлення державних прав України. Петро І наказав ув’язнити його разом з прибічниками до Петропавлівської фортеці. Там П. Полуботк і помер у 1723 р.

Гетьман Д.Апостол – гетьман Лівобережної України (1727 – 1734 рр.). Прихильник гетьмана І. Мазепи, один з учасників розроблення положень українсько-шведського союзу, у 1708 р. приєднався до шведської армії, але в останній момент перейшов на бік Петра І. Був прихильником наказного гетьмана П. Полуботка (разом з ним потрапив до Петропавлівської фортеці), виступав проти обмеження державних прав України Малоросійською колегією. Після смерті царя Петра І у 1725 р. уряд Петра ІІ у 1727 р. ліквідував Малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана. Ним і став Д.Апостол. Новобраний гетьман подав Петру ІІ петицію про відновлення державних прав України на підставі Березневих статей 1654 р.. У відповідь царский уряд видав так звані „Рішучі пункти”, які значно обмежували гетьманську владу й політичну автономію Лівобережної України. Незадовго до своєї смерті Д.Апостол добився від уряду імператриці Анни Іоановни (1730 – 1740 рр.) дозволу на відновлення Запорізької Січі. Після смерті гетьмана Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана, але за рішенням імператриці Єлізавети Петрівни було обрано останнього гетьмана козацької України.

Гетьман К. Розумовський – останній гетьман України (1750 – 1764 рр.), у 18-літньому віці був призначений президентом Імператорської Академії наук і перебував на цій посаді майже 20 років. У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства і про призначення гетьманом К. Розумовського. У 1750 р. на козацькій раді в Глухові його заочно обрали гетьманом України. У 1751 р. обраний гетьман переїхав з Петербурга в Україну і своєю резиденцією зробив зруйнований у 1708 р. Батурин. У період свого гетьманства К. Розумовський частіше жив у Санкт-Петербурзі, ніж в Україні. З 1760 р. він знаходився переважно в Україні й серьйозно займався державними справами. У 1762 р. К. Розумовський брав участь у двірському перевороті на користь Катерини ІІ, яка скориставшись проханням про введення спадкоємного гетьманства в Україні й збереження її автономного укладу змусила Розумовського подати рапорт про відставку. У1762 р. цариця ліквідувала автономний устрій України, а у 1764 р. вийшов царський указ про скасування гетьманства. Згодом К. Розумовський відійшов від державних справ. Помер він у 1803 р. у Батурині.

Друга Малоросійська колегія – створена для управління Лівобережною Україною, очолив її граф П. Рум’янцев, перед яким російський уряд поставив завдання остаточної ліквідації автономії Гетьманщини й повного підпорядкування управління українськими землями імперським державним органам. На українських землях повністю поширилася система державного управління Російської імперії і в 1781 р. вийшов указ про скасування другої Малоросійської колегії.

Кучук-Кайнарджийський мир 1774 р. – це результат переможної для Росії російсько-турецкьої війни 1768 – 1774 рр. За умовами договору Кримське ханство оголошувалося незалежною державою; Російська імперія приєднувала українські землі в межиріччі Дніпра і Південного Бугу до узбережжя Чорного моря; російським торговельним судам дозволялося плавати у Чорному морі і вільно переходити через Босфор і Дарданели. В результаті укладання цього договору стало можливим господарське освоєння степових просторів України.

Ліквідація Запорізької Січі – доля запорізьких козаків була остаточно вирішена у 1775 р., коли новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін запропонував імператриці Катерині ІІ проект ліквідації Запорізької Січі. Привід для розгону Січі був і не один: потреба в козацькій силі вже не існувала (перемоги у війнах з Туреччиною), в Січі було відсутнє кріпацтво, що приваблювало кріпаків-втікачів, бунтарів-гайдамаків й учасників повстання 1773-1774 рр. під проводом О. Пугачова і було небезпечним для царської влади, яка ще й прагнула привласнити собі багаті землі Півдня України, які запорожці традиційно вважали своєю власністю. За наказом Катерини ІІ 100 тисячна російська армія на чолі з генералом Текелі 23 квітня 1775 р. оточила Січ, в якій на той час знаходився 3-тисячний гарнізон козаків з 20 пушками. Чинити опір було безглуздям. 29 червня 1775 р. вийшов указ, в якому пояснювалися причини ліквідації Запорізької Січі й містився дозвіл видати грошову допомогу лояльно налаштованим старшинам і козакам. Останній кошовий отаман Петро Калнишевський на настійну вимогу Потьомкіна відсидів „на Соловках” чверть століття, був помилуваний царем Олександром І у 1801 р. і помер саме там, у Соловецькому монастирі у 1803 р. у віці 113 років.

