ist_ukr_kult

13. Походження назви Україна. Є й інші тлумачення походження назви Україна. Так, за однією з гіпотез Україна має прадавню назву сонячного (астрального) походження. Первісне значення слова Україна – земля прапредка журавля. Буття наших предків-хліборобів підпорядковувалося Сонцю, прадавня назва якого Ор, Ар, Ра. Звідси походить самоназва наших предків – орії, або орії-орачі. Вони мали сонячного птаха – тотема крун, або крон-журавель. Його шанували як свого прапредка-покровителя. Журавель єднав їхню землю і земне буття з життєдайним Вирієм – раєм благословенних прапредків, з небесною прапредківською Україною. Отже, Україна – прапредківська земля сонячної благодаті, Райська земля. За іншою гіпотезою, назву Україна дали нашій землі наші предки. В українській мові вживається дієслово «украяти» («вкраяти»). Воно означає «виділити», «відрізати», «відокремити» (наприклад, «вкраяти хліба»). Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля буде зватись Україною (Вкраїною). Отже, назва нашої держави – Україна – означає буквально «земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти», або «наша власна земля».

14.. соц.-пол.сит. 14-17ст. У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. До них слід віднести роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турецьких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов'язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби. Поряд зі збройними формами боротьби широко розгорталася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України в цей період. Найважливішим чинником і необхідною умовою поступу національної культури був розвиток української мови. Ще в XI-XIV ст. в деяких літературних пам'ятках чітко відбито риси, властиві більш пізній українській мові. Як відомо, державною (офіційною) мовою Литовської держави була "руська мова", що склалася на основі синтезу писемної церковнослов'янської та елементів усної староруської мови доби Київської Русі. Ця мова протягом XIV-XVI ст. зазнала помітного розвитку шляхом подальшого збагачення елементами усної народної мови та запозичення і освоєння іншомовної лексики. Україна, перебуваючи ускладі Литовської держави, значно переважала останню за рівнем своєї культури. Українці на державній службі вводили в загальний вжиток свою мову, звичаї, право.У цілому ж державно-політичний симбіоз із Литвою дав українцям досить небагато культурно-цйвілізаційних надбань. Велике князівство Литовське так і не стало міцною стабільною державою, хоча довгий час було найсерйознішим суперником залежної від монголів Москви у справі політичної гегемонії в ареалі давньоруських земель.

Під тиском цих вкрай несприятливих зовнішніх обставин починається повільний процес трансформації традиційної народної культури, який зрештою призвів до виникнення культури власне української, процес до часу непомітний, але незворотний.

15.Архіт.14-17ст Архітектура XIV — першої половини XVI ст. розвивалися в умовах боротьби народних мас проти соціального й національного гноблення. Феодали споруджували у цей час замки і фортеці — опорні пункти їх панування. З другого боку, створення укріплень викликалося необхідністю захисту від спустошливих набігів татарських орд, а згодом і вторгнень турецьких військ. Оборонне будівництво ставало провідним і поглинало величезні матеріальні й людські ресурси. Важливу роль у спорудженні замків відігравали місцеві будівничі та інженери, про що свідчить особливість стилю оборонної архітектури цього періоду, планування та будова башт, брам тощо. Головним будівельним матеріалом лишалося дерево, хоча питома вага каменю й цегли зростала. З дерева зводилася переважна більшість споруд — від простого житла чи ґанку до палаців і замків.У оборонній архітектурі також помітні зміни. Стіни й башти старих замків надбудовувалися і зміцнювалися примуровуванням (потовщенням) Старі укріплені боярські садиби поступово еволюціонують у магнатські замки Застосування вогнепальної зброї справило великий вплив і на формування структури замків. У XV ст. башти в основному влаштовувалися так, що виступали за поле стіни і мали або квадратну, або неправильну п'ятикутну форму, кутом до фронту, що значно посилювало їхню витривалість проти мушкетного й гарматного обстрілу та створювало сприятливі умови для флангового вогню. І в мурах, і в баштах збільшують кількість бійниць.Більшість монастирів, крім таких стародавніх укріплених комплексів, як Києво-Печерська лавра, Михайлівський монастир у Переяславі, Єлецький у Чернігові, обводилися міцними стінамиУ культовій архітектурі в останній чверті XIV ст. спостерігаються інтенсивні пошуки нових форм, здатних втілити народні смаки та мистецькі ідеї. Храми цього періоду несуть відбиток архітектури суворої перехідної доби. Дерев'яне народне будівництво зберігало віковічний досвід, творило безперервний ланцюг традицій, не дозволяло безслідно зникнути знайденим вдалим інженерно-конструктивним розв'язанням і мистецьки довершеним формам, було невичерпним джерелом творчості наступних поколінь.

