модуль

— можливістю використовувати не всі, а лише частину діалектичної логіки;

— виконанням упорядкування, систематизації здобутих знань. Вказує, наприклад, відмінності сутності та явища, змісту і форми і надає вказівки щодо їхнього розпізнання.

Використовуючи категорії сутності і явища у фінансовій науці, досліджуючи категорію фінансів, можна зробити висновок, що сутність фінансів є скритою від нас і характеризується розподільчими відносинами, які бачити не можливо. Ця сутність виявляється за допомогою категорії явища, що вказує на видимі ознаки цих відносин: формування, розподіл доходів, грошових нагромаджень, прибутку, грошових фондів; оподаткування, фінансування, дотування, субсидіювання тощо, які реалізуються за допомогою відповідних грошових потоків. Використовуючи категорію змісту як сукупності певних елементів можна зробити висновок, що змістом фінансів є грошові фонди і фінансові ресурси, а за категорією форми як способу зв'язку між окремими елементами форма фінансів реалізується за допомогою фінансових планів.

За допомогою діалектичного методу можна обґрунтувати причинно-на-слідкові зв'язки фінансових процесів і явищ, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, формою і змістом, можливістю і дійсністю, об'єктивно оцінити фінансову дійсність, обґрунтувати перспективи розвитку фінансових відносин і можливі наслідки прийняття певних фінансових рішень.

Загальнонаукова методологія передбачає використання таких принципів: історичний, порівняльний, логічний, герменевтичний, термінологічний, системний, синергетичний, діяльнісний, інформаційний, поведінковий (біхевіо-ристський), гуманістичний, культурологічний, аксіологічний (ціннісний), пізнавальний (когнітивний), кібернетичний, інституціональний, структурний, функціональний, комплексний, системно-функціональний, функціонально-структурний та інші.

Загальні методи фінансового наукового дослідження об'єднуються у три групи:

1) методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, метод опису, експертних оцінок);

2) методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, моделювання, аналогія та інші);

8) методи, що використовуються на теоретичному рівні (сходження від конкретного до абстрактного і навпаки, ідеалізація, формалізація, аксіоматичний та інші).

До конкретно-наукових і спеціальних методів належать: теоретико-спе-ціальний; конкретно-соціологічний; економіко-математичний; статистичні; власні спеціальні методи, які розроблені і використовуються тільки у певному дослідженні; спеціальні методи інших наук, які використовуються у фінансових дослідженнях.

14. Охарактеризуємо складові системи наукових фінансових знань.

Теорія — система ідей, поглядів, положень, тверджень, логічних принципів, висунутих гіпотез, сформованих наукових концепцій та прийнятих постулатів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства, мислення. Теорії спрямовані на тлумачення та пояснення будь-якого явища, включаючи фінансове. Це форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теорія — система достовірних знань про діяльність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Під фінансовою теорією розуміють об'єднаний єдиною внутрішньою пізнавальною логікою, взаємопов'язаний у його частинах, закінчений на певний момент комплекс пояснень фактів і осмислень фінансової дійсності. Фінансова теорія вирізняється різносторонністю поглядів. Часто певні фінансові теорії є відірваними від реальної практики, а тому лише в ідеалізованому варіанті відображають фінансову практику.

Фінансова наука — впорядкований процес одержання знань, їхньої організації та систематизації у світлі певної парадигми, а також сума знань про явища міжнародних, державних та приватних фінансів і достовірно встановлені закономірності їх функціонування. На відміну від теорії, фінансова наука характеризується доказовістю і достовірністю щодо змісту, систематизованістю щодо форми, обґрунтованістю положень і висновків.

Фінансова думка — інтелектуальний процес у будь-якій стадії пізнання фінансових явищ та з будь-яким результатом — від гіпотези до достовірного знання. Фінансова думка однаково працює на фінансову теорію і фінансову науку. Фінансова думка відображає сукупність наукових тем, порушених проблем, відкритих істин та способів їхнього доведення.

Під вченням про фінанси розуміють сукупність теоретичних положень щодо фінансів, систему поглядів мислення на фінанси.

Фінансову доктрину трактують як систематизоване вчення про фінанси, цілісну концепцію, сукупність принципів. На відміну від майже тотожних понять вчення, концепція, теорія, частіше використовується для позначення фінансових поглядів з відтінком схоластичності та догматизму, тобто впливу суб'єктивного чинника на трактування об'єктивних понять.