Надвірні козаки – приватні військові формування, які почали створюватися після Люблінської унії 1569 р. та входження українських земель до складу Польщі. Особливо великі загони утримували магнати Вишневецькі, Острозькі, Потоцькі, Калиновські, заславські, Даниловичі та ін. Інколи в них налічувалося по декілька тисяч козаків. За несення військової служби надвірні козаки звільнялися від виконання повинностей, одержували грошову платню та земельні наділи. Часто надвірні козаки підтримували національно-визвольні повстання, переходили на сторону повсталих, а інколи й очолювали збройну боротьбу проти іноземного панування. Наприклад, сотник надвірних козаків магнатів Любомирських Верлан керував гайдамацьким повстанням на Брацлавщині і Поділлі 1734 р., а сотник надвірних козаків магнатів Потоцьких І. Гонта разом з М. Залізняком очолював національно-визвольне повстання Коліївщину. Військові формування надвірних козаків були ліквідовані у Лівобережній Україні за часів Хмельниччини, в у Правобережній Україні та Галичині – під час поділів Речі Посполитої.

Гайдамацький рух - український національно-визвольний рух проти польського гніту на Правобережній Україні у ХУІІІ ст. („Гайдамаки” походить від турецького „гайда” – гнати, переслідувати, турбувати). Цей рух виник на початку ХУІІІ ст. на Волині та Зах. Поділлі, а з 2-ї чверті ХУІІІ ст. розгорнувся на Київщині й Брацлавщині. Найбільшого розмаху Гайдамацький рух набрав у 1768 р., коли на Правобережній Україні спалахнуло велике національно-визвольне повстання – Коліївщинаю.

Коліївщина – найбільше селянсько-козацьке повстання в 1768 р. на Правобережній Україні проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту шляхетської Польщі. Селяни були холодною зброєю і колами (звідси назва руху). Запорізький козак М. Залізняк зібрав загін повстанців і пішов на м. Умань, де до нього приєднався надвірний сотник І. Гонта. Об’єднані повстанські загони розташувались табором поблизу м. Умань. Рада повстанців обрала М. Залізняка гетьманом, а І. Гонту – полковником. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і Запоріжжя. В цих умовах російський і польський уряди об’єднали зусилля і жорстоко придушили повстання. І. Гонта був прилюдно страчений, а М. Залязняк після тілесного покарання був засланий на каторжні роботи.

Опришки – (від латинського слова opressor – порушник, знищувач) учасники повстанського руху в Галичині, Буковині та Закарпатті проти польської, угорської та австрійської шляхти в ХУІ – першій половині ХІХ ст. Символами відваги і мужності у опришків були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали в загони. Приймали участь в національно-визвольной війни під проводом Б.Хмельницького. Найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738 – 1759 рр., коли на його чолі стояли О. Довбуш, В. Баюрак і І. Бойчук. В другій половині ХІХ ст. австрійському урядові вдалося придушити рух опришків.

„Клерикальне товариство” – засновано священником І. Могильницьким у 1816 р. у м. Перемишль з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. Це було початком національного відродження в Західній Україні і середовищем якого стало греко-католицьке духовенство. І. Могильницький створив „Граматику” української мови і довів, що вона є рівноправною слов’янською мовою, а не діалектом російської чи польської.

Поділи Речі Посполитої – анархія в державному управлінні Польщі привела до глибокої економічної, політична кризи та міжусобних війн, а ісе це посприяло сильнішим сусіднім державам (Австрії, Росії і Прусії) розділити землі Речі Посполитої трьома етапами. Перший поділ відбувся у 1772 р., за яким до Австрії відійшла Галичина. У 1775 р. до Австрійської імперії була приєднана Буковина, українське Закарпаття і Угорське королівство і в 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщина; другий поділ стався у 1793 р. - до Росії відійшло Правобережжя з Київщиною, Волинню (без Берестейщини) і Поділлям, які у 1797 р. були перетворені і відповідні губернії; третій поділ – у 1795 р. – до Росії відійшла Берестейщина.

Після трьох поділів припинила своє існування держава Річ Посполита.