16.. літра, жив, муз 14-17ст Літературна мова у XV ст. у цілому ще досить слабко наближається до народної за винятком мови ділових фамот про спадкування і купівлю-продаж, які лишаються чи не поодинокими свідками активного формування української мови в цей період. Поруч з цими фамотами можна поставити хіба що спроби українського перекладу певних нових на той час понять і реалій у перекладній літературі того часу.До найпоширеніших у рукописних списках зразків тогочасної світської літератури можна віднести збірник "Ізмарагд", у різних списках якого вміщено від 100 до 150 "слів" здебільшого на морально-побутові теми Активно поширювалися у списках також церковно-літературні твори: житія святих, послання, "слова". Видатною літературною пам'яткою доби був Києво-Печерський патерик Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести "Короткий Київський літопис" XIV-XVI ст. і так звані "литовські" або "західноруські" літописи. Розвитку рукописного поширення книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва Вже у XIV ст. на українських землях з'являється перший папір, що завозився з німецьких князівств. Хоча перший європейський папір був досить дорогим, він усе ж був значно дешевший, ніж пергамент Головними осередками переписування книг залишалися монастирі Образотворче мистецтво з кінця XIV ст. розвивалося при інтенсивному проникненні в нього народного струменя. Пригнобленому іноземними загарбниками українському народові була потрібна єдність, здатна зміцнити й згуртувати його для відсічі ворогові, і ця ідея знайшла яскраве втілення у фресках (монастиря в с. Лаврі) «Вселенських соборів» та «Акафисті Богоматері». Поряд з фресковим живописом з XV ст. дедалі більшого розповсюдження набувають на українських землях ікони, намальовані на дошках. Посилення впливів церкви, яка намагалася навіяти народним масам почуття жаху перед муками загробного життя, знайшло вияв у іконах «Страшного суду» Загалом у XV — першій половині XVI ст. в українському малярстві помітне прагнення більш життєво й правдиво зобразити людей, наділити їх образи виразністю і гідністю, що цінувалися в народі.Як бачимо, в мистецькій творчості цієї доби український народ досяг великих успіхів. Її розвиток відбувається під знаком все глибшого проникнення ідеалів свого часу. Все це зумовило чарівність і неминущу вартість створеного. У XIV—першій половині XVII ст. певних здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони роз¬вивалися у тісному зв'язку з тими змінами, що відбувались в. народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і теат¬ральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи, як і раніше, об'єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні-хвали на честь бойових подвигів князів і дружинників.Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. У цей період продовжували розвиватися народно-пісенні жанриЦентральне місце в українській музичній культурі займали у той час історичні пісні та думи — самобутній епічний вокально-інструментальний жанр, в якому органічно злилися трагедійність з героїчним пафосом і ліризмом, глибина змісту з оригінальністю художньої форми, епічно-оповідальний характер слова з емоційністю музичного висловуУ XVI—першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти, як і книжна поезія, формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні, "жартівливо-гумористичні тощо.Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих

17.книгодрук.14-17ст В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало. Так, у найстарішому Болонському університеті здобув вищу освіту Юрій Дрогобич .Інший славетний український поет-гуманіст, педагог — Павло Процелер (Русин) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі). Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. До видатних українських гуманістів належить і Станіслав Оріховський-Роксолан. Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія. Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. існувало чимало протестантських і католицько-єзуїтських шкіл. Їх програма була майже однакова; в них вивчали латинську і грецьку граматику, риторику і піїтику, діалектику та математику. Основна увага приділялася вивченню основ віровчення й теології. Характерною прикметою протестантських шкіл у XVI ст., що якісно відрізняє їх від інших, була особлива присутність світського начала Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися згадані “сім вільних мистецтв”. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов´янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської. Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. До неї вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Академія відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII—XVIII ст. КНИГОДРУКУВАННЯ Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування — значна втіха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з´явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були “Осьмигласник”, “Тріодь цвітна”, “Часословець”. Українським першодруком вважається “Апостол”, Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов´янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме. На відміну від європейських та південнослов´янських першодрукарів, українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привозним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг.

