Документ Microsoft Word

25)

26)

Хорова лірика древніша, ніж сольна. Вона прямо пов'язана з релігійними й весільними обрядами. "Хор" означало, насамперед, місце для хороводу. Звідси видно, у якому нерозривному зв'язку танець і хорова лірика. Виділялося кілька типів пісень залежно від змісту й присвяти їхнім богам. Гімни: на честь Діоніса - дифірамб, це жагуча пісня, що оповідає про трагічні події в житті бога. Особливість - дифірамб виконувався як діалог. Аполлону й Артеміді присвячені пеани. Парфенії або партенії – це гімни на честь Афіни, виконували п'ятнадцятирічні спеціально навчені дівчата. Епінікії - гімни, присвячені переможцям олімпійських ігор. Енкомії - гімни, присвячені впливовим особам. Оди - пісні, майстер оди Піндар, до нас дійшло 17 його книг. Ці оди буяють темними незрозумілими місцями. Піндар любив зашифровувати зміст своїх од. Вакхілід писав дифірамби, впритул підходить до мистецтва трагедії. Майже повністю зберігся дифірамб "Тезей".

27)

Театр завжди розвивається в гострі соціальні моменти епохи. Утвердження поліса, греко-перська війна, де греки перемогли, тому що лад їхнього життя був більш прогресивним. Хоча сюжети були в основному міфологічними, але поточні події теж відбивалися. У театрі обговорювалися всі події. Тирани сприяли розвитку театру, тому що в такий спосіб вони залучали народ на свою сторону.

Головне завдання театру - катарсис (очищення). Очищення від страстей, що терзають людину. Він повинен був вінчати трагедію. Загибель героя не повинна була бути безглуздою. Вищий зміст - зіткнення суб'єктивних обставин й об'єктивної закономірності. Перше - це герої, друге - вищий закон олімпійських богів, доля. Перемагає завжди доля, хоча герой і шляхетний. Греки вважали, що скрізь повинна була бути гармонія, а виступ героя порушує гармонію, розплата за це - життя. Герой найчастіше гине, і глядачі йому співчувають. Жити завжди залишаються спокійні, пасивні.

Трагедії починалися парадом - піснею хору, що йде по орхестрі. У пізніший час він змінився прологом - це все до першої пісні хору, зазвичай розповідь, експозиція. Потім ішов стасім - пісня стоячого хору. Потім епісодій – поява протагоніста. Потім ішло чергування стасимів та епісодіїв. Епісодій закінчувався комосом - спільною піснею героя й хору. Вся трагедія закінчується ексодом (відходом) - піснею усіх.

28)

Світ, створений Есхілом в трагедіях,— це сівт благородних, сміливих, діяльних натур. Його герої вступають у суперечку навіть із богами. Естетичне кредо драматурга відбиває філософію гармонії людини й природи, боротьби за людське щастя й моральні способи його досягнення. Він першим показав на сцені драму людського буття. Стиль трагедії — монументально-патетичний, мова свіжа, яскрава, первозданна, як чотири стихії: земля й небо, вогонь і вода, які за уявленнями древніх греків були першоосновою життя. Зіткнення цих стихій у людині, звільнення людини від дикості в процесі розвитку суспільства прагнув зобразити драматург у своїх трагедіях. Але для перемоги нового над старим потрібні були герої-титани. І Есхіл, осмисливши древні міфи, створює трагедії, у яких прагне осягнути сокровенні таємниці гармонії й краси.

Однією з найвеличніших трагедій Древньої Греції став «Прометей закутий» Есхіла. Ця трагедія заснована на міфі про титана Прометея, що викрав вогонь у Зевса й віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі. Щодня до Прометея прилітав могутній орел і клював його печінку, яка знову виростала за ніч. Страждання Прометея скінчились за велінням Долі, проти якої безсилий навіть Зевс: легендарний Геракл убив орла й звільнив Прометея.

Есхіл наповнив цей міф таким пристрасним і живим змістом, що трагедія вражає нас і сьогодні. Дія трагедії відбувається в Скіфії, де знаходиться прикутий до скелі Прометей. Він приречений на страждання волею всемогутнього бога-громовержця Зевса за свою любов до людей. У своєму монолозі Прометей розповідає, що він не тільки передав вогонь людям, але й навчив їх обробляти дерево й будувати житла, показав цілющі трави, приручив тварин, запріг у візки коней, пустив по морю кораблі. У глибині землі. Прометей добув цінні метали й навчив людей обробляти їх. Але головне полягає в тому, що Прометей розбудив у людині дух боротьби й дав їй владу над світом. Образ Прометея відображує етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом усього його творчого шляху: особиста відповідальність людини за прийняте рішення.