Тема „Українське національне відродження ХІХ ст.”

Валуєвський циркуляр 1863 р. – розпорядження міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва „Про припинення видання релігійної та навчальної літератури українською мовою”, дозвіл на друк могли отримати лише художні твори.

Емський указ 1876 р. – розпорядження російського царя Олександра ІІ. Указ забороняв ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, за винятком історичних пам’яток та художньої літератури з обов’язковим збереженням російської орфографії. Були заборонені також сценічні вистави, тексти для нот і публічні читання українською мовою. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у школах і вищих навчальних закладах не велося викладання українською мовою, а з бібліотек були вилучені українські книги. Рекомендувалося в навчальні заклади призначати переважно викладачів-росіян. Емський указ з невелики поправками 1881 р. діяв до революції 1905-1907 рр., але формально так і не був відмінений.

„Харківські романтики” – літературне об’єднання 20-40-х рр. ХІХ ст. створене студентами харківського університету, яке продовжило справу І. Котляревського. Його ідейним натхненником був народознавець, письменник і режисер Г. Квітка-Основ’яненко. Саме він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори (у 1834 р. видав ”Малоросійські повісті”).

Масонські ложі – опозиційні таємні організації, які виникають після війни 1812 р. з Наполеоном. Війна засвідчила марність сподівань українців на поліпшення їхнього становища та учасники якої побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою. Найбільше значення мала Полтавська ложа „Любов до істини” (1818-1819 рр.), на її базі у 1821 р. утворилося таємне „Малоросійське товариство”, члени якого виступали за державну незалежність України.

Декабристські організації – таємні організаціїї, які засновуються в Україні у 20-х рр. ХІХ ст. - „Південне товариство” (1821-1825 рр.) на чолі з полковником П. Пестелем з центром у Тульчині і „Товариство об’єднаних слов’ян” (1823-1825 рр.) на чолі з офіцерами братами Борисовими у Новгороді-Волинському. Основні вимоги – ліквідація самодержавства та кріпосного права, єдності у вирішенні національних питань не було.

Кирило-Мефодіївське братство – перша суто українська таємна політична організація, яка виникла в Києві у 1845–1847 рр. Нараховувла 12 чоловік, серед них – В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич, Т. Шевченко та ін. Основним автором програмних цілей, які були записані у „Книзі буття українського народу” і „Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія”, був М. Костомаров. Основні завдання братства: ліквідація самодержавства і кріпосного права, національне визволення України, утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Кєві.

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.

Т.Г. Шевченко – поет, художник, мислитель та ідейний натхненник українського віжродження. Тяжкі картини національного і соціального гніту в Україні пробудили гострий протест поета проти російського панування і кріпацтва. З виходом у 1840 р. „Кобзаря” за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, „рівної серед рівних”. Національно-визвольними мотивами пройняті поезії, що увійшли до збірки „Три літа”. Період „трьох літ” (1843-1845 рр.) став переломним у творчості Шевченка, який став загальновизнаним лідером національного відродження і в своїх поезіях цього періоду піднімається до рівня соціального пророка.

Громадівський рух – мав два етапи у своєму розвитку: у кінці 50-х рр. ХІХ ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки – Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка „хлопоманів” (від польського „хлоп” – селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету В. Антонович. Громади виникали в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та ін. містах. Їх діяльність мала культурно-просвітницький характер. Громади підтримували зв’язки з представниками національного руху Західної України.

На початку 70-х рр. ХІХ ст. після деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського суспільства громадівці активізують свою діяльність. У 1873 р. в Києві засновується Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, члени якого зібрали і видали матеріал з історії, економіки і культури рідного краю. З 1876 р. (Емський указ) діяльність Громад була заборонена. Частина громадівців виїхала за кордон, серед них був і М. Дагоманов, який впродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном „Громада”.

Журнал „Основа”- заснований членами Кирило-Мефодіївського товариства в Петербурзі, діяв з 1861-1862 рр., став першим українським журналом у Російській імперії і сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданій по всій імперії.