18.Братства Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях. У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. У Київській братській школі вивчали грецьку, латинську, слов´янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософію Діяльність Київського братства підтримувало Військо Запорізьке.У цілому в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам´янці-Подільському, Городку та інших містах. Основою створення братських шкіл були добровільні пожертвування членів братства. Саме цей фактор і визначив їх становий характер. Діти з бідних сімей та сироти навчались безкоштовно.

19..Соц-політ. сит. 17-18ст. Існування української автономної державності в кінці XVII ст. створило сприятливі умови для розвитку національної культури. Розширення зв'язків із Західною Європою, розбудова держави вимагали освічених людей, урядовців, канцеляристів, що викликало поширення освіти, писемності, політичної думки. Бурхливі події історії відобразились у літературі, мистецтві, театрі, книгодрукуванні, народній творчості. Але у XVIII ст. в Україні почали накопичуватися негативні умови для розвитку культурного життя. Високо піднесені під час Визвольної війни 1648-1657 pp. ідеї самостійності та державної незалежності України окрилили народні маси, розбудили національну свідомість, але не знайшли в подальшому повного втілення у життя. В українського народу не вистачило внутрішньої консолідації військових і духовних сил для захисту єдності країни, для здобуття повної державної незалежності. Україна стала об'єктом поділу її територій між «добрими сусідами». Це принижувало й зневажало душу народу, викликало законний протест проти гнобителів. Та все ж козацька державність допомагала зберегти етнічну єдність української народності, врятувати її від культурно-національного поглинання близькими за походженням поляками та росіянами.

20.Освіта за часів гетьманщини Кінець XVIІ-XVIIІ ст. в історії української культури, зокрема освіти, можна вважати якісно новим етапом. Час цей в історії освіти позначений переплетінням старого й нового, традицій і новацій, взаємопроникненням релігійного та світського джерел і, водночас, поступовим складанням окремих галузей спеціалізованої освіти — військової, технічної, медичної, духовної. Почала визначатися ступневість освіти — початкова, середня, виша. Це був період швидкого розвитку науки, просвітництва основним центром культурного життя всієї України у цей період усе ж залишається Київ. Це багато в чому було зумовлено освітньою діяльністю Києво-Могилянського колегіуму, який з 1658 р. періодично то набував, то втрачав статус академії, доки цей статус не було остаточно затверджено 1701 р. Визвольна війна, Руїна разюче відбилися на стані освітніх процесів. На західноукраїнських землях уже в 1661 р. було засновано Львівський університет, але він став центром полонізації західноукраїнського населення. Унійний рух, що початково передбачав збереження православної обрядовості, постійно еволюціонує в бік переймання католицьких поглядів і звичаїв. Студенти Київської академії здебільшого йшли до війська, пожежі та військова руїна нищили шкільні будинки та надані маєтності Академія була щедро забезпечена матеріально як з боку вищого духівництва, так і з боку козацьких гетьманів. Професорів і студентів Академії серед багатьох інших українців постійно запрошують до Росії, де вони стають піонерами західно-європейської просвіти й культури Проте в культурницькій діяльності Академії з'явилися й слабкі сторони Наука в Академії ставала чим далі все більш відірваною від повсякденного і тогочасного наукового життя, мала до певної міри схоластичний характер. Заснована зі спеціальною метою служити справі оборони православної віри, Академія і в нових умовах приділяла занадто багато уваги теологічним питанням Єзуїтські та уніатські колегії продовжували діяти у найбільших містах Правобережжя та Західної України. В деяких містах ще залишалися братські школи, але вони поступово занепадають. З другої половини XVIII ст. з'являються нові навчальні заклади -гімназії у Кременці, Володимирі-Волинському, Чернівцях. Але навчання і виховання в них мало ідеологічне спрямування. На Лівобережжі близьку до вищої освіту давали колегії, які було засновано в трьох містах: Чернігові (1700), Харкові (1726), Переяславі (1738). Харківський колегіум претендував на визнання його академією, оскільки містив увесь необхідний комплекс дисциплін, але статусу академії так і не добився. Крім вітчизняних мов тут вивчали французьку, німецьку та італійську, а також історію, географію, малювання. Після закінчення навчання в колегіях студенти могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії та навчальних закладах Росії. На середину XVIII ст. на Лівобережжі було 866, а на Слобожанщині -129 початкових шкіл, які розміщувалися майже в усіх містах і селах цього регіону. За рішенням Генеральної військової канцелярії на території всіх полків були засновані школи.

