наукова робота

Дискусія проекту глобальної культури з проектом мультикультуралізму виявляє перспективи розвитку культурології у XXI ст. Унікальність місця культурології у цій дискусії полягає у тому, що вона пропонує "третій" шлях духовного розвитку людства — поєднання єдності й багатоманітності через порівняльний аналіз культур з метою виявлення спільного і відмінного між ними. За допомогою вивчення схожих і відмінних рис культур різних народів культурологія показує нам реального Іншого, навчає толерантності і відкритості ставлення до нього і при цьому допомагає зберегти власну культурну ідентичність. З цього приводу актуальними є міркування видатного російсько-американського літературознавця, філософа, теоретика культури М.Н. Бпштейна — автора концепції транс куль тури — специфічної моделі розвитку сучасної культури, яка свідомо протиставляє себе як універсалізму (глобальній культурі), так і партикуляризму (концепції мультикультурності). За визначенням М.Н. Бпштейна, транскультура – це "універсальна система знаків (семіосфера)", яка вивищується над конкретним розмаїттям обмежених історичних, національних, расових, тендерних, професійних, релігійних культур і одночасно акумулює у собі усі їх наявні варіації та ще не здійснені можливості. У межах транскультури людина перебуває на перехресті культур й одночасно належить їм, вбираючи їх у свій мікрокосм і залишаючись при цьому собою. Тому, аналізуючи транскультурний вимір буття людини, мусимо говорити нро його "інтеркультурний" та навіть "інтракультурний" виміри - - про внутрішній характер спільної межі культур, яка є надбанням духовного світу кожної окремої особистості і при цьому виявляється у процесі їх спілкування.

Транскультура — це формула культурного буття людини-"емігранта", космополіта у кращому сенсі цього слова — креативного універсала, адаптованого до життя у світі динамічних зв'язків. Отже, культурологія сприяє формуванню нового антропологічного ідеалу XXI ст.: людини як Читача Тексту Культури - не пасивного адресата трансляції соціокультурних норм і цінностей, а активного співавтора культуротворчої діяльності, своєрідного "кочовика" культурами (пригадаймо: Homo viator — лат. "Людина мандруюча" у філософа Г. Марселя, "номад" у дослідниці феміністичного напряму Р. Брайдотті, "людина культури" у B.C. Біблера, "турист" у В.А. Малахова). У вихованні — через систему культурологічної освіти — такої особистості полягає прикладне значення культурології.

Актуальність культурологічного підходу яскраво виявляється у педагогічній царині. Власне, ключовий принцип Болонського процесу — ідея безперервної освіти, відображена у низці Болонських угод (зокрема, в комюніке у м. Прага, 18—19 травня 2001 р.) та, відповідно, у проекті Закону України про освіту дорослих — і є спробою забезпечити міжкультурну комунікацію на засадах варіативної єдності, підготувати людину до життя в інформаційному соціумі індивідуалізованої праці. Сучасна культурологічна освіта є виявом зміни культурних настанов людства на початку XXI ст.: від монокультурності (глобальної культури) до полікультурності (плюральності, мультикультуралізму), а від мультикультуралізму — до транскультури та інтракультурності.

Зі сказаного можна зробити такі важливі висновки. По-перше, культурологія як галузь знань є окремим надбанням гуманітарної науки XX ст. її виникнення та оформлення є відповіддю на кризу класичного світобачення в епоху інформаційного суспільства. По-друге, сутність культурологічного дослідження полягає у ціннісно-смисловому підході до аналізу культури як форми вияву картини світу, що ґрунтується на архетипах та виражається через текст. Наявність оригінального предмета свідчить про автономний статус культурології в системі наук. Тлумачення тексту в культурології є виявом діалогу культур, тому діалогічна філософія є провідною методологічною засадою культурології. По-третє, акцентування проблеми діалогу смислів виводить культурологію на рівень усвідомлення єдності й багатоманітності культур світу, які постають із загальних основ (універсалій культури), але спричиняють варіативність останніх. По-четверте, усвідомлення спільного і відмінного між культурами перетворює культурологію у засіб формування свідомості людини XXI ст. та допомагає їй зберегти ідентичність у складному бутті на перехресті культур.