„Братство тарасівців” – перша політична організація, яка була створена на могил Т. Шевченка у Каневі і діяла впродовж 1891-1897 рр., саме тоді, коли наприкінці ХІХ ст. відбувалася політизація національно-визвольного руху. Її засновниками були українські студенти М. Міхновський, І. Липа, В. Шемет, Б. Грінченко, В. Боровик. Основні ідеї організації були записані в „Декларації віри молодих українців” і опубліковані у львівській газеті „Правда” (1893 р.). Тарасівці закликали боротися за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Братство тарасівців забов’язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині та за будь –яких обставин боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку пропаганду своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітників. Осередком цієї організації був Харків, але після арешту значної частини її членів, братства виникли в Одесі, Полтаві та ін містах України. Діяльність „Братства тарасівців” підготувала сприятливий грунт для поширення державницько-самостійних настроїв.

„Руська трійця” – культурно-освітній гурток у м. Львові, який діяв з 1830-1837 рр.. Його засновниками були студенти Львівського університету М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Сприяли піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан, поширенню знань про українську історію і традиції, щоб відродити національне життя українського народу і допомогти йому ввійти в коло вільних і культурних націй Європи. У 1837 р. гурток видав альманах „Русалка Дністрова”. „Руська трійця” започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від їх перебування у складі Австрійської чи Російської імперій.

Головна Руська Рада – перша українська політична організація в Західній Україні, яку створили українська інтелігенція і уніатське духовенство у 1848 р. під час революції в Австрійській імперії. На чолі організаціїї стояв єпископ Якимович. ГРР вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну – українську і західну – польську; об’єднати в одну провінцію Галичину, Буковину і Закарпаття. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію – „Галицько-Руська матиця”, видавала першу в Галичині українську газету „Зоря Галицька”. У 1851 р. Головна Руска Рада була розпущена.

Москвофіли – одне з напрямків суспільно-політичного руху в Західній Україні другої половини ХІХ ст. Представники цієї реакційної течії не визнавали існування українського народу та його мови і виступали за приєднання до Росії. Метою була культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.

Народовці – одне з нарямків суспільно-політичного руху Західної України другої половини ХІХ ст., який сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Представники цієї національної течії молодої західноукраїнської інтелігенції служили інтересам українського народу. Головною їх метою був розвиток єдиної української мови й культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського народу. У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган – Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук і висунули вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини.

„Просвіта” – українське культурно-освітнє товариство, засноване групою народовців у 1868 р. в м. Львів. Очолив його педагог, журналіст і композитор А. Вахнянин. Основне завдання – сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. Товариство мало філії у всіх містах Західної України, які займалися й економічною діяльністю – засновували кооперативи,крамниці, позичкові каси. На кінець ХІХ ст. „Просвіта” була дуже популярною серед населення.

Радикальний напрямок суспільно-політичного руху Західної України другої половини ХІХ ст. – виник під впливом ідей М. Драгоманова. Очолили напрямок І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Виступали за утворення незлежної України, закликали широкі народні маси до революційних методів боротьби.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка – товариство було створене „Просвітою” у 1894 р., його очолив М. Грушевський, який на той час був професором Львівського університету. Товариство об’єднало навколо себе майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених.

Русько-українська радикальна партія – перша українська політична партія, утворена радикалами на чолі з І. Франком та М. Павликом в 1890 р. у Львові. Мета – створення незалежної української держави.

Українська національно-демократична партія – утворена народовцями на чолі з Є. Левицьким та В. Охримовичем у 1899 р., до якої приєднались М. Грушевський і І. Франко. Партія мала ліберальні позиції. Мета – проголошення незалежної української держави. УНДП з часом перетворилася на найбільшу партію в Західній Україні.

Українська соціал-демократична партія – була створена у 1899 р. М. Ганкевичем і С. Вітиком і стояла на позиціях марксизму.

Тема „Україна на початку ХХ ст.”

Революційна українська партія (РУП)– перша українська партія у Наддніпрянській Україні, утворена у 1900 р. в Харкові членами Харківської громади Д. Антоновичем, М. Русовим, Д. Мацієвичем, Б. Камінським та ін. Одне з відділень РУП знаходилось у Львові, де діяла партійна друкарня. Спочатку програмним документом партії була брошура М. Міхновського „Самостійна Україна”, лозунгом якої бів вислів „Україна для українців” і обгрунтовувалась ідея української державної самостійності. Згодом Революційна українська партія відмовилась від цієї ідеї і висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії, що спричинило на початку ХХ ст. розкол в партії.

Народна українська партія (НУП) - виникла в 1902 р. в результаті розколу РУП. Очолив партію М. Міхновський. Партія мала націоналістичні позиції під лозунгом „Україна для українців”, орієнтувалася на національну інтелігенцію і виступала за утворення незалежної української держави.