21.Наука і книгодрукування Серед українських вчених посилилась увага до природознавства, що було у XVIII ст. велінням часу. Ф.Прокопович у своїй промові "Про заслуги і користь фізики", яку він виголосив перед студентами й професорами Києво-Могилянської академії, закликав до наукового пізнання світу. В академії існувала могутня математична школа, яку репрезентували вчені Ф.Прокопович, С.Яворський, С.Кулябка, Я.Маркович. Ф.Прокопович активно пропагував вчення Декарта, Локка, Бекона, Коперника і Галілея.Видатним українським філософом і просвітителем був Григорій Сковорода. Вивчивши 5 мов та філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів, Сковорода зіткнувся з нерозумінням і ворожістю до його нетрадиційних поглядів і змушений був вести життя мандрівного філософа. Основні філософські твори він написав у період мандрування. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнання і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя. Сковорода став одним з найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі.В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглибилась увага до історії. У цей час з'являються козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Автори літописів вперше намагалися перейти від хронологічного переліку подій до їх осмислення, використовували різноманітні документи. Вони були написані в модному на той час романтизмі, що перетворювало їх у справжні літературні твори. Перший систематизований підручник з історії під назвою "Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу" вийшов 1674( р. з друкарні Києво-Печерської лаври. Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському. Тут видавалися книги й підручники С Полоцького, М.Смотрицького та ін. Однак Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою. Вже з 1720 р. книгодрукування книжною українською мовою в Росії після кількох виданих раніше заборон було остаточно ліквідовано. Не діяли ніякі аргументи про збитковість друкування іншими мовами Спроби видавати українську літературу в обхід заборони жорстко каралися величезними на той час штрафами. Відтак в підпорядкованій Росії частині України залишилася єдина Києво-Печерська друкарня, яка після кількох спроб відновити українське книгодрукування таки змушена була видавати літературу виключно для церковного вжитку, навіть букваря для початкових парафіяльних шкіл надрукувати вона не мала права. Книги українського друку, які перед тим поширювалися по всій Росії, були заборонені до вжитку, вилучалися і знищувалися.