Давньогрецький драматург Есхіл є родоначальником жанру трагедії, тому його називають батьком цього жанру. У своїх трагедіях Есхіл використовував міфологічні сюжети, осмислюючи їх по-новому. Естетичне кредо драматурга «людина — сама будівничий свого щастя». Воно найбільш яскраво втілилося в трагедії «Прометей закутий».

29)

"Орестея" - 458 рік до н.е. Кожна із вхідних у трилогію драм - невід'ємна частина цілого. Доля роду Танталідів - Атрідів. Рід - неподільне ціле. Перша трагедія - "Агамемнон" - повернення з-під Трої. Друга трагедія - "Хоефори" - жінки, що приносять надгробні жертви. Третя трагедія - "Евменіди". Між діями в першій і другій трагедії - 7 років. "Евменіди" - суд над Орестом. Ерінії за законами матріархату карають його. Афіна - патріархальна богиня.

Серед творів Есхіла та й усієї грецької драматургії немає складнішого за своїм ідейним змістом,ніж «Орестея». Трилогія й тепер залишається, подібно до «Гамлета» Шекспіра чи «Фауста» Гете,однією з величних загадок світової літератури. Від початку до кінця «Орестея» сповнена найактуальніших для часів Есхіла проблем,хоч її події відбуваються у далекі часи первіснородового суспільства з його невблаганними і суворими законами родової помсти,відплати за криваві злочини,родового прокляття тощо. До ідеї помсти Есхіл підходить зовсім по-новому.Кривава помста давно застаріла,вже з часів Гомера її часто замінювали викупом,виплачуючи певні кошти за вбитого.Потім і викуп було замінено очищенням. Для Есхіла,носія нових морально-суспільних тенденцій, і цього було замало. Він ставить питання про те,що справи пов'язані з кривавими злочинами,повинні вирішуватися державою,її відповідними установами — судом.В Афінах це був ареопаг. Поставши ще за родового устрою,цей судовий орган і в часи становлення афінської демократії залишався знаряддям влади родової аристократії,навіть вищим за Народні збори. У 462 р. до н. е. реформою Ефіальта(якого за це підступно вбили)функції аеропагу були зведені по суті до ролі звичайного суду,що вирішував внутрішньосімейні справи. Навколо цієї реформи точилася запекла боротьба.Через чотири роки після неї була поставлена «Орестея»,що чітко відповідала,на чиєму боці був драматург і весь афінський демос,—трилогія зайняла перше місце.Так от, у ній немає жодного слова про ареопаг як про владний орган аристократії. Есхіл говорить про нього виключни як про судову установу. Приниження дельфійського храму Аполлона в Есхіла не випадкове(Орест не знайшов у ньому порятунку),воно свідчило,що поет пильно стежив за політичними обставинами як в Афінах,так і у всій Елладі. У цей час якраз визрів і дедалі поглиблювався конфлікт Афін зі Спартою. Реакція афінської громадськості на політику Дельфів,які традиційно підтримували Афіни,а тепер стали на бік Спарти, була різко негативною.Тоді ж афінський поліс підписав союз із Аргосом, який щойно звільнився з-під спартанської опіки. Присяга аргосця Ореста була сприйнята глядачами з винятковим схваленням і супроводжувалась оплесками. Досить докладна картина суду,подана Есхілом, мабуть, була даниною тому зацікавленню, що його виявляли афіняни до судових процесів. В «Евменідах» вона стає своєрідним ідейним ключем для розуміння надзвичайної злободенності всієї трилогії. Вчені давно вже не мають сумніву,що за цим зображенням суду стоїьб значно ширший історичний процес — боротьба між патріархатом і матріархатом. До цього слід додати, що поет дуже різко виступає проти тиранії(деспотії). «Двома тиранами краю нашого» називає Орест Клітемнестру та Егісту, показуючи на їх мертві тіла.

30)

Щодо часу постановки трагедії «Прометей прикутий» даних немає, але вважається, що трагедія належить до пізнього періоду творчості Есхіла. Імовірно, це була частина трилогії, присвяченої Прометею. Сюжет трагедії запозичений з міфу про покарання Прометея, який всупереч волі Зевса викрадає з Олімпа вогонь і дарує його людям. До того часу люди вели напівтваринний спосіб життя, а богів-олімпійців зовсім не обходили їхні бідування. Прометей приніс вогонь й навчив людей обробляти землю, будувати житла, лікувати хвороби, читати й писати, приносити богам жертви. За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над світом, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Образ прихильного до людей учителя — Прометея набув надзвичайної ваги серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва та медицини.