15 Основні фінансові концепції

Фінансова активність (діяльність) — це застосування ряду технік і процедур, що приватні особи і організації використовують для управління своїми фінансами. Особливо важливою при цьому є різниця між прибутками і видатками і оцінка ризику інвестицій.

Якщо прибутки перевищують видатки (тобто існує профіцит), то різниця може бути віддана в борг під відсотки або вкладена у якийсь бізнес чи придбання власності. У цьому суть фінансової діяльності — якщо є вільні фінансові ресурси, то вони повинні бути вкладені у справу, щоб приносити додатковий прибуток.

Якщо видатки перевищують прибутки (тобто існує дефіцит), то потрібно відновити фінасові ресурси, яких не вистачає. Це можна зробити шляхом отримання кредиту в банку, або шляхом випуску акцій чи облігацій на біржі. У сучасному світі суб'єкту, що позичає, не потрібно самому шукати кредитора — можна піти в банк чи на біржу, і відповідний фінансовий інститут за певну комісію знайде кредитора. Або навпаки — для кредитора знайде суб'єкт, що потребує позики. Власне вся суть банківської і біржової діяльності полягає у тому, щоб ефективно зв'язувати тих, кому потрібні додаткові фінанси з тими, хто може їх надати. Чим краще працює у країні банківська і біржова система, тим активнішою і стабільнішою є економіка країни в цілому. Це основне макроекономічне правило, що не має виключень.Фінанси підприємст-як складова частина фінансової системи займає визначальне місце у структурі фінансових відносин у суспільстві

наукові закони – це не прості копії, не механічний відбиток або дзеркальне відображення об'єктивних законів. Вони швидше можуть бути названі моделями цих законів. Наукові закони є ніби перекладом об'єктивних законів з мови природи на людську мову. Це об'єктивні відносини, що виражаються у вигляді відносин між поняттями, які матеріалізовані за допомогою природньої або штучної мови.

Наукові закони, проте, є суб'єктивними по своїй формі. По змісту, джерелу з якого вони взяті, ці закони об'єктивні. Отже, людина не створює наукові закони на свій розсуд. Вона їх пізнає, відкриває, а потім вже відповідним чином формулює.

Розвиток наукового знання, вдосконалення пізнавальних прийомів і процедур дає вченим можливість будувати все більш адекватні моделі об'єктивних законів.

Оскільки наукові закони – це не самі об'єктивно існуючі загальні відносини (зв'язки) дійсності, а лише їх відображення в нашій свідомості, чи адекватні наукові закони відповідним об'єктивним законам, які вони відображають.

Постулати та аксіоми - вихідні, незалежні, несуперечні і повні твердження або положення наукових теорій, що при аксіоматичній або дедуктивній побудові теорій приймаються за істинні, і з яких виводяться, за прийнятими у них правилами виводу, всі інші положення (основні абстракції). Істинність аксіом і постулатів доводиться не в рамках даних теорій, а в інших теоріях.

• Парадигма – (грецьк. paradeigma – приклад, зразок)

• в античній та середньовічній філософії характеризувала сферу вільних ідей як першообраз, зразок, у відповідності з яким бог – деміург створив Світ сущого;

• в сучасному трактуванні – система творчих методологічних та аксіологічних установок, що поділяються всіма членами наукового співтовариства, прийнятих як зразок вирішення наукових завдань.

• Найбільший внесок у сучасне вчення про парадигму зробив американський філософ і історик Томас Кун. Парадигма у Куна – основна одиниця виміру процесу розвитку науки. Це – у найзагальнішому вигляді – концептуальна схема, яка протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності.

Парадигма – це те, що об’єднує членів наукового співтовариства, і, навпаки – наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну парадигму. Остання, як правило, знаходить свої втілення у підручниках або в класичних працях вчених, і на багато років визначає коло проблем і методів їх вирішення у тій чи іншій галузі науки. До парадигм Кун відносить, наприклад, аристотелівську динаміку, птолемеївську астрономію, ньютонівську механіку.

• Філософ не раз звертався до поняття “парадигма”, уточнюючи і конкретизуючи його зміст. Вихідне визначення цього поняття дається в “Передмові” його основної роботи, написаної в 1962 році. Тут Кун пише, що “під парадигмою я розумію визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству”.

• Являючи собою прийняту модель (зразок) – хоча до цього парадигма в цілому не зводиться, – вона має історичний характер, будучи об’єктом для подальшої розробки і конкретизації у нових умовах.