22.літописи і літ-ра Розвивалося козацьке літописання й у XVIII ст. У чотиритомному літописі (1648-1720), що дійшов до нас неповним, канцелярист Самійло Величко прославляє історію козацтва. Особливо високої оцінки заслужив перший том твору під назвою «Сказання про війну козацьку з поляками». У ньому підноситься постать Б. Хмельницького як видатного полководця, мудрого політика, визначного сина неньки-України. Подібні ідеї пропагував і третій козацький літописець, гадяцький полковник Григорій Граб'янка. Характерною особливістю української літератури кінця XVII - початку XVIII ст. стало поєднання релігійної полемічності з християнським проповідництвом. Найвидатнішим твором такого стилю стала чотиритомна збірка «Житія святих» Дмитра Туптала, архієпископа Ростовського. Знаходив літературне втілення й пишномовний стиль бароко. Він поширювався завдяки перекладам західноєвропейських лицарських романів і повістей Бурхливі події XVII-XVIII ст. відобразилися й у творах світської літератури - віршах, драмах, поемах, повістях. Героями в них виступають сміливі й відважні козаки, борці з турецько-татарськими та польськими ііі ресорами, хоробрі ватажки і гетьмани Остряниця, Павлюк, Хмельницький, Сагайдачний, Мазепа, Палій. Поряд з оригінальними творами з’явилося багато перекладів з польської і латинської, чимало творів і писалися цими мовами. В Україні поряд з вільнолюбними виступами Г. Сковороди і визвольними ідеями козацьких літописців зростали і поширювались антикріпосницькі й просвітницькі ідеї. Письменник і громадський діяч Василь Капніст у віршах також висловлював визвольні ідеї. В «Оді на рабство», що було написано з приводу сумнозвісного указу Катерини II, письменник викриває безглуздість і антигуманність закріпачення українських селян. Він з великою силою і майстерністю показує бюрократичну самодержавну систему Росії й у комедії «Ябеда».У 1762 р. Семен Дівович, перекладач Генеральної військової канцелярії', написав визначний віршований твір «Розмова Великоросії з Малоросією». Автор в алегоричній формі бесіди двох країн довів старожитність походження України та її невід'ємне право на самостійне державне існування.Подібними ідеями пронизані й твори інших, менш відомих поетів та письменників. Темами їхніх книг все частіше ставали події з життя народу, його побуту, звичаїв, героїчного минулого. Селяни, запорожці, гайдамаки у них наділені позитивними рисами. Зате панам. здирникам та їм подібним діставалося сповна. У сатиричних повістях висміювали хабарників, зрадників, поміщиків і попів. Наприклад, одна сатира розповідає, як піп ховав, мов людину, собаку, а єпископ висвячував за гроші на попа козла. Здебільшого авторами подібних творінь були мандрівні дяки, студенти та викладачі Академії, колегіумів. їхня літературна творчість, як правило, спиралася на народну основу, на фольклор.Фольклорне підґрунтя мала і поема Івана Котляревського «Енеїда» - перелицьована на український лад і подана в гумористично-сатиричній формі однойменна поема давньоримського автора Вергілія. Перші три розділи «Енеїди» з'явились у Петербурзі 1798 р. і знаменували початок нової української літератури, що писалася живою, розмовною народною мовою.

23.Г.Сковорода Чільне місце у розвитку науки та культури України XVIII ст. займає творчість видатного філософа і письменника Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Син козака Чорнуської сотні Лубенського полку, Григорій Сковорода завдяки природній обдарованості, таланту, безмежному працелюбству здобув високу освіту та значний науковий престиж.Він навчався в Києво-Могилянській академії, побував у Петербурзі, Угорщині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині, Німеччині. Визначний Мислитель пропагував гуманістичні ідеї, викладаючи у Харківському та Переяславському колегіумах. Але найбільшою аудиторією для пропаганди його філософських думок став український народ, у мандрах серед (кого Григорій Савич провів понад 25 років. Побачене і почуте стало Основою для формування гуманістичних переконань філософа.Ось чому у своїх поглядах великий вільнодумець виходив з визначення пізнаваності реального світу і намагання до пізнання в першу чергу самого себе. Основне питання філософських роздумів Сковороди спрямовувалось на розкриття проблеми людини, її життя і щастя. Сковорода поділяв прагнення народу до волі, до щасливого життя. Він проголошував, що тільки там люди житимуть щасливо, де всі працюватимуть на волі й за покликанням.У трактатах, байках, піснях, поемах філософ висміював багатих, співчував бідним, оспівував героїчне минуле рідного народу, прославляв його лицарів-вождів, зокрема Богдана Хмельницького. Hi багатство, ні слава, ні влада не спокусили мандрівного філософа. Церковні ієрархи запропонували йому кар'єру, щоб згодом зробити його одним із стовпів церкви. «Досить і вас, стовпів неотесаних!» - відповів Сковорода. Він проголосив життєве кредо: «Мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Коли великий філософ помер, на могильній плиті, за його заповітом, викарбували слова: «Світ ловив мене, та не спіймав».Пропагуючи гуманістичні просвітницькі ідеї та демократичні погляди, Сковорода філософськими творами обстоював історичні права народу, викривав існуючі кріпосницькі порядки. Виявом гнівного протесту проти них стали популярні серед простолюду збірки віршів і байок. Особливо славились його «Байки харківські». Своїм життям і творчістю Г.С. Сковорода заслужив велику пошану і вдячну пам'ять українського народу.