Українська соціал-демократична спілка („Спілка”) – виникла в результаті розколу РУП у 1904 р., очолив її М. Меленевич. Займала марксистські позиції, виражали інтереси всіх робітників України незалежно від їх національності. У 1905 р. влилася у меньшовистську фракцію РСДРП.

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) – виникла у 1905 р. в результаті розколу РУП, на чолі стояли В. Винниченко і С. Петлюра. Прагнула поєднати марксизм з націоналізмом, орієнтувалася на селян і робітників. Вимагала автономії для України.

Українська радикальна партія – виникла у 1904 р., очолили її Б. Грінченко, С. Єфремов.

Українська демократична партія – виникла у 1904 р., очолили її А. Лотоцький, Є Чикаленко. Це дві ліберальні партії, основні їх вимоги – конституційна монархія, земельні реформи і автономія України у складі Росії.

Російська соціал-демократична партія (РСДРП) – виникла у 1898 р., у 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків. Стояла на позиціях ортодоксального марксизму, визнавала керівну роль пролетаріата в революції та його диктатуру. Партія діяла серед російських і зрусификованих українських робітників.

Партія соціалістів-революціонерів (есери) – утворилася на рубежі 1899-1900 рр., поєднювала народницькі ідеї з марксизмом. Опиралася на селянство.

Конституційно-демократична партія (кадети) – утворилася 1905 р. Вимоги – конституційна монархія з двохпалатним парламентом і культурна автономія для національних окраїн Російської імперії.

„Союз 17 жовтня” (октябристи) – утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, за єдину неподільну Росію.

Столипінська реакція – період, який тривав з 1907 – 1910 рр. і відзначився жорстоким переслідуванням опозиційного та українського рухів. Головним прихильником такої політики був міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії – П. Столипін.

Товариство українських поступовців (ТУП) – нелегальна міжпартійтійна громадсько- політична організація у Наддніпрянській Україні, яка була створена за ініціативою членів Української демократично-радикальної партії в Києві у 1908 р. Мета - координація діяльності українського національного руху в період наростання реакції в Російській імперії. Лідерами блоку стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є. Чикаленко і Д. Дорошенко. У 1917 р. ТУП разом з представниками інших громадських і політичних організацій утворили УЦР, обравши на посаду голови М. Грушевського.

Столипінська аграрна реформа – реформа проводилась з 1906-1911 рр., мала вирішити земельне питання в Російській імперії. Реформа передбачала знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників – фермерів; ліквідацію аграрної перенаселенності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії, але вона не досягла поставлених цілей.

Найбільший успіх реформа мала в Україні – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (біля 1 млн.), зросли поівнв площі, валовий збір зерна і товарність сільського господарства.

Перша світова війна – серпень 1914 – листопад 1918 рр.) велася між Четверним союзом і Антантою. Для всіх її учасників вона була загарбницькою і несправедливою, а для українців братовбивчою.Перша світова війна стала для України справжньою трагедією: Західна і Наддіпрянська Україна опинилася по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Позитивним було лише те, що війна прискорила крах обох імперій.

Тема „Утворення Української Центральної Ради. Відродження державності (березень 1917 – квітень 1918 рр.”

Українська Центральна Рада – об’єднання за ініціативи Товариства українських поступовців всіх політичних і соціальних сил України. Її головою було обрано лідера Всеукраїнського визвольного руху, професора М. С. Грушевського. УЦР була створена 4 березня 1917 р.

Тривладдя – існування в Україні після перемоги російської Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. трьох влад, а саме: Українська Центральна Рада, Рада робітничих і солдатських депутатів на чолі з РСДРП, Тимчасовий уряд. Між ними точилася боротьба за Україну.

Українська Народна Республіка – 7 листопада 1917 р. УЦР прийняла Третій універсал, який проголосив утворення Української Народної Республіки (УНР). 9 січня 1918 р. УЦР прийнята ІУ універсал, який проголосив УНР незалежною державою.

Брестський договір – 27 січня 1918 р. в Бресті між Українською Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир, який привів до завершення Першої світової війни. Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР.

Тема „Доба української держави гетьмана П. Скоропадського. Утворення Західно-української народної республіки (квітень-грудень 1918 р.). Доба Директорії (грудень 1918 - 1920 рр.). Злука УНР і ЗУНР”.