• Поняття “парадигма” часто використовується у двох різних значеннях. “З одного боку, воно позначає всю сукупність переконань, цінностей, технічних засобів тощо, яка характерна для членів даного наукового співтовариства. З іншого – вказує один, вирішальний, провідний вид елемента (домінанту) у цій сукупності”. Перше значення терміна, назване автором “соціологічним”, є основним.

• Наукові співтовариства як особливі структури в науці, складаються з дослідників з певною науковою спеціальністю. Співтовариства існують на багатьох рівнях. Найглобальніше – співтовариство представників природничих та гуманітарних наук Нижче в цій системі основних наукових професійних груп розташовується рівень співтовариств фізиків, хіміків, астрономів, економістів тощо. Парадигми і є щось таке, що приймається членами даних груп, які являють собою не жорсткі структури, а діахронічні (тобто такі, що змінюються) утворення.

16. Науковий факт (науковий результат) — нове знання, здобуте у процесі фінансових наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації. Під науковим фактом розуміють відображену у висловлюванні об'єктивну реальність. Результат фінансової науки має багатовимірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові: об'єктивну (реальні фінансові явища, процеси, події, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом); інформаційну (інформаційні посередники, які забезпечують передачу фінансової інформації від джерела до адресата — засобу фіксації факту); практичну (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання та експерименту); когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій фінансової теорії, теоретичних схем, психологічних установлень).

Таким чином, серед сукупності системи фінансових наукових знань центральне місце відводиться фінансовій теорії, яка не безпосередньо, а ідеалізовано відображає дійсність. Фінансову теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють фінансову науку або її розділ. Вона є формою синтетичного знання, у межах якої окремі поняття, гіпотези, закони та всі інші складові системи фінансових наукових знань втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи. Отже, за своєю побудовою фінансова теорія є внутрішньо диференційованою, але цілісною системою знань, яку характеризують логічна залежність одних елементів від інших, можливість виведення змісту теорії сукупністю тверджень та понять за певними логіко-методологічними принципами і правилами.

У результаті ознайомлення з функціями фінансової науки стає зрозумілим її суспільне призначення та практична цінність, визначаються основні напрями її впливу на соціально-економічні процеси. Фінансова наука виконує як загальнонаукові, так і конкретно-наукові функції.

Результати фінансових наукових досліджень тісно пов'язані з результатами досліджень інших галузей економічних наук і спрямовані на удосконалення суспільних відносин, підвищення ефективності функціонування економіки і соціальної сфери, зміцнення економічної могутності держави. Фінансова наука розглядається як вчення про сутність і роль фінансів у суспільстві, закономірності їх виникнення та розвитку на різних історичних етапах розвитку суспільно-економічних формацій.

17. Новий історичний період розвитку людського знання, пов'язаний із виникненням так званих наукових знань (чи їх прообразу), був наслідком диференціації та спеціалізації людської діяльності, істотного розвитку й ускладнення суспільного життя, потреб і способів їх реалізації. Приблизною віхою народження наукових знань вважається відтинок часу з VIII до IV ст. до н.е. Місце народження цих знань визначити важче, оскільки цей процес більшою чи меншою мірою відбувався в усіх регіонах давньої культури — від Китаю та Індії до Вавілону і Єгипту. Але є підстави вважати, що найяскравіше він виявляється в культурі Давньої Греції, яка деякий час була центром бурхливого духовного розвитку. На думку фахівців, історично здійснений людством перехід від рецептурно-описового знання, індуктивних узагальнень і простих умовиводів до логічно обгрунтованих систем дедуктивного висновку, що стали необхідними передумовами нарождення наукових знань, мав глибокі корені в характері давньогрецької культури. Аналізу особливостей давньогрецької культури присвячено багато досліджень. Наведемо деякі з особливих досягнень давньогрецької культури, що були безпосередніми чинниками виникнення нового типу знань.

Розвиток ранньорабовласницьких держав на території Давньої Греції був пов'язаний із істотним ускладненням суспільних відносин — господарчих, політичних. Землеробство, скотарство доповнювалися поступовим розвитком ремісничої справи — гончарної, рудодобувної, виготовлення металевого посуду, зброї, прикрас, ритуальних речей тощо. Великого розвитку набуло мореплавство, що уможливило зв'язок різних частин Давньої Греції по узбережжю Егейського моря, здійснення заморської торгівлі ремісними виробами, підтримування зв'язків з розвиненими країнами давнього світу.